Збиралася Віка з чоловіком на концерт.
За місяць квитки купила. Весь тиждень готувалася .Сукня нова, туфлі нові, сумочка нова. Зачіску зранку зробила. Здавалося, все готово. А чоловіка на роботу викликали.
За дві години до початку концерту зателефонували.
– Вітаю, Матвію Федоровичу, – відповів Геннадій, багатозначно дивлячись при цьому на дружину. – Що-небудь термінове, а то ми з дружиною на концерт збираємося? Та що Ви кажете?! Ну, треба ж! Звичайно буду. Приїду за годину.
Геннадій вимкнув телефон, подивився на дружину, зітхнув і розвів руками.
– На жаль, – сказав він. “Що на жаль? – подумала Віка.
– Хочеш сказати, концерт скасовується?” Геннадій дивився на дружину винуватим поглядом. – Тільки не кажи, що тебе терміново викликають на роботу і тому ми нікуди не йдемо? – вимовила Віка.
– Ну, ти ж сама чула, – відповів Геннадій, показуючи дружині телефон, як безперечне свідчення істинності його слів. – Матвій Федорович! Особисто! – Геннадій постукав пальцем по екрану.
– Подзвонив! Сказав, що на ділянці проблема. Попросив вирішити.
– По-перше, – роздратовано відповіла Віка, – я не чула, що це дзвонив Матвій Федорович. Особисто! Може, це тобі дзвонила його молода дружина, Алла. Чому ні? І про що ви розмовляли я теж не знаю.
– Що ти таке кажеш, Віко?! – спалахнув Геннадій. – Яка молода дружина? До чого тут вона? Я клянуся, що це був він! Навіщо мені тебе обманювати? Зателефонував, щоб повідомити про проблему на сьомій дільниці. Попросив розібратися.
“От навіщо повідомляти ці подробиці з номером дільниці? – подумала Віка. – Наче мені не все одно. Ще й пояснює щось. Зазвичай, у таких випадках, він нічого не пояснює. Йде без зайвих слів і все. А тут? Стільки слів! Ще й клянеться. Підозріло”.
– А, по-друге, – продовжувала вона, – навіть якщо й так, з якого дива Матвій Федорович викликає тебе на роботу в неділю? Та ще й увечері!
– Я ж кажу. Фундамент там. Тріщину дав. По всьому периметру.
“Ну, ти подивися на нього, – подумала Віка, – знову технічні подробиці озвучує. Він, що, спеціально це робить? Щоб я запідозрила що-небудь?”
– А без тебе там не обійдуться?! – з іронічною усмішкою поцікавилася Віка.
– Я – головний інженер, – спокійно, з гідністю відповів Геннадій. – І в таких випадках моя присутність (як відповідального керівника) обов’язкова. Дивно, що тебе дивують такі речі. Я просто зобов’язаний бути там, де трапляються подібні ситуації. Це мій обов’язок.
– Можеш не продовжувати, – Віка не хотіла більше нічого чути, бо їй усе стало зрозуміло. “Нікуди ми сьогодні не підемо, – подумала вона, – і даремно я готувалася весь тиждень. Даремно сукня нова, даремно туфлі нові. Зачіску робила не зрозуміло для кого. Сумка ще ця. Усе даремно”.
– Якщо зобов’язаний, то звісно, іди, – сказала Віка.
– Ти образилася? – запитав Геннадій.
– Анітрохи, – гордо відповіла Віка. – З чого мені ображатися?
– Правда?
– Правда, – з викликом відповіла Віка, насилу стримуючись, щоб не накричати на чоловіка. З тону дружини Геннадій зрозумів, що це неправда, і вона образилася.
– Ти повинна мене зрозуміти, – почав виправдовуватися Геннадій. – Фундамент – це серйозно. Там по всьому периметру. Розумієш? Тріщина! Ти знаєш, якими наслідками це загрожує? І якщо зараз я особисто не приїду і не розберуся, я не знаю, що може ще статися.
– Що? – серйозно запитала Віка, хоча їй було вже байдуже. “Та будь там що завгодно, – думала вона з гіркотою, – мені до лампочки. Усе погане в моєму житті вже сталося. І гірше вже не буде”.
– Та що завгодно! – цілком серйозно відповів Геннадій. – Без мене вони там такого наворотять! А винен потім буду я. Як головний інженер.
– А крім тебе інших інженерів у вашій конторі немає, так?
– Ну, що ти таке кажеш, Віко? Яка контора? У нас солідне підприємство. І яких інших інженерів ти маєш на увазі?
– Таких самих, як ти, Гена. Інженерів будівельників! Чи крім тебе фахівців із фундаментів у вашій солідній установі немає? Гірка усмішка промайнула на обличчі Геннадія.
