Люда плакала.
Останнім часом вона дуже часто плаче.
-Так, все, мені набридло на тебе дивитися, давай вставай, досить нити.
Подружка Людмили, Тетяна, розгорнула бурхливу діяльність з витягування подруги з вирви безнадії, це Тетяна такий термін придумала.
-Я не хочу, Таню, дай я полежу.
-Досить, належалася. У мене тоді Дімка теж, знаєш, щось жалом водив, ніби і на сторону став поглядати, але я швидко все в свої руки взяла.
Спочатку хотіла обличчя цій розмалювати, а потім моя мама підказала, каже, зробиш і що?
Він її пожаліє, чоловіки люблять жаліти, а вона вже знайде спосіб донести до нього, що ось, така бідна вся, беззахисна.
Тут, каже, хитрістю треба… Я, маму і послухала. Тепер і ти мене послухай. Розповім, що я робила.
Як дізналася, що мій на сторону дивиться, я, відразу ж в салон, так, Людо, це перша справа, змінила імідж, потім записалася в тренажерний зал, пару штучок нових… Не звертає уваги.
Гаразд, думаю, я тобі влаштую, стала вечорами затримуватися, то гуляти піду, то просто, у мами сиджу…
Додому прийду, квітів принесу, посміхаюся загадково… Тут його і осінило, щось не так з дружиною, зі мною, тобто.
Ну, а я що? З мамою листуюся, хихикаю сиджу, він в кімнату зайде, я відключаюся.
Почав дивитися підозріло, потім стежити, ой, що тільки не було.
І пику обіцяв підправити тому, хто мені квіти дарує, чуєш, і що тільки не робив, але забув про ту свою. А вона що задумала.
Почала дзвонити на телефон і мовчати. Я трубку візьму, вона мовчить і дихає.
Він візьме, дивлюся, зміниться весь на обличчі, я питаю так, ніби мимохідь, мовляв, хто дзвонив? А він мені, типу номером помилилися, уявляєш?
Людмила слухає подругу і так хочеться їй крикнути, щоб замовкла, закрила свій рот, пішла, залишила її в спокої, але вона розуміє, подруга хоче як краще, тому Люда і терпить її.
А може і правда?
Може права Таня? Може треба струснутися, щоб змусити Ігоря ревнувати?
Людмила мовчки витирає сльози.
-Ну ось, ходімо, ходімо, ми тобі зараз зачіску таку зробимо…
Ігор відчував себе негідником, так, це так.
Не праві ті, хто думають, що чоловіки не переживають, переживають звичайно.
Ось і Ігор, він мільйон разів подумав і все ж зважився.
З Людмилою його не пов’язувало нічого, давно вже. Тільки дитина.
Але дочці вже сімнадцять, і немає такого, що Наталка татова дочка і не зможе жити без батька.
Ні, він звичайно любить дочку, вона його безумовно теж, але не настільки, щоб ще продовжувати агонію, вони давно з дружиною чужі люди один одному, дуже давно.
Він згадує, як одружився.
Люда прийшла до нього на день народження. Вони були ледь знайомі, така банальна історія.
-Синку, – покликала його мама на кухню, – слухай, а ось ця дівчинка Людмила, ти б придивився до неї.
Така спритна, поки всі їдять та п’ють, вона і брудні тарілки прибрала і бігає питає чим допомогти ,ось такі для життя і потрібні жінки, а не ці… вертихвістки, вибач мене.
Ігор розумів, що під цим неприємним словом мама має на увазі Аллочку. Веселу дівчину з копицею кучерів, в модних джинсах.
Ігор таємно кохав Аллу і зітхав за нею, страждаючи, що на такого, як він, такі дівчата, як Алла, навіть не поглянуть, йому можуть дістатися тільки ось такі, як Людмила.
Господарські, вмілі, які знають, як доглядати за чоловіком і дітьми і як сподобатися свекрусі.
Адже все затівалося заради Аллочки, вона сидить біля Валерки, завзято регоче і не прибирає його руку з коліна.
