Галина після розмови із родичами за місяць до свого сорока п’ятиріччя ,місця не могла собі знайти!
Мати чоловіка Ада Григорівна на боязке прохання невістки відзначити свій ювілей у скромному кафе, куди вона хотіла б запросити своїх подруг, такий їй рознос учинила, ніби Галина вимагала застілля в розкішному ресторані.
Невже вона насправді не заслужила за ці роки право не стояти біля плити у свій день народження, а сходити в перукарню і прийти на торжество відпочившою?
Не перевдягатися похапцем в останній момент, заправивши салати, а одягнути найкрасивіше плаття і неквапливо сісти за стіл.
– Що за дурість така? – спочатку здивувалася Ада Григорівна. – Який ще дівич-вечір?
– Лише на п’ять чоловік, — промямлила Галина, розуміючи, що затіяла з самого початку провальну розмову.
– І вдома за чаєм можеш посидіти зі своїми подругами! – сказала, як відрізала, свекруха. – Навіщо такі витрати, коли кожну копійку треба вкладати у бізнес?
І коли, набравшись сміливості, Галина все-таки висловилася, що перший раз у житті вона дуже хоче у своє свято вийти з дому та відзначити його так, як давно мріяла, то почула на свою адресу таке, що не змогла повірити вухам.
Мовляв, підібрав її чоловік мало не смітнику, що свекруха з милості дала їй роботу в сімейній справі, що немає у неї права на такий відпочинок і говорити про такі бажання має бути їй соромно!
Галина стрималася, щоб не розплакатися прямо перед Адою Григорівною та Вітею. Це було б надто принизливо. І так їй дали зрозуміти, наскільки її низько цінують. Точніше, не цінують і не поважають зовсім.
Галині було двадцять п’ять, коли її познайомила з Віктором рідна тітка Таня, яка виховувала її після того,як її батьки пішли з життя.
Тітка відрекламувала племінницю як працьовиту та господарську. Так, мовляв, красою, може, і не особливо блищить, зате і затишок, і чистоту в будинку наведе, і приготує будь-яку страву так, що оближеш пальчики. І ангельський характер – слова зайвого ніколи не скаже.
Тьотю можна зрозуміти – хотілося їй влаштувати племінницю в хороші руки, вік для заміжжя, на її думку, у дівчини критичний, а наречених на горизонті не спостерігається.
Сама тітка завжди жила дуже скромно, а скоріше у злиднях. Осиротілу доньку сестри ростила в непростих умовах, у дев’яності ледь вижили, добре, що допомагали добрі люди. Добру освіту дівчинці дати не змогла.
Після неповної середньої школи Галя закінчила училище – здобула професію штукатура-маляра. І заробляла на життя, роблячи косметичний ремонт приміщень. Замовлення були завжди, люди навіть іноді в черзі стояли, коли Галя закінчить один об’єкт, щоб розпочати роботу в них.
Але якихось серйозних грошей заробити не виходило, та й тітка постійно хворіла, багато йшло на ліки. А коли її стан зовсім погіршився, вирішила потурбуватися про пошуки нареченого для племінниці.
Ада Григорівна колись працювала разом із тіткою. А її єдиний син Вітя до своїх тридцяти років уже встиг одружитися та розлучитися. “Добре, що дітей не було у цьому шлюбі “– раділа Ада Григорівна.” А колишня невістка була білоручкою і ледаркою. Не така потрібна Віте. Тим більше, коли у сімейному бізнесі потрібна допомога.”
Свекруха та майбутній чоловік Галі заробляли на життя, здаючи житло подобово. У курортному містечку, де вони жили, за раніше можна було здати і ліжко-місце в одній із кімнат власної двокімнатної квартири, в якій свекруха жила із сином. Так спершу й робили.
Перейти на новий рівень у такій справі вийшло, коли у спадок від родичів Ада Григорівна отримала два невеликі будинки в сільській місцевості, правда, таких, що краще їх було відразу продати, ніж вкладати в них якісь кошти, щоб потім виручити більше грошей. .
Гроші від продажу будинків вона пустила на купівлю двох однокімнатних квартир у місті, щоб потім їх здавати. За рік вона запросила Галю зробити косметичний ремонт в одній із них. І робота дівчини їй дуже сподобалася. Не тільки якість ремонту, а ще й той порядок, який потім навела Галя.
– Ідеальна чистота! – Захопилася Ада Григорівна.