– Про що ти, кохана? – жалібно промовив він. – Інженери будівельники! Фахівці з фундаментів! Звідки? Одна назва тільки, що інженери. Незрозуміло чого їх учили. Та якби не я, там узагалі все давно б встало. Адже все на мені тільки й тримається. Ти думаєш, якби було по-іншому, хіба подзвонив би мені Матвій Федорович? – Геннадій знову показав телефон дружині і постукав пальцем по екрану.
– Особисто! Ну?!
– Навіщо тоді вони у вас працюють? – ображено промовила Віка. – Якщо від них толку ніякого. Гнати таких треба.
– Ти так кажеш, Віко, ніби це я їх на роботу приймав. Це питання до відділу кадрів. Я-то тут до чого? Моя воля, я б усіх їх вигнав. Ти ж мене знаєш.
І тут Віці спала на думку геніальна ідея.
– Добре-добре, – спокійно сказала Віка. – Поїдь. Рятуй свій фундамент. А на концерт я можу і без тебе сходити. Одна! “І вийде, що все не даремно, – подумала вона, – що і сукня, і туфлі, і сумочка, і зачіска, не марні. Господи, яка ж я розумна”.
Настрій Віки став колишнім. Вона знову відчула себе щасливою. “Гарна штука життя, – радісно думала Віка. – Що б не сталося, завжди можна впоратися з будь-якою проблемою. І важких безвихідних ситуацій не буває. Тому що з будь-якої можна знайти вихід”.
Геннадій зі здивуванням дивився на щасливу дружину.
– Ти зібралася на концерт? – суворо запитав він.
– Ну, так!
– Без мене?
– Не пропадати ж квиткам, – радісно відповіла Віка.
– Вони не пропадуть, – сказав Геннадій. – Квитки я запропоную своїм друзям.
– З якого дива, ти їм запропонуєш? – не зрозуміла Віка.
– Я не сумніваюся, що хто-небудь із них обов’язково погодиться. І із задоволенням сходить на цей концерт.
– Я теж із задоволенням сходжу на цей концерт, – спокійно сказала Віка. – Тож своїх друзів можеш не турбувати.
– Та немає ніякого занепокоєння. Про що ти? Один дзвінок і квитки відразу підуть.
– Не треба нікому дзвонити. Ось ще. На концерт іду я.
– Що за нісенітниця! – вигукнув Геннадій. – Ні на який концерт ти без мене не підеш. Я тебе не пущу!
“Це ще що таке? – подумала Віка, з подивом дивлячись на чоловіка. – Я не помилилася? Він сказав, що не пустить мене?”Віка не помилилася. Геннадій справді не міг допустити, щоб його дружина пішла на цей концерт. І тому так сказав.
А допустити не міг з однієї простої причини. Тому що на цей концерт ішов він. І не один. З Аллою!
Так-так. З тією самою Аллою, молодою дружиною Матвія Федоровича. І вся ця історія щодо раптового виклику на роботу була придумана Аллою. Тому що вона теж хотіла піти на цей концерт із Геннадієм.
Вона і зателефонувала з телефону чоловіка Геннадію в обумовлений час. І навіть розмовляла з ним басом, старанно наслідуючи голос чоловіка. Про всяк випадок. Хіба мало!
Раптом Віка захоче подивитися, хто дзвонив, або почує голос. І ось тепер виходило, що Геннадій може залишитися без квитків на концерт, який він уже обіцяв Аллі, бо Віка теж виявила бажання піти на нього!
“Що я скажу Аллі? – думав він. – Вона мені цього не пробачить”.
– Чому це ти мене не пустиш? – здивувалася Віка.
– Тому що… – Геннадій трохи подумав, придумуючи гідну відповідь, від якої залежало все. – Тому що я ревную тебе! – упевнено відповів Геннадій. Нічого розумнішого в той момент йому на думку не спало.
“Це щось новеньке, – подумала Віка. – Ревнує він! Раніше такого не було. І за двадцять років нашого спільного життя не було ніяких ревнощів. А тут раптом ревнощі з’явилися. Щойно наша донька виросла, вийшла заміж і поїхала до чоловіка в інше місто, він раптом став ревнивим?! Підозріло”.
– Ревнуєш і тому не пустиш? – перепитала Віка.
– І не тільки тому.
– Чому ще?
– Тому що! – рішуче відповів Геннадій і знову трохи подумав над наступною причиною. – Тому що концерт закінчиться пізно ввечері. А ти одна. Я хвилюватимуся, як ти доберешся до дому сама.
“Я частенько одна пізніми вечорами ходжу по магазинах, – подумала Віка, – і досі його це не хвилювало. Чому зараз? Підозріло”.
