Родинні історії
– Ти добре подумала, Іро? У вас же діти. У них перехідний вік. – Мамо, у них майже завжди перехідний вік. Мені терпіти, поки вони не одружаться, не
– Безкоштовно возити вас не буду, — буркнув зять Тамарі Петрівні. — Двісті гривень платіть, а якщо диван тягати, то ще зверху. — Але… Ігор, я віддаю його
Мітя закінчив чистити у корови, приставив вила до дерев’яної стіни, закрив сарай, загнав курей у невеликий закуток, де над підлогою були прибиті шпали для нічних посиденьок пернатих, погладив
– Де ви були, такі брудні? – бурчала мама, – Знімай все, кидай в купу, ввечері гуляти не підеш! Не висохне ж, неслухняний який став! – Ну мамо,
— І в цьому ти збираєшся виходити в люди, Олено? Голос Світлани Андріївни, що ввірвався в передпокій разом з нею самою, був схожий на скрегіт металу по склу.
— Твоя кава. Ірина поставила чашку на стіл з вивіреною акуратністю, але звук, з яким фарфор торкнувся дерева, був занадто різким для цього тихого ранку. Віктор, не відриваючись
— Мамо, ти що, забула, який сьогодні день? — на очах Андрія наверталися сльози, але він їх стримував. Все-таки йому виповнилося дванадцять. У такому віці підлітку було соромно
Після ювілею Олексій, розбираючи подарунки, виявив в одному з конвертів лотерейний квиток. «Пф, з таким же успіхом могли б покласти сюди рекламний буклет», — подумав ювіляр, — «все
— Я вже все вирішив, мамо! Не починай знову. — Іван вперто дивився у вікно. — Ти — просто зрадник! — Я?! Це я зрадник?!! Він різко розвернувся
— Навіщо ти її взагалі забирала? — лютував чоловік, киваючи на новонароджену дочку, що лежала в ліжечку. — Тобі ж чітко озвучили її діагноз! Як можна бути такою…?