Чекала чоловіка після роботи, щоб він виніс коляску, хотіла погуляти з малюками, але він заявив, що переїжджає до матері

Спочатку ми не поспішали заводити дітей. Після весілля почали робити ремонт у старій квартирі, хотіли спочатку трохи пожити у своє задоволення. У нас було все чудово, всі 7 років пролетіли, як одна мить у коханні та злагоді. А нещодавно я двійню народила.

Протягом усієї моєї вагітності, чоловік з мене порошинки здував, він був дуже радий тому, що в нього з’являться спадкоємці. Я була, напевно, найщасливішою дружиною у цей недовгий і такий складний для нас період подружнього життя. Коли я народила двійнят, ми з Женею не могли повірити, що стали батьками.

Окрім іншого, всі витрати ми множили на два, тому що двійнят ніхто не чекав. Женя дуже чекав мене з пологового будинку, тому що звик, що я йому прасую всі речі і завжди вдома є що поїсти. Моя вагітність в останні місяці протікала тривожно, тому я була на збереженні. Весь цей час Женя був один удома.

Він зізнався, що сильно сумував, і чекав, що з пологового будинку я стану відразу біля плити, і варитиму йому борщі. Так, він дуже втомився сам себе обходжувати за цей час, але я не відпочивала. Двійнята вимагали до себе багато уваги. Перший рік я взагалі не спала ночами, просила маму допомогти вдень, і кілька годин спала, поки Женя був на роботі.

Але після роботи його дратував плач маленьких дітей. І Женя почав дорікати мені за те, що ми перестали спілкуватися, я більше не готую тричі на день смачну їжу, а в будинку брудно. Іноді я прошу його після роботи допомогти мені винести візок, щоб прогулятися на свіжому повітрі разом. Іноді Женя виносив коляску, інколи ж відмахувався, що дуже втомився, і я йшла гуляти одна.

А нещодавно я попросила його винести коляску, а він тільки мовчки пішов у кімнату і дістав валізу. Сказав, що він до мами їде, що втомився від цього хаосу. Я його дуже розумію, не намагалася втримати, але сама вже з дітьми сиджу третій місяць, а від чоловіка нічого не чути.

Весь цей час я, завдяки моїй мамі, абияк справляюся. Я навіть звикла, що не треба готувати та прати речі чоловіка, без нього виявилося досить просто. Я не чекаю підтримки зі сторони, і вже не знаю, чи я хочу, щоб Женя повернувся додому? Може, його переїзд на краще, він не хоче бути батьком. Раз він міг мене покинути напризволяще з маленькими дітьми, я більше не зможу йому довіритися.

You cannot copy content of this page