Тут, мабуть, і виникла в неї думка познайомити дівчину з сином, який мав повернутися з поїздки до далекої самотньої родички, чия нерухомість теж могла перейти у спадок Аді Григорівні.
І коли Вітя повернувся, майбутня свекруха змовилася з Галиною тіткою і відправила його знайомитись. Хоча це знайомство більше схоже на сватання.
Втім, юнак дівчині сподобався, незважаючи на те, що він надто уважно її розглядав. А тітка безмовно розповідала про неї, ніби про річ, що продається в магазині, яку дуже хотілося вигідно продати.
– Я не маю часу на довгі романтичні залицяння, — зізнався Віктор Гале прямо наступного дня, коли вона почала ремонт у другій однушці Ади Григорівни. – Мені потрібна дружина, яка буде надійним та вірним супутником життя. Ти мені підходиш. Може, одружимося?
Галя похитнулася на драбині від таких несподіваних слів. Але, побоюючись, що такої пропозиції в її житті може більше й не бути, поспішила відразу погодитися.
Розписалися вони за місяць. Так і почалося сімейне життя Галі.
А тітка, недаремно поспішала , незабаром вона покинула цей світ. Інших родичів дівчина не мала.
Квартиру тітки, яку успадкувала Галя, Ада Григорівна відразу вирішила використати у своєму бізнесі. Поки невістка робила ремонт, у свекрухи народилася нова ідея.
– Мені тут знайома підказала, що на Кінній вулиці живе самотня старенька, яка готова переписати своє житло тим, хто її доглядатиме. А нам ще одна квартира не завадить. Тож, Галю, вирушай за адресою. І треба, щоб ти цій бабусі сподобалася.
Тетяна Іванівна зустріла дівчину недовірливо, але коли Галя її викупала, нагодувала обідом і навела лад у її двокімнатній квартирі, розтанула. А наступного дня сказала, що готова підписати договір . Але тільки з Галею, а не з Адою Григорівною. Свекруха побурхала, але умови бабусі прийняла.
Через десять років у сім’ї було п’ять квартир, які здавались подобово відпочиваючим практично цілий рік. Роботи у Галини завжди було з лишком. Вона прибирала, прала, готувала, бігала магазинами. Ада Григорівна та Віктор теж не сиділи без діла. Помічників вони принципово не наймали, щоб не платити їм гроші.
Галя навіть під час виношування дитини не могла собі дозволити не робити. Добре, що все протікала без ускладнень. А донька Ніна з’явилвся на світ мало не в магазині госптоварів, купуючи засоби для прибирання.
Свекруха не дозволила молодій сім’ї переїхати в одну із квартир, зайнятих під бізнес.
– Ми й у двокімнатній чудово вживаємось, — резюмувала вона.
– Але дівчинці скоро буде потрібна окрема кімната, — намагалася заперечити Галя.
– Житиме у моїй разом зі мною, коли підросте, — заявила Ада Григорівна.
Чоловік був як завжди на боці матері. А Галі довелося змиритися. Крутилася вона, як білка в колесі. День за днем бігла в якомусь божевільному ритмі, змінювалися пори року. А Галя так само щодня готувала, прала, прибирала, робила ремонт і знову наводила порядок.
Знаходили постояльців, зустрічали та проводжали . І грошима розпоряджалися лише вони.
Дочка Ніночка закінчувала школу та збиралася їхати вчитися до столиці. Віктор та Ада Григорівна спочатку були проти, але все-таки до дівчинки вони ставилися набагато краще, ніж до її матері, можна сказати, навіть любили по-своєму. І в результаті погодилися утримувати Ніну і навіть сплатити за навчання, якщо не пройде на бюджетне місце. Але ж вона пройшла.
Коли дочка поїхала, Галі стало зовсім самотньо. І одного разу вона зустріла в магазині свою колишню однокласницю Діну. Розговорилися, скільки років промайнуло непомітно! – Згадали свою шкільну компанію з п’яти дівчаток.
– А ми ж зустрічаємось! – повідомила Діна. – Щоправда, вчотирьох. Тебе так жодного разу і не змогли заманити на наші посиденьки, тобі все ніколи! До речі, у Євгенії день народження у суботу. І я впевнена, вона буде рада тебе побачити, як всі інші дівчата.
І Галя три роки тому вперше за весь час сімейного життя вибралася на дівич-вечір. Поговоривши з подругами, зрозуміла, що в неї самої склалося не найвдаліше життя. Її колишні однокласниці, мандрували, займалися саморозвитком, захоплювалися чимось цікавим. У той час, як вона сама не помічала, як її життя минає.
