“Чи залишилися взагалі в цьому світі нормальні жінки? – страждав Олег, повертаючись з чергового невдалого побачення. – А якщо залишилися, то де вони? Як їх знайти? Як? Навколо одні чайки – дай! дай! мені! мені!.. А варто тільки натякнути, що чекаєш від неї чогось у відповідь, так відразу образа – я не така! ”
Доходило до смішного: тиждень спілкуєшся, здається, з нормальною, адекватною дівчиною, потім перше побачення, яке стає останнім.
На словах – сильна і незалежна, сама себе забезпечує, в спонсорі не потребує, а на ділі – ах, ти мене навіть кавою пригостити не в змозі? До побачення тоді! І куди тільки ця незалежність дівається?
Або ось. Сьогодні. Адекватна, на перший погляд, дівчина. Познайомилися, переписувалися, вирішили зустрітися. Погуляли по місту, зайшли в кав’ярню, випили кави, і… о так! Невже пощастило?.. Дівчина розплатилася за себе сама! У Олега навіть серце завмерло від передчуття удачі. Знайшов! Нарешті знайшов!..
А дівчина, подякувавши за чудовий вечір, сказала, щоб Олег їй більше не писав і не дзвонив. Та чому? Адже все було добре! Він уже обдумував, як би спритніше запросити її до себе, а тут таке…
– Ти прямо як дитина, – розреготалася дівчина, відкидаючи за спину чудові каштанові локони. – Та в дев’яноста відсотках випадків, якщо чоловік просить розплатитися за каву, значить, дівчина йому не сподобалася. І навпаки: якщо дівчина сама за себе платить, значить, на жаль, не справив враження.
– А словами? Словами через рот? – Олег відчував себе ображеним.
– А як вам словами говорити? – дівчина важко зітхнула. – Душевна організація у вас тонка, психіка нестабільна. Скажеш відверто, що не сподобався – ви потім рік страждати будете. Але спочатку жінку брудом обіллєте… Плавали, знаємо…
І ось тепер Олег йшов додому, відчуваючи, як страждає його “тонка душевна організація”. Йому навіть на думку не спадало, що, якщо дівчина поводиться, як нормальна адекватна людина, так, як йому потрібно, то це означає неприязнь. А якщо він їй сподобався, то зобов’язаний заплатити за її каву. Тупик.
“А, може, це “хвороба” тільки дівчат з додатку для знайомств? – подумалося йому одного разу. – Може, це тільки тут вони, розпещені чоловічою увагою, вигадують такі дурні ритуали, вимагають якихось залицянь?
А що, якщо спробувати знайти дівчину по-старому? Ну так, як зараз ніхто не робить? Та хоч через родичів! Напевно ж і у матусі, і у тітки Полі є на прикметі скромна дівчина без космічних запитів?
Так! Точно! У будь-якому жіночому колективі така є. І такі зазвичай на сайтах знайомств не сидять. Від скромності. Вирішено! Так і зроблю!”
Не відкладаючи справи в довгий ящик, прямо на ходу, Олег набрав номер мами і в двох словах описав ситуацію.
– Ну ось нарешті за розум взявся – зраділа мама. – Я тобі більше року повторюю, що є на прикметі хороша дівчина, а ти уперся, як баран – сам, сам!.. Нарешті дозрів до того, щоб до матері прислухатися!.. Все. Наступного тижня організуємо побачення…
Так, мама у нього була така – тільки дай вірний напрямок, а далі вона вже буде тиснути як танк. Однак, цього разу навіть її шалена енергія та ентузіазм не допомогли.
– Мамо, ну не до такої міри! – Олег, звичайно, не кричав і не ридав, але голос його надламувався від образи, коли він сидів на маминій кухні і розповідав про невдале побачення. – