Зараз мені 40, усі бачать перед собою шикарну жінку, яка домоглася в житті всього того, про що інші тільки мріють. Я керую невеликою будівельною фірмою, у мене є величезна квартира, але я боюся в неї повертатися, тому що вона порожня. З роками я стала боятися вечорів, стала засиджуватися на роботі.
Іноді я боюся вихідних, боюся тиші у своєму домі і боюся усвідомити, що все це я зробила своїми руками, сама поламала собі життя. Якщо бути чесною, то якби мені зараз запропонували повернути час назад і повернути все те, що було, в обмін на те, що у мене зараз є, я без роздумів погодилася б.
Адже сім’я і діти – це головне, а все інше – бутафорія. Я ламала своє життя два рази. Перший раз у 17 років. Я тоді жила в невеликому селищі з мамою і старшим братом, батько помер, коли мені було 12. Саме тоді я стала, як зараз модно говорити, “ексцентричною”, а тоді я була просто некерована.
Мама не могла мене контролювати, бо працювала у дві зміни на шахті, щоб прогодувати нас із братом, тому моїм вихованням займався мій брат. Він брав мене гуляти із собою, різниця в нас була невелика, майже два роки, тому я непогано влилася в їхній дружний колектив.
Зі своїми однолітками я майже не спілкувалася, мені були вони не цікаві, мене цікавили більш дорослі забави. Хлопці в мене були завжди дорослішими за мене. Не приховую, я мала успіх серед друзів брата, але близькості не було – у них не було прийнято спати із сестрами друзів.
Подорослішавши, у 16 років я знайшла собі в класі подружку, з якою і бігала на дискотеки та різні розваги. На той момент це було найважливіше. Дуже часто ми ходили за гаражі, там збиралися люди, які хотіли жити вільно і також дихати. Ми курили, пили портвейн і кричали пісні до ранку.
Саме там я познайомилася з ним. Він був старший за мене на три роки, ніде не працював і не вчився, зате любив гарно відірватися – це було і мені до душі. Не приховую, він був розумним, як то кажуть, не для свого кола, тож коли ми почали зустрічатися, то майже не проводили час із тією компанією.
Через півроку несподівано прийшла вагітність. Як то кажуть, ми не знали, що від цього бувають діти, а насправді ми якось і не думали про якийсь захист. Перший раз мене знудило вранці, коли я годувала курей, я подумала, що від запаху, потім весь день я була як варена. Наступного дня, коли мене знудило просто на килим у вітальні, я зрозуміла, що щось тут не так. Сказала мамі, вона мене в оберемок – і до лікаря.
Якщо чесно, коли мені сказали про вагітність, я якось не сприйняла цю новину. Просто зрозуміла, що через те, хто сидить у мене там всередині, я позбудуся гулянок і тусовок. Коли я говорила хлопцю про вагітність, то, якщо чесно, чекала, що він дасть мені грошей та скаже позбутися дитини.
Я навіть маму вмовила вже, щоб вона домовилася, а що – 30 хвилин і я знову вільна, як вітер у полі. Те, що він зрадіє і скаже, що будемо народжувати, я вже ніяк не очікувала, а він радів, як дитина, а потім пропав на тиждень. Мама голосила, що він злякався, а я раділа.
Не потрібна мені була дитина, я вже взяла направлення до лікаря, а тут з’явився мій хлопець, він обстриг своє довге волосся, влаштувався на роботу, зняв квартиру, запропонував розписатися, щоб дитина народилася в шлюбі. Я в шоці, по пораду пішла до подруги.
Вона є сказала, щоб я не поспішала, а він уже інший, на туси не буде пускати й узагалі, навіщо тобі малий, життю кінець, а тобі всього 17! Але бачачи старання хлопця, я не поспішала позбуватися дитини. Спочатку було прикольно, хотілося всього того, про що раніше навіть і мріяти не могла, а потім усе минуло, мені стало нудно.
А тут подруга: поїхали на дискотеку в сусіднє місто! Поїхали, потанцювали, додому повернулася вже вранці, а тут мамина подруга почала вичитувати, що я при надії і гуляю. І тут я зрозуміла, що мені навіть покурити не можна вийти – всі навколо знають про мій стан.
Хлопець влаштувався ще на одну роботу, цілодобово пропадав, а я була одна. Іноді забігала подруга. Поки не почав рости живіт, я ходила до школи, спілкувалася, ходила потай гуляти, але коли я почала збільшуватися, то помітила, що подруга неохоче дзвонить і заходить до мене.
