П’ять років тому Катя з чоловіком та донькою переїхали у п’ятиповерхівку на околицю міста. Планування квартир не зовсім вдале – метраж досить скромний, кімнати та кухня маленькі. Переїзду передувало чергове непорозуміння зі свекрухою. На сімейній нараді «молоді» вирішили винайняти однокімнатну квартиру – на краще грошей у них не було.
Загалом Катя раділа, хай і тимчасовому, але своєму кутку. Проживши з батьками чоловіка три з половиною роки під одним дахом і випивши сповна чашу свого терпіння, вона дійшла висновку, що для збереження власної сім’ї необхідно жити окремо. На жаль, Юра не бачив у цьому жодної проблеми – батьківська квартира знаходилася за 10 хвилин ходьби від роботи.
До того ж можна було потроху відкладати кошти на покупку власного житла. Те, що Тетяна Сергіївна її не злюбила, Катя знала, вірніше, їй довелося відчути її негативне ставлення, як-то кажуть, на своїй шкурі. Як дівчина хотіла сподобатися своїм новим родичам! Подарунки дарувала, виконувала домашню роботу, собаку вигулювала, намагалася догодити, та все марно!
Каті здавалося, що Тетяна Сергіївна її ненавидить – чи може бути інакше? Її єдиний синочок одружився з паршивим дівчиськом, яке приїхало вчитися в університеті з маленького провінційного містечка, в якому навіть трамваїв немає! А раптом ця дівчина захоче відхопити квартиру? При першій зустрічі Тетяна Сергіївна злісно глянула на дівчину з-під окулярів.
Юра був по вуха закоханий у дівчину і відступати не хотів – занадто довго він домагався її прихильності. Катя – перша красуня на курсі, і, до всіх своїх переваг, вміє уважно слухати, до того ж, інтереси її не обмежуються розмовами про одяг та прикраси. Цим вона його зачепила. Незабаром після весілля у Юри з Катею народилася дочка Поліна.
У перший рік свого життя дівчинка часто хворіла – то її животик турбував, то зубки різалися, через що вона погано спала ночами. Свекруха ж дорікала, що в дитини слабке здоров’я. Катя росла без батька. Його не стало, коли їй виповнилося сім років. Більше виходити заміж її мати не стала – не хотіла травмувати своїх доньок.
Близьких стосунків у їхній родині не було і особливого тепла до себе Катя не відчувала. Коли Катя та її сестра Світлана вийшли заміж, мама продала квартиру та переїхала жити в іншу країну, де й знайшла своє щастя. З подругами, мамою та сестрою молода жінка бачилася не часто, але вона не засмучувалася, а всю свою увагу приділяла коханому чоловікові та доньці.
Коли Поліні виповнилося чотири роки і її віддали до дитячого садка, Катя влаштувалася у невелику компанію з виробництва кондитерських виробів. Жінці подобалася робота економістом, та й зайвою її зарплата не була. Сім’я Каті жила, як живе багато хто: робота – дім-робота. Зрідка в гості приїжджали батьки Юри, після чого Катюша з чоловіком наносили їм візити у відповідь.
Особливою віддушиною для Каті були прогулянки з Поліною на дитячому майданчику. Відірвавшись від книги, жінка спостерігала за мешканцями свого будинку. На першому поверсі у другій квартирі мешкала її приятелька Оля. Їхні діти разом каталися на гойдалках та зводили на піску високі замки та підземні тунелі.
На третьому поверсі жила невдала родина – Люся та Сергій. Влітку подружжя виносило на балкон клітку з папугами, і вся вулиця прокидалася вранці від їхнього дзвінкого цвірінькання. Двері в двері з ними на майданчику, у трикімнатній квартирі жила багатодітна родина. Скільки точно мали дітей? Катя не знала – може п’ять, а може й сім.
Порахувати малюків у неї не виходило – у циганській сім’ї часто гостювали численні родичі та знайомі. Наприкінці місяця, коли випаровувались останні копійки і годувати дітей та гостей не було чим, жвава сусідка ходила по квартирах і жалілася. То копійчину попросить, то хліба, то молока, але смагляві сусіди завжди бути веселими та гостинними, незважаючи ні на що.
Вони не раз пригощали Полінку цукерками та пряниками, а вона дарувала їхнім дітям свої іграшки. На п’ятому поверсі жила пара інтелігентів – Тамара Львівна викладала математику у транспортному коледжі, а Максим Ігорович обіймав посаду декана у тому ж навчальному закладі. Подружжя чинно віталася, у чвари з сусідами не вступали і трималися на відстані від інших.
У двокімнатній прохідній квартирі на четвертому поверсі жила самотня старенька. Усі називали її «Іванівна». Щодня, не дивлячись ні на яку погоду, жінка похилого віку, насилу спираючись на тростину, виповзала на вулицю. За покупками до крамниці вона ходила з невеликим рюкзаком на спині. На лавці біля під’їзду сиділа тихо, нікого не обговорювала, іноді перемовлялася з подругами.
Влітку Іванівна виходила у двір із клубками вовни та спицями та зосереджено в’язала. Голубів підгодовувала хлібом, а собак та котів пригощала кашею та курячими кісточками. Син стареньку відвідуваннями не балував. Він приїжджав на чорному Лексусі, заносив у квартиру пакети із продуктами та ліками.
Відсидівши у матері протокольну годину, і, важко зітхнувши, він виходив з під’їзду, обтираючи рукавом мокрі очі. Якось, прийшовши зі школи, Поліна не виявила в кишені кутки ключів від квартири. Дівчинка якраз ходила до другого класу. Телефон чомусь швидко розрядився, і зателефонувати батькам вона не могла.
Небо ніби збожеволіло – воно з сильним вітром посилало на землю величезні потоки води. Осінній дощ, він такий – настирливий, холодний і пронизливий до кісток! Дівчинка сховалася від стихії у під’їзді, щоб остаточно не промокнути. Підклавши під себе ранець, вона сиділа на сходах біля своїх зачинених дверей і вже збиралася заплакати.
Сходами, охаючи, з незмінним рюкзачком за плечима, підводилася Іванівна. Вона запитала в дитини, чому та сидить на сходах, а не йде додому, на що та відповіла, що забула ключі, а телефон розрядився. Розуміючи, що їй сьогодні влетить від батьків, Полінка зовсім поникла, тому старенька запросила її до себе.
Через півгодини, зарядивши телефон і порозумівшись з мамою, задоволена Поліна сиділа в Іванівни за столом і за обидві щіки вплітала молочну гарбузову кашу. Потім вона із задоволенням частувалася пиріжками з яблучною начинкою. Прихльобуючи, вона запивала їх чаєм, не забуваючи ложечкою діставати з банки малинове варення.
Виявилося, що Іванівна не така вже й відлюдькувата, як Полінці раніше здавалося. Старенька запропонувала їй виконати домашнє завдання. Полінка слухняно розібралася з уроками і вирішила приклади з математики. Потім вони з Іванівною вивчили номери мобільних телефонів батьків дівчинки. Увечері, прийшовши з роботи, схвильована Катя постукала до сусідки.
Вона безмежно дякувала пенсіонерці за те, що та прихистила її доньку. За розмовами дві години пролетіли непомітно. Катя дізналася про деякі подробиці про життя Олени Іванівни. Сім років тому жінка овдовіла, а до виходу на пенсію працювала бухгалтером. Син Пашка із дружиною давно живуть окремо у центрі міста.
Він все кличе її до себе, але Олена Іванівна вирішила, що поки вона себе може обслуговувати, набридати їм не буде. У сина та невістки з фінансами все добре, та тільки Бог дітей їм не дав. Такого ароматного чаю, дивовижного супу із зеленим горошком та смачних пирогів, як виявилося, Катя ніколи не їла! Може, всьому виною магія осіннього вечора?
З того часу Катя та Поліна стали дружити з Іванівною – то закуплять їй овочів на ринку та занесуть у квартиру важкі сумки, то в аптеку сходять, а то й комунальні послуги у банку сплатять. Жінки коротали разом вечора – чоловік Каті останнім часом став регулярно їздити у відрядження, і часу для спілкування з Оленою Іванівною у Каті було достатньо.
Часто після школи дівчинка навідувалася до сусідки. Разом вони вчили уроки, пекли пироги, готували різні соуси та ліпили вареники, рецептів яких Олена Іванівна знала безліч. Після роботи до них приєднувалася Катюша і просто насолоджувалась ідилією, яка панувала у невеликій квартирці старенької.
Завжди скромна та тиха, Полінка голосно сміялася і грала у різні ігри з мамою та бабусею Оленою. Бабуся посміхалася, її поцятковане глибокими зморшками обличчя випромінювало невитрачене кохання, яким вона ділилася з дорогими її серцю дівчатками. Кажуть, що люди стають близькими поступово, а чужими миттєво.
Не повірите, але Олена Іванівна, Поліна та Катюша за короткий проміжок часу стали один для одного не просто близькими подругами, а рідними людьми, так би мовити, спорідненими душами. Ось тільки одне, що турбувало Катю – чоловік до неї охолов. Він усе довше затримувався на роботі і його відрядження ставали майже постійними.
Катя відганяла від себе похмурі думки та підозри, але шила в мішку не приховаєшся – вона розуміла, що у Юри з’явилася інша жінка. Саме в цей же час Катя дізналася, що чекає на дитину, але розповісти чоловікові радісну звістку вона не встигла. Він влаштував скандал, зізнався, що в нього інша та, грюкнувши дверима, пішов.
Довелося Катюші стати для Поліни та ще не народженої дитини єдиною опорою – а куди подітися? Потрібно жити далі. Розлучення з чоловіком відбулося за три місяці. Збліднувши від обурення і ледь не зомлівши від нудоти, жінка насилу стягнула з набряклого пальця злощасну обручку і кинула її на землю.
Чоловік все кричав, що аліментів не буде та заборонив потикатися в будинок до його батьків та просити про допомогу! Зі своїми переживаннями та бідами тепер Катя ділилася зі своєю сусідкою, вона й допомогла їй пережити важке розлучення і не втратити при цьому оптимізму. Ось тільки за два місяці Олена Іванівна сильно здала.
Провівши обстеження, з’ясувалося, що вона смертельно хвора. Жодні ліки їй не допомагали, і вона чахла прямо на очах. Син привозив лікарів, вони пробували різні методики лікування, та все було марно – Іванівна швидко згасала і вже не могла вставати з ліжка. Катюша доглядала Олену Іванівну. Вона сама робила їй перев’язки, годувала її, купала та прибирала у квартирі.
Так тривало п’ять місяців. Одного дня старенька дістала синю папку з комоду і дала її Каті. У папці знаходився документи на квартиру Олени Іванівни. Вона була оформлена на Катю. Через тиждень старенька тихо пішла у засвіти. Поховавши Олену Іванівну, Катя готувалася до народження малюка. Все сталося раптово вночі.
Швидкої довго не було, і жінка була змушена зателефонувати до сусідів. Двері їй відчинив Сергій. Катя перепросила та пояснила ситуацію. Чоловік одразу прийшов до тями. Через п’ять хвилин, застібаючи на ходу сорочку і швидко перестрибуючи через сходинку, вибіг Максим Львович. Взявши Катю під руку, він вивів її з під’їзду та посадив у свою машину.
О шостій ранку на світ з’явився Артемка – здоровий рожевощокий хлопчик! Катюша була дуже щаслива! Забирати з пологового будинку Катю із сином прийшли майже всі її сусіди. Циганка Софія тримала за руку Поліну, а її смагляві малюки піднесли Каті букет квітів та подарунки для Артемки! Сусіди замовили мікроавтобус, який і привіз веселу компанію додому.
