Через місяць життя на самоті я вирішила, що мені було б непогано завести сусідку. Вибір, звісно ж, упав на мою найкращу подругу….

Після того як батько нарешті отримав квартиру в місті, я без зайвих зволікань вирішила в неї переїхати. Тато залишився в селі, а на мене чекало чудове житло з двома кімнатами і навіть не найгіршим ремонтом. Нічого надприродного, але для дівчини з периферії, це був справжній рай.

Нарешті відкривалися нові перспективи. Життя в місті це насамперед вибір місця роботи, а ще інфраструктура, місця відпочинку, нові знайомства тощо. Поживіть хоча б рік у селі, і ваші міщанські нарікання зникнуть, як хмаринки в липневому небі.

Через місяць життя на самоті я вирішила, що мені було б непогано завести сусідку. Вибір, звісно ж, упав на мою найкращу подругу. Вона теж сільська, але дуже скромна навіть за міськими мірками. Сама низенька, в окулярах. Постійно дивиться собі під ноги і не любить, коли навколо багато народу.

Проте ми дружимо, і її я знаю з самого дитинства. Ми швидко домовилися, що вона житиме в меншій кімнаті, адже і речей у неї з собою всього нічого. На перших порах я не братиму в неї грошей за проживання, а там, як розкрутимося, будемо дивитися по ситуації.

Ми ж дівчата працьовиті, вмить обійдемо місцевих серпанкових панянок. Я досить швидко влаштувалася офіціанткою в кафе неподалік. Пощастило, що місце виявилося прохідним, а місцева клієнтура не скупилася на чайові. Після кількох місяців роботи я подумала, що зможу зібрати на якесь авто.

Хоча в мене і прав-то ніколи не було. Просто незвично було тримати стільки грошей у руках, хотілося їх кудись витратити з розумом. Кликала я до себе і подругу, але вона через свій “пунктик” щодо великої кількості людей в одному місці геть відмовилася приходити працювати до нас у заклад.

З іншого боку, часу моя подруга теж не гаяла. Вона багато їздила по співбесідах, шукала те, що було їй найближче. На жаль, навіть поїздки містом коштували грошей, і незабаром вони в неї закінчилися. Тоді я вже вирішила дати їй деяку суму в борг, до кращих часів.

І так я дізналася, що терпіти не можу жіночий характер, хоч я й дівчина, але я ж якось виросла незалежною людиною, чи це справа у вихованні? Як би там не було, подруга почала мене трохи втомлювати. Зрештою вона влаштувалася на роботу, яка її влаштовувала. Адміністратором у салон краси.

По суті, її робота полягала в тому, щоб зустрічати гостей, усміхатися і зачиняти двері салону на ключ. Оплачувалася така праця відповідно. Будь-який майстер отримував у рази більше грошей, роблячи бровки, вії, нігтики. При цьому вона була на робочому місці найдовше.

Я говорила їй, щоб вона пройшла курси і сама стала майстром. Це ж перспективна професія, але вона все відмовлялася, адже у неї руки не з того місця, та й собі вона косметику наносить дуже рідко. Зате у нас вдома поводилася так, наче відпахала дві зміни в полі.

Просто лежала на дивані й витріщалася в телефон. Жодної допомоги по дому мені від подруги не було. Я прибирала всю квартиру, крім її кімнати, і різницю було видно з перших секунд. Не так давно я завела серйозні стосунки з одним хлопцем. Він із міста, живе сам, але знімає квартиру.

Оскільки я часто залишалася у нього по кілька днів, подруга відійшла для мене на другий план, але кілька днів тому я зрозуміла, що наша дружба, на мій жаль, руйнується і тріщить по швах. Мені вже стає не по собі від її скиглення і ліні, а достукатися до неї по-дружньому я не можу.

Вона мене просто не слухає. Ось я і подумала, що рано чи пізно я буду жити з коханим. Тоді постане питання, де ми будемо жити. Однозначно, краще переїхати до мене і не платити за оренду, але втрьох ми житимемо. Доведеться мені попросити подругу “покинути приміщення”…

Якою б вона не була, вона звичайна сільська дівчина. Така сама, як і я. І це саме я вмовила її переїхати, показала, що можна жити так і так, без маминих команд і сільського колориту за вікном. А тепер як їй назад? Зараз вона насолоджується життям окремо від батьків.

По-своєму, звісно, але тим не менш. Повернути її назад буде занадто жорстоко, а по-іншому ж ніяк. Потрібно вибирати між нею і моїми стосунками. Поки що я просто не знаю, як вчинити, і щодня в мене змінюється рішення. Тож поки я просто чекаю, а там будь що буде.

You cannot copy content of this page