Анні сорок два, і вчора гінеколог сказала їй, що у неї ранній клімакс. Такого вона не очікувала. З дитинства Анна була іпохондриком і знаходила у себе ознаки найрізноманітніших хвороб, які ніколи не підтверджувалися.
Психолог, до якого Анна ходила якийсь час, сказав, що таким чином Анна намагається привернути до себе увагу: холодна мати, одружений коханець, у якого на першому місці сім’я, на другому – робота і тільки потім Анна.
-Дурниці, – сказала психологу Анна. – Я сама вибрала таке життя.
З коханцем вона, правда, порвала, не дуже він їй був потрібен, просто одружений здавався Анні більш безпечним – не принесе якусь заразу. З психологом теж розлучилася, тому що його слова – чиста дурниця: Анні не потрібна нічия увага, вона цілком самодостатня особистість.
Старіння Анну лякало не менше міфічних хвороб, а, може, навіть більше. Їй не подобалися навислі повіки, глибокі зморшки на лобі, в’яла шкіра і целюліт, що розповзається.
Молодість Анна намагалася утримати всіма можливими способами: ін’єкції краси, масаж, біодобавки, яскравий макіяж і молодіжний одяг. А тепер, почувши діагноз гінеколога, Анна зрозуміла, що єдиний спосіб помолодшати – терміново народити дитину.
-Чула, що якщо народити після сорока, немов друга молодість повертається, – втішала її подруга Саша. – Коли старшого свого народжувала, зі мною лежала тітка років сорока. Так ось, у неї перша дитина була. Я її потім через рік з невеликим зустріла і не впізнала – цукерка!
Старший у Саші вже навчався в університеті, а сорокарічними тітками стали вони самі.
Чоловіка Анна почала шукати серед клієнтів. Вона робила татуювання, і чоловіки до неї приходили часто, тож залишалося тільки вибрати. Критерії були прості: молодий, здоровий, піддатливий до управління.
Першим був побутовий ал…к Павло. Йому було тридцять п’ять, два розлучення, троє дітей, всі здорові, як і він сам. Анна привела в порядок квартиру Павла, знайшла йому роботу, привчила вживати культурно. Загалом, врятувала.
У відповідь невдячний привів додому двадцятирічну дівицю, коли Анна мала бути на роботі і повернулася тільки тому, що до неї прийшов чоловік з венеричним захворюванням, заздалегідь не попередив, а перед сеансом сказав, і вона відмовилася робити йому татуювання.
Другим був сорокап’ятирічний Едуард. Він захоплювався філософією, працював електриком і був жахливо непривабливим.
Анна відвела його в барбершоп, до стоматолога, влаштувала похід по магазинах. Якщо з Павлом вона впоралася за два місяці, тут пішло півроку.
Годинник тикав, але екземпляр був підходящий, і вона вирішила, що це той самий шанс. Правда, коли останнім етапом вона привела його до лікаря, виявилося, що Едуард не може мати дітей.
Третій Пилип був маминим синочком, який і татуювання прийшов робити, щоб хоч якось відірватися від її спідниці, в тридцять вісім пора вже. Анна влаштувала цілу рятувальну місію: допомогла Пилипу знайти роботу, орендувати житло, навчила купувати продукти і мити унітаз.
-Вибач, але я не для того втік від матері, щоб потрапити в іншу в’язницю, – сказав він Анні, коли та заговорила про дитину.
-Ну чому так? – скаржилася вона подрузі. – Я все для них роблю, а вони невдячні! Як тут дитину народити? Мені вже сорок три, невідомо взагалі чи можу я ще народити чи ні!
Саша, яка готувалася стати бабусею і не відчувала особливого ентузіазму з цього приводу, мляво промовила:
-Ну, можна звернутися в банк донорів… А що, тобі ж не чоловік потрібен, а дитина…
Це була ідея, і Анна за неї схопилася. Виявилося, що це не так дорого коштує, ще й здоров’я перевіряють, не нарвешся на якусь спадкову хворобу.
