Коли я дізналася, що чекаю дитину, мій чоловік не зрадів. Він не був готовий до появи малюка. Але на тому, щоб я переривала, не наполягав. Та я б ніколи на таке не пішла. Звичайно, мені було важко, оскільки я не відчувала особливої підтримки від чоловіка.
Спочатку чоловік до дитини навіть підходити боявся. Він зовсім не брав участі у житті нашого сина. І від цього мені ставало ще болючіше. Але потім Толя потихеньку почав танути. Ми почали більше говорити про наше майбутнє. І він ніби побачив, що роль батька йому личить.
Щоправда, за будь-яку помилку нашого маленького сина чоловік дуже сильно його лаяв. Мені доводилося захищати дитину від нападок чоловіка, нагадуючи їй, що наше маля ще зовсім дитина.
Тим не менш, зовсім скоро Толя зрозумів, що таке життя не для нього. Він пішов. Причому, це була не зрада. Чоловік прямо сказав, що не хоче жити зі мною та сином, він мріє знову стати неодруженим і забути все це як страшний сон. Уявіть, у якому я була шоці на той момент. Нашому маленькому Сашкові і 5 років ще не було. Але він все розумів.
«Тато йде назавжди?» — спитав він, коли я намагалася пояснити дитині, що ми з її татом розходимося і не житимемо разом. Я щосили намагалася не заплакати, але не змогла. З того часу Толю я не бачила жодного разу в житті.
Минали роки, мій син ріс і ставав для мене справжньою опорою. Він пообіцяв мені, що виросте і придбає великий будинок, щоб я могла жити в ньому і ні в чому собі не відмовляти. Дивно, але все сталося саме так. Син захопився програмуванням ще у 15 років. Він активно займався самоосвітою, закінчив університет і почав працювати у дуже престижній компанії.
Зараз Сашкові 26 років, а він уже багато чого досяг! Своє слово син дотримав. Я живу за містом у своєму маленькому затишному будинку. Нашу квартиру ми продали, гроші я віддала синові, хоч він не хотів їх брати. Пообіцяв інвестувати усі кошти, щоб я завжди могла на нього покластися.
З чоловіком ми жодного разу більше не спілкувалися. Син знає, що Толя нас покинув. І він його мало не ненавидить. Мені гірко від цього, але я розумію, що це позиція мого сина. Це його право. Коли ми з чоловіком розлучилися, я не шукала нових стосунків. Були швидкоплинні інтрижки. Але я, як і раніше, самотня.
І все в моєму житті складалося добре, поки одного прекрасного дня на порозі не опинився Толя. Колишній кидає претензії. Він дізнався, що наш син купив мені будинок, і тепер хоче тут жити. Мовляв, має право, бо він його батько. Мені смішно стає від таких заяв.
Виявилося, що у Толі проблем зараз вагон і маленький візок. Якось через знайомих він довідався, де я живу. Приїхав з надією, що я прийму його в себе. Каже, мовляв, давай я житиму в гаражі. Але чи це нормально? Мене із колишнім взагалі нічого не пов’язує. Мені гидко перебувати з ним в одній компанії більше 5 хвилин. А він вимагає, щоби я його в себе поселила!
З іншого боку, якось шкода його по-людськи. Боюся говорити синові про візит батька. Не уявляю, що він із ним зробить. Толя дзвонить щодня, питає, що я вирішила. А я чомусь не можу прямо йому відмовити. Що ж робити?
