Подруга подарувала гарну орхідею, але за місяць забрала її собі, а мені купила туалетну воду, щоб я не образилася, що залишилася без подарунка…
Давно відомо, що наші бажання не завжди співпадають із нашими можливостями, але в мене до цього ще додалася непереборна лінь. Коли бачу, що знайомі чимось зайняті, одразу хочу
Тепер же я не хочу про це навіть говорити з ним, поки чоловік не зрозуміє, що сімейна людина не повинна так поводитися…
Майже весь вільний час чоловік проводить за іграми чи в блогах і останнім часом це вже зі звички перейшло у залежність. На мої зауваження він не реагує, каже,
Розлучився, але з дочкою гуляв, аліменти платив. Навіть нова дівчина з’явилася. Та стався якось неприємний випадок..
Є в мене друг дитинства. Поки ми з ним були неодружені, багато чого побачили, але одного разу він «надів рожеві окуляри», познайомившись з дівчиною. Вона мені чомусь одразу
Я бачила, як важко йому далося це зізнання наступного дня, як він щиро хвилювався і перепрошував. Я дала йому шанс…
Мій перший шлюб виявився невдалим. З першим чоловіком я розлучилася, коли нашому синочку виповнився рік. Через деякий час у соцмережі випадково у пошуку людей зі свого регіону знайшла
Намагаюся контролювати свої думки і сподіватися, що все йому все одно повернеться. Ось тільки хотілося б побачити це…
Я вже розлучилася, але колись щасливо жила зі своїм чоловіком, подарувала йому сина, прожили близько 7-8 років, потім знайшов собі коханку. Він жив з нею і зі мною
Я його кохаю і не хочу образити, але все виходить начебто само собою. Іноді навіть сваримося з цього приводу….
В нас цілком благополучна сім’я, чоловік заробляє, я займаюся хатніми справами, двоє дітей. Я, звичайно, теж працюю, але основний дохід у сім’ї, заслуга чоловіка. У нас із самого
Я відчуваю провину за те, що не люблю свого сина, адже нормальна мати має любити свою дитину.
Дуже хочу зрозуміти, чому мене дратує мій син. Мене дратує в ньому все: те, що він не вміє кататися на велосипеді, не вміє кататися на ковзанах те, що
Ніколи, навіть у найкращі періоди, з дружиною не було такого порозуміння, як із коханкою. Після чергової неминучої сварки я просто пішов…
Одружився я ще в інституті, за великого кохання. Дружина подарувала мені двох чудових дітлахів, за що я завжди буду їй вдячний. Перші роки вважав, що мені дуже пощастило.
Після довгих розмов, метань, жалю, сліз, душевного болю я прийшов до єдиного, як на мене, виходу — розлучитися…
Почну свою історію з інститутських часів. Вступив до університету на бюджет, на другому курсі познайомився з дівчиною — гарна, смілива у висловлюваннях, любила поговорити із забезпеченої родини. Я
Потім один раз його тітка, кричала на мене, що чути було всім і кожному, що я ледарка….
Мені 35. І я, як і раніше, не реалізувала себе в житті, хоча і маю дві вищі освіти. Навіть і заміж вийти, і дітей завести якось не вийшло.

You cannot copy content of this page