Мені завжди здавалося, що той, хто доглядає за літніми батьками, той потім отримує спадок. Однак сестри мого чоловіка виявилися хитрішими. Вони і квартиру хочуть отримати, і за мамою не доглядати.
У мого чоловіка є дві старші сестри. Усе життя мама ними опікувалася як могла. Обом допомогла з квартирами, а потім винянчила всіх їхніх дітей. На сім’ю сина в неї ніколи не було часу.
То одна донька подарувала онука, то друга. Поява нашого сина пройшла зовсім непомітно. Вони вперше його побачили десь через рік. Свекруха одразу дала зрозуміти, що в неї є доньки, а я просто придаток до її сина.
За всі роки нашого шлюбу ніхто нам нічим не допоміг. Весілля ми зіграли скромне. Після довго жили на орендованій квартирі, збирали на свою. Через кілька років взяли іпотеку, допомогли мої батьки. Так і впоралися самі.
Я бачила, що чоловіка ображає те, що його маму зовсім не цікавить його життя. Проте він змирився і навіть перестав намагатися брати участь у її житті. Чоловік бачився з мамою час від часу, а спілкувалася десь раз на рік.
І це при тому, що ми живемо за 15 хвилин одна від одної. Сестри так взагалі не підтримували стосунків із братом. У них на нас не було часу. Спілкування звелося до привітань на свята.
Ми прийняли такий розклад і звикли розраховувати тільки на себе. І ось нещодавно чоловікові зателефонувала найстарша сестра. Вона повідомила, що мама потрапила в лікарню. Ми одразу ж поїхали до неї.
Виявилося, що справи дуже серйозні. Тепер свекруха не зможе жити сама. Зовсім злягла. Їй потрібен постійний догляд. Чоловік був дуже засмучений, йому було складно бачити маму такою.
Після цього постало питання про те, хто ж буде піклуватися про лежачу матір. І сестри чоловіка дружно вирішили, що це повинні взяти на себе ми. В однієї нещодавно народився онук, вона не потягне догляд ще й за матір’ю.
Друга дуже далеко живе, добиратися до мами їй цілу годину, а забрати до себе не може, бо в них невелика квартира. Вийшло, що ми найдоступніші й найвільніші, а ще й мій чоловік наймолодший.
І неважливо, що мама вклала в них усі сили, час і гроші, які в неї були. Поставила кожну з них на ноги, винянчила їм усіх дітей. А тепер, коли їй потрібна допомога, вони просто спихають усе це на брата.
Заповіту мама не написала. Та й тепер навряд чи вже напише. Сестри пообіцяли, що мамина квартира дістанеться чоловікові. От тільки їм немає ніякої віри.
Чоловік запропонував продати цю квартиру, купити мамі однокімнатну, а на решту найняти доглядальницю, але вони відмовилися навідріз. Здається, ніхто не відмовився від ідеї прибрати цю квартиру до рук.
І знаєте, справа навіть не в спадщині. Ми вже давно зрозуміли, що звідси допомоги чекати не доводиться. Якби в неї був тільки син, ми б без питань надали свекрусі належний догляд.
Але ж у неї є дві рідні дочки. Мені по-людськи шкода свекруху. Добре лише, що вона не дізнається, яких дочок вона виростила. Я кажу чоловікові, що потрібно відмовитися від усього. Нехай сестри самі розбираються і з квартирою, і з доглядом за матір’ю.