– А я не одна піду, – сказала Віка. – Я візьму із собою подругу.
– Яку ще подругу?
– Люсю. Вона обов’язково погодиться піти зі мною на цей концерт.
– Не смій! – суворо сказав Геннадій. – На концерт вона піде. Подругу із собою візьме. Навіть думати забудь.
– А що? Чому я маю через тебе страждати?
– Ти що таке кажеш, Віко? Сама-то себе чуєш? Страждати вона буде. Чоловік іде на роботу, на всю ніч. Там проблем вище даху. Фундамент по всіх швах тріщить! Не знаєш, за що хапатися! А вона? Замість того щоб підтримати ласкавим напутнім словом, на концерт збирається. І з ким? З Люсею.
Люся розлучилася нещодавно! Вона чоловіка, напевно, зараз собі нового шукає! А ти? На концерт із нею зібралася? Розумніше нічого не придумала? Уявляю цей концерт. Я, значить, працювати всю ніч повинен! А ти? Розважатися? Може, тоді давай одразу розлучимося? Чому ні?
– А ти на всю ніч зібрався, чи що? – здивувалася Віка.
– На всю, люба, на всю, – відповів Геннадій.
“А ось цього я зараз не зрозуміла, – подумала Віка. – На всю ніч? Через тріснутий фундамент?”
– І коли ж ти повернешся? – запитала вона.
– Завтра ввечері і повернуся, – анітрохи не зніяковівши, відповів Геннадій. – Якщо все гаразд буде. А ні, так… Доведеться й далі працювати. Поки все не виправимо.
“Невже все так і є, як він каже? – подумала Віка. – Може, так, а може, й ні. Але як перевірити? Не влаштовувати ж за ним стеження! Нічого іншого не залишається, як просто повірити на слово”.
– Гаразд, – сказала Віка. – Умовив. Буду сидіти вдома. Одна. І нудьгуватиму.
– Я тебе обожнюю, – радісно вигукнув Геннадій. – Обіцяю, що наступних вихідних ми з тобою обов’язково кудись сходимо. У цирк, наприклад. Хочеш у цирк? Настрій підняти!
– Хочу.
– Усе. Через тиждень ідемо. А зараз посидь удома. Телевізор подивися. Скоро твій улюблений серіал почнеться.
Проводивши чоловіка, Віка вже хотіла засісти перед телевізором, але в цей час їй зателефонувала її подруга Люся. І запропонувала Віці піти з нею на концерт. У Люсі виявилися два квитки на той самий концерт, на який Віка мала піти з Геннадієм.
“Це доля! – подумала Віка. – Думаю, Геннадій не образиться, якщо я порушу його заборону. Адже я не збираюся робити щось погане”.
Так вийшло, що тільки коли концерт закінчився, Віка побачила, хто сидів на тих місцях, на яких мала сидіти вона з чоловіком.
“А як же фундамент? – подумала Віка, коли побачила Геннадія разом з Аллою. – Як же тріщина по всьому периметру? Чи він уже все виправив, а Матвій Федорович на знак подяки дозволив йому зводити свою дружину на концерт?”
Віка поділилася інформацією з Люсею. Вони стали думати, як їм діяти далі.
– Спершу потрібно зателефонувати Матвію Федоровичу, – впевнено запропонувала Люся, – з’ясувати, де він і чим займається. Заразом уточнимо, чи знає він, де зараз його молода дружина. Може, і справді він попросив Геннадія зводити її в театр.
Вони так і зробили. Виявилося, що Матвій Федорович – удома, дивиться серіал. А його молода дружина Алла сьогодні поїхала до своєї мами в село. На два тижні. І ніякий фундамент не тріскався. А Геннадій із завтрашнього дня теж у відпустці.
– Зараз простежимо, куди поїдуть закохані, – запропонувала Люся. – Вони, напевно, знімають квартиру. Потрібно дізнатися, де. Потім викличемо туди Матвія Федоровича. Але перед тим як його викликати, ти збереш усі речі чоловіка.
Була вже глибока ніч, коли у квартирі, яку винаймали Алла і Геннадій, пролунав дзвінок.
– Хтось у двері дзвонить, – прокинувшись, злякано сказала Алла.
– Хто б це міг бути? – сонним голосом здивовано вимовив Геннадій.
– Мені страшно, – сказала Алла.
– Зі мною тобі боятися нічого. – упевнено сказав Геннадій. – Чекай тут. Зараз я розберуся.
Подивившись у вічко і побачивши свого начальника, а за його спиною свою дружину, Геннадій одразу зрозумів, що це і є він – кінець.Спеціально для сайту Stories
