Так вже вийшло, що одружився я не з любові, а тому був зобов’язаний. З Мариною (тепер уже моєю колишньою дружиною) ми познайомилися на дні народження у спільного приятеля. Воз’єдналися, зустрічалися кілька днів та й розбіглися. А за кілька місяців виявилося, що Марина чекає від мене дитину.
Тоді ми обоє були не в захваті від ідеї одруження. На весіллі наполягли батьки. Мовляв, дитина повинна рости в повній родині, а все інше не має значення.
Не важко здогадатися, що стосунки в сім’ї у нас складалися не найкращим чином. Важко було назвати нас подружньою парою. Ми були скоріше сусідами.
Що й казати, я навіть дивитися не міг на свою дружину. Вона здавалася мені настільки потворною, що мені навіть було соромно за те, що у нас спільна дитина.
Відразу після одруження я хотів відмовитися від цієї витівки і подати на розлучення. Але народження сина зупинило мене. Заради своєї дитини я вирішив примиритися зі своїм становищем.
Проте згодом ситуація лише погіршувалась. І зрештою стало зрозуміло, що план такого вимушеного шлюбу з самого спочатку був провальним.
Одного разу ми перестали навіть розмовляти одне з одним. Ми обидва розуміли, що дитині продовжувати зростати в такій атмосфері буде набагато гірше, ніж з одним з батьків. Тож у результаті я просто зібрав речі та пішов. Того ж дня було подано заяву на розлучення.
Життя почало налагоджуватися. Я знову відчув себе вільною і абсолютно щасливою людиною. Але через рік після розлучення я випадково зустрів свою колишню дружину і не повірив своїм очам. Марина стала настільки привабливою, що, тільки-но глянувши на неї, я відразу ж відчув, що закоханий.
Вона прогулювалася парком з нашим сином і, мабуть, новим залицяльником. Підійти та познайомитися з цим чоловіком я так і не наважився. Та й навіщо було б підходити? І так зрозуміло, що після всього Марина бачити мене не хоче.
І все-таки тепер, згадуючи про ту фатальну зустріч, я щоразу корю себе за те, що так і не підійшов. Не можу припинити думати про неї ні на день. Мені дуже хочеться повернути свою дружину і все виправити. Ось тільки що я можу?
