– Ви знаєте, скільки коштує мій манікюр!
І якщо ваш синок не в змозі найняти домробітницю, нехай сам все по дому робить! – прицмокнула на свекруху Злата.
– Я ні до чого не доторкнуся!
– Кирило ж працює з ранку до вечора, – важке зітхання зірвалося з губ жінки.
– Працює… Не смішіть мене! – Злата залилася неприродним сміхом. – Що ви називаєте роботою? Він навіть частину моїх потреб не може задовольнити! Нікчемність! Варто тільки шепнути татові, як ваш Кирило з тріском вилетить з роботи. Нехай сьогодні мене не чекає. – Злата голосно грюкнула дверима.
Єлизавета Петрівна зітхнула і взялася за прибирання. З тих пір, як син одружився із Златою, вона часто заглядала до них у дім, щоб навести порядок і приготувати обід.
***
– Мамо, ти знову у нас весь день просиділа. Я б з роботи прийшов і все зробив, – Кирило втомлено опустився на стілець.
– А чим так смачно пахне?
– Я борщ, синку, приготувала і пирогів напекла. Злата пішла з подругами в клуб. Сказала, що ночувати не прийде.
– І добре! Мамо, ти знаєш, я щодня згадую Варю. Вона мені сниться… Так хочеться обійняти її, попросити вибачення… Адже вона єдина світла пляма в моєму житті. Зараз я розумію, як сильно люблю Варю і як я перед нею винен.
***
З Варварою Кирило познайомився в бібліотеці ВНЗ. Його увагу привернула русява коса. Потім хлопець побачив Варвару: струнка, мініатюрна фігурка, величезні очі. У Кирила аж дух захопило від такої краси!
– Як тебе звати, чарівне дитя? – перед Варею стояв симпатичний хлопець у синьому дорогому костюмі. Від Кирила так приємно пахло. Це був запах дорогих парфумів, а ще величезних грошей і успіху.
– Варя, – тихо сказала дівчина і занурилася в книгу.
З цього дня Кирило втратив спокій і сон. Чистота, наївність, доброта, дитяча захопленість і плескання в долоні разом зі стрибками на місці – все це дивувало і захоплювало Кирила.
До того ж Варвара була прекрасною господинею. З мінімального набору продуктів вона готувала такі страви, що міг позаздрити шеф-кухар кращого ресторану.
А як затишно і по-домашньому тепло було в кімнаті гуртожитку, де проживала дівчина! Вона рідко вибиралася з гуртожитку, в основному сиділа за підручниками і конспектами.
Кирило довго домагався прихильності дівчини, а Варвара лише посміхалася своєю чарівною посмішкою.
Зблизитися молодим допоміг випадок. Хлопець потрапив до лікарні, куди Варя навідувалася щодня, привозила смачні обіди, коротала час у палаті, слухаючи закохане лепетання.
Варя була гарним слухачем, уважним і вдячним. Від неї віяло таким теплом… Як же вони були щасливі!
– Кирило, що це за дівчина вийшла з твоєї палати? – мати запитально подивилася на сина.
– Варя… – мрійливо промовив Кирило. – Я кохаю її… Хочу зробити пропозицію.
– Вона з села, як я зрозуміла? Прописка, мабуть, потрібна? Мій хлопчику, тебе оточують такі красуні, що будь-яка піде за тобою на край світу, ти тільки свисни.
– Припини зараз же, мамо! Вони бездушні розфарбовані ляльки… У Варі є душа, – Кирило відвернувся до стіни, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.
***
Єлизавета Петрівна щодня непомітно вказувала на недоліки Варі, але Кирило лише сміявся, вірячи, що батьки обов’язково її полюблять, коли дізнаються ближче.
Тоді жінка вирішила використати важку артилерію – друзів і подруг Кирила. Вона відразу згадала про Злату, яка була повною протилежністю Варвари.
Дівчина була дочкою знайомих, і їй дуже подобався Кирило. Розумна, розважлива, хитра Злата разом з майбутньою свекрухою придумали підступний план, який спрацював на 100%.
***
– Варя, як ти в цій сукні підеш у клуб? Якась старомодна… Чому ти не боїшся виглядати смішно? – Кирило з роздратуванням подивився на дівчину.
– Кирило, ти останнім часом постійно критикуєш мою зачіску, одяг, манери. Ти і твої друзі якісь фальшиві… Ви ховаєте те, що відчуваєте, і висловлюєте те, що від вас вимагає оточення.
А сукня… Мені її твоя мама подарувала… Я думала, тобі буде приємно побачити цю сукню на мені, – Варя спробувала ще щось сказати, але замість слів розридалася.
Кирило раптом згадав, як йому було ніяково перед друзями в ресторані, коли Варя намагалася вхопити паличками кульку рису, що вислизала.
Ще Варя замовила рибний суп, який виявився величезною тарілкою мідій з бульйоном на дні. Того вечора дівчина так і не змогла нормально поїсти.
Варя побачила саркастичні посмішки друзів Кирила, зніяковіла, але виду не подала.
А скільки разів Кирило заводив розмову про те, що дівчині не завадило б сходити в манікюрний салон і перукарню. Від неповторного, сільського говору хлопця починало просто трясти. Адже зовсім недавно він міг годинами слухати Варю!
– Варя, де твій нормальний людський егоїзм? Ти… Ти селючка!
– Чудова казка, на жаль, закінчилася… – пекучі сльози котилися по щоках дівчини. – Ти просто розлюбив мене.
***
Єлизавета Петрівна з чоловіком їхали в село до Варі.
– Вікторе, я на коліна перед нею впаду, в ногах валятися буду. Адже Кирило злетів з котушок. З роботи вже вигнали, дружина пішла… Що я наробила?!
– Що ми наробили, – виправив її чоловік. – А дівчинка, дійсно, була така справжня… світла.
Подружжя зупинилося біля магазину, щоб запитати, в якому будинку проживає Варвара.
– Ви про нашу лікарку питаєте? Золота жінка. До неї з усього району приїжджають. Добра, турботлива, уважна. Будь-кого на ноги поставить, – жінки навперебій почали розхвалювати Варвару.
– Та он вона, з дітьми йде, – вдалині показалася жінка, яка тримала за руку маленьких діточок.
– Вона заміжня? – здивовано запитала Єлизавета Петрівна.
– Так. Микола за нею з міста приїхав. Такий хороший чоловік, багатий. Варю на руках носить, пилинки здуває.
Єлизавета Петрівна так гірко заплакала, ніби сталася непоправна біда.
Як же їй хотілося повернути той щасливий час, коли Кирило сміявся завзятим сміхом, був шалено закоханий і щасливий, коли вони всі були щасливі…
Спеціально для сайту Stories
