Родинні історії
– Сергію, забіжи, будь ласка, в магазин дорогою. Я хліб купити забула, самі не їмо, а для гостей, напевно, потрібно. – Добре, – бадьоро відповів чоловік, і Ася
– Дідусю, я заміж виходжу. – Що ж, вітаю, Оленко. – Ти не зовсім зрозумів – ти мені потрібен на весіллі. – Що ж, приїду. Олена посміхалася в
Про себе Льошка знав тільки те, що знайшли його кричущим від голоду і страху на порозі будинку маляти. Матуся хлопчика, мабуть, мала ще якісь залишки совісті, тому загорнула
– Що, знову? – здивовано запитала в Сергія дружина. – Ти ж тільки минулого тижня їздив! – Ну а що я можу? – невесело відповів Сергій. – Це
Соню виписали з лікарні. Вона вийшла красива, як завжди, тільки трохи бліда. Соня побачила чоловіка, випрямила спину, через силу посміхнулася. Він теж усміхнувся у відповідь, але очі в
Марія Павлівна з посмішкою дивилася на свою дорослу онуку Євгенію. Бабуся співчувала їй, бо щиро розуміла, чим вона засмучена. Літня жінка тихенько погладила дівчину по плечу… – Женечко,
– Я не зрозуміла, а де стейки? Миколо, ти ж м’ясо обіцяв! – з незадоволеним обличчям запитала сестра. – Катю, ну що ти вередуєш? Які стейки? Ну сама
Олена завжди була дівчиною практичною. У старших класах, коли однокласниці мріяли про бальні сукні на випускний, Олена підробляла репетитором і відкладала на перший внесок за квартиру. Щоправда, тоді
Ігор зі зручністю сів перед телевізором. Він із задоволенням узяв новий пульт, поправив захисний чохол і помилувався глянсовим корпусом із підсвічуванням. – Краса! – Користуйтеся із задоволенням, –
– Мамо, я сказала, ми не приїдемо на свята. Цими вихідними у нас з Ігорем інші плани, – Маргарита відверто брехала. Жодних планів із чоловіком у неї не