Найбільше мене засмучувало, що мене рознесло: я стала схожа на кита, якого викинуло на берег. Я стала огидна сама собі, не могла нормально одягатися, про свої улюблені сукні з ефектними вирізами довелося забути. Весь старий одяг був на мене малий.
Я не хотіла цієї дитини, влаштовувала істерики, іноді просто знущалася, зачинялася в будинку, а він ночував під дверима. Я забирала всі гроші, залишаючи його голодним і без копійки на проїзд. Я била себе в живіт, я кричала, що я ненавиджу свою дитину.
Але найбільше мене почало зачіпати те, що я не потраплю на свій випускний, я дуже сильно хотіла одягнути гарну сукню, зробити зачіску, одягнути високі підбори. Масла у вогонь підливала подруга, вона постійно розповідала про ту чи іншу вечірку, про те, як вони готуються до випускного.
Мені було погано, я лізла на стінку. Останньою краплею було те, що в наш нічний клуб приїхала одна зірка, на концерт якої я чекала рік. Напередодні цього дня мені було погано, мама була зі мною всю ніч, а на день поїхала додому.
Я, не звертаючи уваги на тягнучий біль внизу живота, одягла високі підбори і пішла. Після концерту вирішила відтягнутися, а то ходити вагітною ще майже 3,5 місяці. Настрибавшись і натанцювавшись, ми вирішили продовжити в іншому місці. Вийшовши з клубу, я відчула гострий біль.
Сказала подрузі, а вона: ти типу хотіла швидше розродитися, не переживай, може, це станеться сьогодні. Я тільки зраділа. Розлучившись із подругою, я йшла додому, мені було погано, я тільки й встигла сісти на лавочку, заплющила очі… а відкрила їх у лікарні.
Поруч була мама і мій хлопець. Мама плакала, а він просто дивився на мене так, ніби я його зрадила. Потім я дізналася, що все погано і дитини не буде. Якби я одразу звернувся до лікаря, то дитина б залишилася жити. Мама засмутилася, а я раділа – нарешті!
Я пішла на свій випускний, погуляла, потім ще тиждень і подругою святкували, а потім я її не впізнавала: вона відмовлялася виходити гуляти, говорила, що їй треба готуватися до вступу, адже дитинство закінчилося. Вона вступила і поїхала вчитися в університет у столицю.
Іноді ми з нею листувалися, зідзвонювалися, а за рік вона завагітніла і вийшла заміж. Я приїжджала одного разу до неї в гості, пропонувала погуляти, а вона: ні, я вагітна, мені не можна. Не можна те, що ми робили, коли була вагітна я. І тут я зрозуміла, що залишилася одна.
З хлопцем ми ще зустрічалися, але це було вже не те. І я вирішила теж їхати в столицю, тільки працювати. Він просив не їхати, стояв на колінах, але я сміялася над ним, говорила, що він не мужик. Коли я сідала в поїзд, він попросив написати йому, коли я знайду йому заміну, щоб він мене не чекав.
І ось моя друга помилка: через півроку я написала, що знайшла справжнього чоловіка, а він просто ганчірка. Відповіді не було. Я продовжувала шукати, гуляла від чоловіка до чоловіка, але нічого постійного не було. Була заміжня, але шлюб був так, тільки для відводу очей.
Після розлучення я отримала фірму, яку зараз і розкручую. Через років 5 я зрозуміла, що краще за кинутого вдома хлопця я нікого не знайду, він не виходив у мене з голови. Я вирішила знайти його, приїхала додому, запитала у знайомих, а мені: одружився він, не дочекався. Звісно, тепер я розумію, як була неправа, розумію, що зараз моїй дитині було б уже 23.
Може, і з тим хлопцем нормально жили б, але я була дурепою, проміняла все на розваги з подругою, яка про мене забула, щойно знайшла собі коханого. Я спілкуюся з неї, іноді. У неї троє дітей, нещодавно вона стала бабусею – старша дочка в 20 років народила, вона вся в турботах.
Я теж хочу дитину, хочу будь-якими шляхами. Я іноді просто вию у своїй величезній квартирі. Ось так я втратила все в житті, а могла бути щасливою. Ми ніколи не цінуємо те, що є, прагнемо до того, чого немає, до якогось фантому.
Коли ми молоді, то нам здається, що не цей, то інший, ще кращого знайду, а коли півжиття прожила і втратила свій шанс – ось тоді розумієш, що нічого немає дорожчого за сім’ю і дітей.
