Моя мати – типова літня жінка, якій складно догодити. І справа тут не в тому, що вона критикує мій зовнішній вигляд або поведінку. Ні, я вже і сама сформувалася як особистість, все-таки 31 рік. Але за все своє життя я не пам’ятаю від рідної матері дійсно доброго, теплого слова.
Всю молодість вона моталася по різним квартирам. Спершу вийшла заміж в 18 років, а десь через 4 місяці з’явилася я. Зрозуміло, що наречена була вже в положенні і добре продуманим такий шлюб не назвеш.
Так і вийшло: коли тато вирішив розлучитися, мені було всього-то 3 роки. Природно, мене залишили з матір’ю, а сама вона пішла назад до рідної домівки. До моєї бабусі і її другого чоловіка, маминого вітчима.
Другий мамин шлюб також був, скажімо так, дуже крихким. З моїм вітчимом у них було кілька десятків розривів, які, втім, закінчувалися взаємним примиренням. Я погано пам’ятаю ті часи, але, швидше за все, всьому виною були обопільні інтрижки і інша нісенітниця.
Але і мій вітчим не витримав. Коли я була десь в 8-9 класі, я пам’ятаю, вони по-тихому розлучилися. До того моменту мене попередили, що так може бути, і я була готова.
І знову мама жила у моєї бабусі і її чоловіка. Тільки тепер вже разом зі мною. Це були не дуже радісні часи. Бабуся і дядько Сакиб були людьми досить важкими і вже давно перестали вдавати, що раді моїй матері. З одного боку, я їх розумію, але з іншого – іноді навіть мені, їх внучці, діставалася доза негативу.
Але через пару років я поїхала до столиці, на навчання. А так як вчилася я добре, то для мене відкрилися деякі перспективи в майбутньому. Попрацювавши близько півроку (офіційно, адже я почала поєднувати навчання з роботою ще на другому курсі) на своїй фірмі, я отримала дуже привабливу пропозицію. Закордон. Америка. У той же вечір я передзвонила і погодилася. Так я провела в США цілих 10 років.
У своїх листах мама часто скаржилася мені на те, що у неї немає свого куточка в цьому світі. Знімати квартиру не виходило, а жити в квартирі з бабусею було нестерпно. Через це вона втратила старих знайомих і почалися проблеми з нервами. Чи жарт, дорослій жінці бути на правах нелюбої доньки, від якої вимагали виконання будь-яких, навіть найбезглуздіших і надуманих «прохань».
Але роки йшли, і я непогано розвинула свою кар’єру. Того самого чоловіка, на жаль, знайти не вийшло, і я вирішила відвідати маму, відпочити, а заодно і презентувати їй свій подарунок. Купити будинок.
Не столиця, звичайно, але все ж рідне місто. Це був гарний час. З бабусею і дідом я майже не спілкувалася – вони вважали за краще провести один мовчазний вечерю і просто попрощалися з мамою.
А ми з мамою гуляли, розмовляли, ділилися якимись жіночими чутками і всім іншим. Тепер вона жила в своєму будинку, правда, частково без меблів, а я у неї гостювала. На жаль, все це тривало щось близько місяця.
Так, незабаром мама знову почала скаржитися на життя. Як обставлений будинок, їй вже не подобалося. Подруги так і не з’явилися, незважаючи на те що вона намагалася їх зібрати. Вік не той. Піти в місті нікуди, робити нічого. Сумно все це і вводить в депресію. Залишилася тільки я, так що мені б краще побільше часу проводити з матір’ю.
Але особисто мої плани були іншими. Я хотіла розвіятися, погуляти з яким-небудь цікавим чоловіком. Сходити в пару кафе і ресторанів. Бюджет же дозволяє. Але якось не склалося.
Чоловіки або були вже з кільцями, або переїхали в столицю, або не цікавили особисто мене. Виявляється, і таке буває. Сидіти з мамою перед телевізором мені вже набридло, і я просто не знала, куди себе подіти.
Ще через місяць подзвонили з роботи і нагадали мені, що пора б повертатися. Я летіла з полегшенням і легкою досадою. Мама навіть не поїхала зі мною в аеропорт. Вона, навпаки, картала мене. «Усіх грошей не заробиш» і «ти кидаєш мене одну». Ось такі фрази я почула від неї перед виходом.
Що ж, так, напевно, влаштована людина. Навіть позитивні зміни в її житті не завжди змінять її саму. Щось всередині назавжди залишиться колишнім. Але я не зобов’язана через це страждати. Бувай, мамо. Я сподіваюся, ми з тобою ще побачимось і ти будеш щаслива в цей момент.