Чоловікові про свою зустріч з подругами вона не розповіла, зрозуміло, і свекруху не повідомила.
Гроші на подарунок подрузі викроїла із заощаджених після купівлі нової постільної білизни для квартир, які здавались. Їй вдалося випросити знижку. Правда, за те, що не принесла чек, свекруха їй влаштувала скандал.
Але Галя навчилася пропускати повз вуха багато висловлювань Ади Григорівни, яка перетворилася на вічно всім незадоволену стару тітку.
Зустрічі з подругами стали для Галі ковтком повітря, віддушиною, якої їй так не вистачало всі ці роки. Вона спочатку не розповідала про своє сімейне життя, тільки слухала інших.
Але після розмови зі свекрухою та чоловіком про те, що вона не має права відзначити свій день народження в кафе, як вона цього хотіла, у Галини немовби відмовили гальма – вона не могла зупинитися, розповідаючи колишнім однокласницям про “радощі” свого сімейного життя.
– Слухай, навіщо ти стільки років все це терпиш? – першою обурилася Діна. – Ти ж служниця, безкоштовна робоча сила! Давно б уже розлучилася зі своїм Вітенькою і почала нове життя.
Інші подруги дружно погодились.
– А куди я можу подітися? – спитала Галина, стримуючи сльози. – Мені навіть піти нікуди! Мені сорок п’ять років за три тижні. Кому я потрібна?
– То ти й чоловікові зараз потрібна не як жінка, а як слуга. Він же тебе не поважає і не цінує, вибач за прямоту, — вступила в розмову Наталка. – Я не здивуюсь, якщо дізнаюся, що в нього є коханка! По-друге, ти сказала, що ти маєш свою нерухомість у власності. Дві квартири, як я зрозуміла. Ти маєш право їх продати та поїхати, куди душі завгодно. Та хоч у столицю, щоб жити там разом із донькою.
– Як це можливо? – Здивувалася Галина, вона ніколи не думала про те, що можна так вчинити.
– Я як рієлтор зможу тобі швидко підшукати покупців на твою нерухомість, – запевнила Наталка. – І в столиці є в мене колеги, які знайдуть тобі житло, що підходить.
– Мені треба подумати, — злякана Галина подивилася на подруг. – Я не впевнена, що готова до такого. Ой, і мені вже час, бо свекруха лаятиметься, що я так довго ходила по магазинах!
Однак думка про те, що вона може жити якось інакше, засіла в її голові. Тільки треба було наважитися на зміни. Навіть таке несолодке життя, що було у неї всі ці роки, — це звично, хоч і морально важко.
А що буде згодом? Невідомість! Та й свекруха із чоловіком не дозволять їй продати квартири. Для цього доведеться розлучитися – так сказала юрист Діна.
І, може, Галина ще довго думала, чи варто їй починати шлях до нового життя, якби одного разу не застала свого чоловіка з коханкою в одній із квартир, які вони здавали відпочиваючим.
Він передбачливо заявив, мовляв, сьогодні до цієї квартири в’їжджають гості на п’ять днів. Напередодні Галина навела там порядок, але наголосила, що треба поповнити запаси туалетного паперу та гелю для душу.
Чоловік казав, що заселення о десятій ранку, що гостей він поїхав зустрічати на вокзал. Галя вирушила на годину раніше. Впевнено відчинила ключем двері, увійшла і завмерла на порозі, побачивши взуття чоловіка в передпокої поруч із жіночими туфлями на високих підборах.
Вона зазирнула в кімнату і побачила чоловіка у ліжку з гарною жінкою.
– Якого біса ти сюди заявилася? – заволав на Галину чоловік так, ніби це він застав дружину з коханцем.
– Я туалетний папір принесла, — пробурмотіла жінка і, кинувши пакет із покупками, поспішила до виходу з квартири.
– Хто це? – Йдучи, почула вона здивований жіночий голос.
– Прибиральниця, – зло відповів чоловік.
Галина бігла вулицею, сльози образи і приниження текли її щоками. Вона відразу зателефонувала подрузі Діні і попросила допомогти із заявою на розлучення з чоловіком. Під час зустрічі вона розповіла про ганебну сцену в одній із квартир для гостей.
– Твої квартири зараз зайняті? – поцікавилася Діна.
