Родинні історії

– Синку, я вирішила продати дачу. Мені вже важко. Раніше батько допомагав, а тепер я сама. Ви не хочете займатися городом, хоча я майже весь урожай вам віддаю.

Марина йшла додому і ледь стримувала себе. У сумочці, у потайній кишеньці, лежав невеликий папірець. І він так радував Марину, що їй хотілося стрибати на одній нозі, плескати

— Він все-таки якийсь дивний, — сказала Зінаїда Петрівна своїй дочці, ближче познайомившись із її «кавалером». — І де ти його знайшла? — Ми познайомилися в поліклініці, —

Поминки на дев’ятий день добігали кінця. У квартирі витав важкий запах гвоздик і застарілого лікарського пилу — той самий запах, який Марина марно намагалася вивітрити останні п’ять років,

— У неї тепер нікого немає, Анно. Ти ж не виженеш літню людину на вулицю під дощ? — Олег старанно розшнуровував свої дорогі шкіряні туфлі, не піднімаючи очей.

Олеся йшла тротуаром, ледь пересуваючи ноги. Їй дуже хотілося присісти, але, як на зло, поблизу не було жодної лавки. Сьогодні у неї був жахливий день. По-перше, зранку вона

Жіноче щастя Валентини загубилося десь на просторах країни. У молодості вона пережила неземне кохання — хлопець із сусіднього села. Але після служби він не повернувся до рідного села,

Михайло — чоловік Тетяни — був великим мрійником. І майже всі його мрії, як показав час, збувалися. Крім однієї. А мрії в нього були, на думку Тетяни, просто

– Поїхали! — енергійно сказав Кирило. – Заспокойся! — прикрикнула Марина. — Куди ти зібрався їхати серед ночі? Подивися на годинник! – А що? — не зрозумів Кирило.