-Ти придивися, синку. Хороша дівчина.
Ігор і сам не знає, навіщо він тоді погодився з мамою і пішов проводжати Людмилу до метро.
Потім ще зустрічалися пару разів, потім вона випадково опинилася біля його будинку і зустріла маму Ігоря, мама запросила її на чай, а там разом вже вирішили зробити для Ігоря його улюблений торт.
Так і закрутилося.
Сумуючи за Аллою та її чорними кучерями, Ігор справно ходив з Людмилою в музей, в кіно, на виставки.
Мама раділа і передчувала швидке весілля, а Ігор не міг придумати, як би йому зіскочити з цього гачка, на який так вміло насадили його мама з Людмилою.
Після навчання Ігор з радістю прийняв розподіл в інше місто, розуміючи, що в такому випадку він точно позбудеться Людмили.
Але яким же було його розчарування, коли, прийшовши додому, він застав гостей, виявилося, батьків Людмили.
Мати метушилася, накриваючи на стіл, Людмила зі своєю мамою допомагали їй, а на дивані сидів огрядний чоловік.
-Ну, зятю, ми чули про твою, так би мовити, біду. Але не переживай, Анатолій Юрійович все вирішив, кха-кха. Нікуди тобі не треба їхати, залишишся вдома. Ну, не бачу радості.
-Толю, дай хлопчикові перетравити новину, – підскочила мама Людмили, тримаючи в руках тарілку з холодцем, – не переживай Ігор, Анатолій все вирішив.
На кухні пролунав дзвін розбитого скла, мама впустила тарілку… А Ігор почув дзвін розбитих надій…
-Мамо…
-Так, любий.
-Я хотів поговорити з тобою.
– Слухаю тебе.
-Мамо, я не хочу одружуватися, я…
– Ігор, ніхто не каже, що ви повинні терміново одружитися, ти що? Ось станете на ноги…
-Мамо, ти не зрозуміла мене, я не хочу одружуватися з… Людмилою, розумієш? Я не люблю її, мамо.
-Не кажи дурниць, синку. Це у всіх так буває, все буде добре, чуєш? У Людмили прекрасні батьки, у її тата зв’язки, дивись, як швидко він вирішив твою проблему.
-Та не було ніякої проблеми, мамо! Я, навпаки, чуєш? Навпаки хотів поїхати подалі від… від цього всього.
-Синку, синку, що ти таке говориш?- мама почала плакати, хапатися за серце, пити краплі і падати на диван.
Шляхом таких нехитрих маніпуляцій, Ігор опинився одруженим.
Алла теж танцювала на весіллі. Бажала молодим здоров’я, голосно співала, сміялася, а потім пішла…
Ігор зажив своїм – не своїм життям.
Начебто все, як у всіх, а начебто і ні… він вмовляв себе, що всі так живуть, що просто він ще не усвідомив, що одружений, що на ньому відповідальність, але це не приносило йому полегшення.
Ігор все більше занурювався в якусь безодню безнадії і безрадісності.
Невеликим промінчиком промайнуло народження дочки.
Ігор мріяв, що буде гуляти з Наталею, займатися з нею спортом, читати їй книжки, будуть з дочкою найкращими друзями, але…
Йому це не дали зробити.
Дружина, теща і мати, ні на секунду не залишали Наталю, а якщо він брав її на руки, то бігли стрімголов, намагаючись швидше забрати дитину.
-Жінки, Ігорю, чого ти хотів, – говорив тесть, – підемо краще, партію в шахи…
За нього завжди все вирішували, спочатку мати, потім дружина, тесть, теща…
Він жив у якомусь сні, жив, спав, їв, посміхався… Приходив з роботи і слухав розповіді дружини про те, що протік кран, а вона знайшла сантехніка… Хоча навіщо сантехнік? Він і сам би міг впоратися, але йому не дали, як справи у Наталі в садочку. Потім у школі, які аналізи у тата, який тиск у мами… що болить у Людмили.