– Із тіткиної з’їжджають завтра. Але й заїзд туди заплановано вночі. Нині ж розпал сезону. А квартира, що дісталася після Тетяни Іванівни, ще два дні буде пустувати. А потім також заплановано заїзд.
– Їдемо в ту, що поки що пустує! – рішуче заявила Діна. – Зараз запросимо спеціаліста, який замінить замки. А завтра зробимо те саме і в тьотіній квартирі.
– Але як же відпочиваючі? Вони ж не винні!
– Треба з ними якось зв’язатися та пояснити ситуацію. І потім, якщо ти весь час думатимеш про інших людей, то до тебе самої черга так і не дійде.
Галина в ноутбуці чоловіка знайшла контакти гостей, які мали заселитися у квартири тітки та Тетяни Іванівни та написала про те, що це тепер неможливо. Її мучила совість, але вона хоч би так попередила людей.
Діна стала вірною помічницею Галини під час її розлучення. Підтримали колишню однокласницю та інші подруги.
Скільки гидот довелося вислухати Галині від свекрухи та чоловіка! А несподіваною союзницею виявилася дочка Ніночка.
– Мамо, нарешті ти наважилася! – Заявила вона. – Мабуть, зовсім переповнилася твоя чаша терпіння!
Діна, представляючи інтереси своєї подруги, домовилася з Віктором про те, щоб обійтися без поділу майна, тоді Галина залишалася лише зі своїми спадковими квартирами та не претендувала ні на що інше. А він у свою чергу не чинив би жодних перешкод під час розлучення. А якщо ні, то можна було надовго загрузнути в судах.
– І все-таки твого майже колишнього чоловіка треба провчити! – Сміючись, переконувала Галину Діна. – І є оригінальний, на мою думку, спосіб. Моя приятелька прочитала десь в інтернеті про це.
Подруги були у тій самій квартирі, де Галина застала свого чоловіка із коханкою. Вона зайшла туди, щоб забрати деякі свої речі перед тим, як віддати ключі свекрусі.
Галина з подивом дивилася, як Діна залізла на драбину біля карниза, на якому висіли штори, і зняла заглушку з труби. Потім вона одягла рукавички і дістала зі свого пакета банку з нарізаним маленькими шматочками оселедцем. Один шматочок вона заштовхала в отвір труби.
– Мабуть, заглушку тепер краще не використовувати, то ефект буде швидше, — засміялася вона.
Такий самий “подарунок” у карнизі Галина вже сама залишила у квартирі свекрухи перед своїм від’їздом. Вона зловтішно посміхнулася, уявивши, який запах буде в приміщенні незабаром. І про його джерело не так просто здогадатися. Нехай хоча б так вона помститься чоловікові!
Покупців на квартиру тітки ріелтору Наташі вдалося знайти ще до отримання документів про розлучення. Галина взяла завдаток. І частину грошей змогла використати на святкування свого ювілею так, як вона й хотіла, — із подругами у кафе.
Прямо під час дівич-вечора Галині зателефонував чоловік.
– Невже хоче тебе привітати? – Здивувалися подруги.
Іменинниця була здивована не менше.
– Де ти сховала дохлятину? – закричав у слухавку Віктор. — Я певен, що ти це зробила! Я не дам тобі розлучення, якщо ти не скажеш!
– Вітенько, про що ти? — якомога спокійніше спитала Галина. – І, до речі, всі документи на розлучення ти підписав.
І вона поклала слухавку. Коли Діна розповіла про їхню маленьку помсту чоловікові, всі подруги дружно розсміялися, оцінивши оригінальність такої ідеї.
Через два місяці Галина переїхала до столиці, де за допомогою колеги Діни вона змогла купити невелику квартиру у хорошому районі, де вона оселилася разом із донькою Ніною.
Розлучення і переїзд принесли Галині радість і полегшення.
Вона влаштувалася на роботу в клінінгову компанію, оскільки саме в прибиранні вона вважала себе професіоналом. Хоча, як виявилось, їй треба було й навчитися.
А вже через рік Галина стала керівником підрозділу. Колеги ставилися до неї з повагою, а вона щедро ділилася своїм досвідом, навчаючи молодих кадрів.
Стосунків із чоловіками вона завзято уникала, поки не потоваришувала із сусідами. П’ятдесятирічний вдівець Леонід Петрович жив у квартирі навпроти, зі своєю мамою Клавдією Василівною.
Саме з нею почалося спілкування у Галини. А потім сусіди стали ходити один до одного у гості. І незабаром Леонід Петрович зізнався у своїх почуттях.
