Нещодавно я взяла на роботі відпустку на тиждень. Я про неї мріяла вже дуже давно. Але першого ж вечора ми з чоловіком посварилися, бо не могли вирішити, хто має піти погуляти з собакою.
Він ніколи не мав особливої слабкості до тварин і гуляв собакою дуже рідко. Я попросила його зробити мені таку послугу і вигуляти пса, бо вже набрала собі ванну і дуже хотіла просто розслабитись.
Але чоловік ні в яку не погоджувався. Зрештою пішла я. Плакала, кутаючись у легку куртку. Мені було дуже прикро, що він з такою байдужістю до мене ставиться. Наші стосунки давно дали тріщину, але я намагалася цього не помічати.
Були хороші дні, коли чоловік був до мене прихильний. А бували такі моменти, як цей із собакою. Надворі йшов дрібний дощ. Я двічі пошкодувала, що так легко одяглася.
Холодно було не лише зовні, а й усередині: я не могла зупинити свої сльози, вимочивши в них обидва рукави своєї куртки. Дощ змінив мокрий сніг. З кожною хвилиною мені ставало все гірше, але повертатися додому я не хотіла.
Собака гуляла дуже мляво, ніби відчувала, що з її господинею щось не так. Якоїсь миті вона потягла повідець і потягла мене вглиб парку, в якому ми зазвичай гуляємо. Виявилося, що вона вчула сусідського пса.
Вони люблять пограти разом. Його господар живе у тому ж під’їзді, що й ми. Іноді ми зустрічаємося на спільних прогулянках, щоправда, найчастіше розмовляємо про собак. На цей раз все було інакше.
Він поцікавився, як мої справи і чому я гуляю з собакою одна в такий пізній час. Мені не хотілося скаржитися на чоловіка, але емоції взяли гору і я розповіла, що сталося. Я бачила, що сусід відчув, з якою злобою я говорила.
Він запропонував мене провести, адже нам все одно в одну сторону. Біля під’їзду я забарилася, не хотіла заходити. Тоді він запросив до себе на чай. І я погодилась. Не знаю, чому я це зробила, але мені раптом стало так легко.
Та й за собака душа раділа: вона була у захваті від компанії свого друга. Сусід заварив свіжий чай із мелісою, відкрив банку домашнього варення. Він ні на що не натякав, розповідав про пса і всякі побутові дрібниці.
Мені вдалося відволіктися від проблем та заспокоїтися. Я могла піти додому будь-якої миті, але просто не хотіла цього робити. Тоді я відправила чоловікові повідомлення про те, що ночуватиму у подруги.
Я в неї раніше залишалася неодноразово. Особливо після сварок із чоловіком. Вона знала про наші проблеми і завжди мене підтримувала. Чоловік не відповів мені ні одразу, ні через годину.
Весь цей час я розмовляла з сусідом на кухні. Ми не помітили, як минуло північ. Було видно, що він не знає, як правильно вчинити. Тоді я сказала, що вже пізно йти додому, і я була б не проти залишитися.
Я провела в нього вдома всю свою відпустку. Важко пояснити, що за почуття опанувало мене. Я розуміла, що зрадила чоловіка, але абсолютно не відчувала якоїсь провини.
Чоловік же жодного разу за тиждень мені не подзвонив, ніби мене й не існувало у його житті. Коли моя відпустка закінчилася, я прийшла додому, щоб повідомити про розлучення. А там мене зустріла моя подруга. І я все зрозуміла.
Напевно, вони давно чекали слушного моменту, і він нарешті настав. Квартира належала чоловікові. Я зібрала всі свої речі і з собакою перебралася до сусіда. Хто б міг подумати, що прогулянка може призвести до такого?