Багато років день у день, одне й те саме.
Одного разу Ігоря відправили у відрядження, він слухав, що йому наказує Людмила, і кивав.
-Ну,- запитав у дочки, – що тобі привезти, донько моя улюблена, – у них склалися якісь особливі стосунки, жарти зрозумілі тільки їм, якісь секрети та таємниці від матері.
-Що привезти? Що це ще, у неї чого тільки немає, не витрачай гроші, харчуйся добре, – дбайливо поправляючи комір пальто, промовила Людмила.
-Квіточку цікаву, привези мені, тату, – не звертаючи уваги на матір, захихикала Наталка.
-Нумо… йди уроками займайся.
Людмила останнім часом набрала зайву вагу, зазначив Ігор.
Він махнув рукою і пішов вниз.
У тому місті Ігор шукав щось таке, чим би міг здивувати дочку, коли зайшов у квітковий магазин, розговорився з продавцем, дівчина порадила цікаву рослину.
– Венерина мухоловка, повірте, ваша жінка буде в захваті.
-Я не для жінки.
-Для себе?
-Ні, для дочки.
-Тим більше. Дитина буде просто в захваті.
Вже виходячи з магазину, Ігор ледь не зіткнувся в дверях з жінкою, розсипаючись у вибаченнях, він раптом впізнав її.
-Алла?
-Ігорю…Привіт, ось так зустріч.
Вони сидять в кафе. Базікають невимушено.
-Ігорю, а ти все такий же…
-Який?
-Ну такий – добрий, спокійний, сімейний, затишний. Знаєш, а я ж була закохана в тебе, дурна.
Для Ігоря це стало одкровенням. У нього? В Ігоря? Закохана така дівчина? Алла…
Алла сміється, розповідає, що багато дівчат тоді хотіли б бути на місці Людмили…
Додому Ігор їхав задумливо… Ніби щось клацнуло…
Посміялися з дочкою, вона дійсно зраділа і весь вечір бавилася тим, що годувала свою рослину.
Людмила говорила, що Ігорю нічого робити, всіляко показувала своє невдоволення.
-Мамо, ти хоч чимось буваєш задоволена?
-Що?
-Та нічого.
Людмила завела свою улюблену пісню, що ніхто не слухає її, ніхто не помічає, як вона старається для сім’ї…
А Ігор… Ігор просто встав, одягнувся і вийшов на вулицю.
Він довго блукав, щось думаючи, щось вирішуючи, переконуючи себе… Повернувся пізно, вдома пахло краплями, як раніше у матері.
Вранці Ігор пішов. Ось так просто, без скандалів і докорів… Він зустрівся з дочкою.
-Пробач мене, дочко.
-Нічого, тату, я розумію…
Тому й відчував себе негідником, що не міг більше перебувати з цією жінкою в одному приміщенні.
Чужі, зовсім чужі… Може, вона ще зможе знайти когось, про кого буде піклуватися, а він втомився… .
****
Людмила, яка покращала, підтягнута, з новою зачіскою і букетом квітів, з’явилася прямо перед Ігорем звідкись.
-Ой, Ігорю, вибач, не помітила тебе…
Ігор подивився на колишню дружину.
-Добре виглядаєш, Люда.
У нього ніби камінь з душі звалився, мабуть у Людмили знайшовся залицяльник, що не може не радувати, дочка говорила, що мати останнім часом якась загадкова, з дому йде, пофарбувалася в інший колір.
-Ось ходила тут, – вона махнула рукою, – а ти як?
-Все добре, Люда. Дуже радий, що у тебе все налагодилося. Чудово виглядаєш.
Ігор посміхнувся трохи сором’язливо, як в юності.
Вдома Людмила гірко плакала, вона раптом зрозуміла, що ніякі наряди, зачіски і тому подібне не зможуть привабити чоловіка, якщо він не кохає…
А Ігор раптом розправив плечі і пішов, посміхаючись…
Спеціально для сайту Stories
