Якщо ти в шлюбі зі своїм першим і єдиним чоловіком, то точно мене зрозумієш. Коли я виходила заміж, мені було всього 20 років.
Як зараз пам’ятаю: неймовірної краси сукня, зачіска, яку робила мені моя мама і я … Юна дівчина, що потонула в океані любові і мрій. Тоді я була впевнена, що любов буває раз і назавжди.
Але мій чоловік так не думав. Цілих 20 років подружнього життя за плечима не завадили йому зрадити і подати на розлучення.
«Я її кохаю, пробач», – тихенько сказав він, дивлячись мені прямо в очі. І сказав настільки щиро, що, на свій подив, я навіть не розлютилася. Може, справа зовсім не в цьому?
Наша спільне життя не було легким. Довгі роки я доглядала за лежачою свекрухою, якій ставало гірше з кожним роком. Хвороба мами сильно вдарила по чоловікові. Настільки, що він почав пити.
Потім народилася дочка, і чоловік пристрастився до алкоголю ще більше. Я терпіла, бо хотіла зберегти сім’ю і просто не могла кинути свекруху.
Коли її не стало, жити стало ще гірше. Чоловік став похмурий і дратівливий. У якийсь момент я зважилася: зібрала речі і поїхала з дитиною до матері.
Але чоловік не хотів відпускати нас так просто. Протверезівши після чергової п’янки, він прийшов. Слізно вибачався, запевняв, що виправиться, на колінах стояв. А я … а що я? Мені здавалося, що я любила його. Тож пробачила.
Спочатку все дійсно йшло на лад. А через якийсь час чоловіка взагалі ніби підмінили. Спокійний, урівноважений, чемний і терплячий. Навіть пити перестав! Невже це мій чоловік, той самий п’яний забіяка? Я раділа як дитина і молилася, щоб так тривало й далі. Але в якийсь момент я почала помічати, що між нами утворилося провалля.
Чоловік добре до мене ставився, але я не відчувала, що я його дружина. Ми просто жили разом, а поруч з нами наша дитина. Добре, що чоловікові вистачило сміливості у всьому зізнатися самому.
Виявилося, її звуть Ольга. Їй 39 років, і у неї є свій будинок. Власне це стало основною причиною, чому чоловік повністю віддав нам з дитиною квартиру. І на тому дякую.
Було помітно, що чоловік втратив голову. Оповитий невидимою пеленою любові, він повністю відремонтував Ользі будинок і облаштував її дворик. Любо глянути!
Ну а ми залишилися самі. Після їхнього весілля спілкування нашої дочки з батьком зійшло нанівець. Всю свою турботу мій колишній чоловік віддавав своїй пасербиці. Мабуть, це єдине, що я ніколи йому не пробачу.
Незабаром я зустріла іншого чоловіка. З ним мені спокійно, але виходити заміж я не планую. А навіщо?
Нам добре разом і без цього. То у нього поживемо, то у мене, а то і зовсім окремо, щоб відпочити одне від одного. Так і живемо вже майже 10 років … А дочка все жартує, що я боюся знову надягати білу сукню. Може, вона має рацію?
Озираючись на своє минуле, я можу впевнено сказати, що рада такому результату. Думаю, якби ми до сих пір жили разом з колишнім чоловіком, то обидва були б нещасні. Адже не потрібно триматися за відносини, які вичерпали себе.
Моя дочка вже виросла, а я можу цілком і повністю присвятити життя собі і своєму чоловікові. Хіба це не щастя?