Для початку вона вирішила почитати форуми, щоб переконатися, що це точно безпечно. І натрапила на історію дівчини Дарини, яка розповідала про те, що не змогла знайти батька дитині, тому що всі бояться її статусу, хоча зараз це все безпечно, вона приймає терапію і може народити здорову дитину.
Чомусь Анні згадався той чоловік, якому вона відмовила робити татуювання. Не відмовила б, може, вже б народила дитину від Павла.
Форум її переконав. Ва…ть сталася з першого разу: може, гінеколог помилялася щодо її виснажених яєчників, може, сталося-таки в житті Анни диво.
Спочатку все було добре: Анна облаштовувала кімнату для малюка, незважаючи на попередження подруги, що ще рано, гуляла і пила вітаміни.
А потім Анну почало нудити. Їжа не утримувалася в ній довше п’яти хвилин, вона схудла, від чого зморшки стали ще більш виразними. Ще почало випадати волосся і боліти спина. Всі ті діагнози, які Анна роками намагалася у себе знайти, букетами розквітали в її медичній карті. Молодість не поверталася до неї, а тікала на всіх порах.
До того ж її почала лякати перспектива виховувати дитину на самоті. Чомусь раніше її це не лякало, а тепер вона зрозуміла, що не знає, як буде справлятися з дитиною, вона ж нічого про це не знає!
А чим більше читає, тим більше лякається, адже у дітей хвороб анітрохи не менше, ніж у дорослих.
Тут знову допоміг форум. Виявляється, такі страхи є не тільки у неї однієї. Та дівчина Дарина теж писала про свої страхи, і у них з Анною зав’язалося листування. До них приєдналася ще одна жінка, і утворилася група підтримки, завдяки якій Анні стало трохи легше.
Думки про ту відмову все не давали їй спокою, особливо після спілкування з Дариною. Анна перерила свої листи і знайшла його контакт. Три дні збиралася, щоб зателефонувати, і, нарешті, зважилася.
-Максим, добрий день, це Анна. Я хотіла вибачитися, ви хотіли зробити татуювання, а я відмовилася. Вибачте, я повинна була спочатку вивчити питання, це було дуже грубо з мого боку. Якщо ви ще не передумали, я готова зробити.
Вона хотіла додати «безкоштовно», але побоялася, що образить його цим.
-Дякую, – відповів він. – Ви не уявляєте, як важливо для мене почути це від вас. Я давно стежив за вашими роботами, і мені здавалося, що ви… Загалом, я із задоволенням.
Анна трохи ніяковіла, зважаючи на всю ситуацію, а Максим виявився гумористом і балакуном. Вона й сама не помітила, як за три сеанси видала йому практично всю історію свого життя. І навіть про дитину, яку, як виявилося, вона вирішила народити через дурість, щоб зберегти молодість, що зникає, а вийшло все навпаки.
-Якийсь час я навіть майже ненавиділа її, – зізналася йому Анна.
-А потім?
-Потім згадала мою маму. І мені стало так себе шкода. І її заразом. І тоді я зраділа, що вирішила народити. Може, з мене вийде краща мати, ніж була моя. Здається, я її вже люблю. Правда-правда.
Живіт вже випирав вперед, і Анна часто відчувала, як малюк штовхається.
-Скоро буду закруглятися з роботою, – поділилася вона з Максимом. – Грошей вже достатньо відклала, в декреті думаю малювати картинки.
-Так я у вас чи не останній клієнт? – зрадів чомусь він.
-Ну так.
Татуювання вийшло ідеальним, вони обоє це визнали. І Максим сказав:
-Шкода, що сеансів більше не буде.
-І мені, – зізналася Анна.
-Може, підемо погуляти в парк? Як щодо завтра?
Раптово Анна відчула себе зовсім юною. Виявляється, молодість – це не про зовнішність. І добрі вчинки – не про виправлення інших.
-Я буду дуже рада, – відповіла вона.
На щоках спалахнув рум’янець. Дитина поворухнулася під ребрами. Анну чекало нове життя, але це – зовсім інша історія…
Спеціально для сайту Stories
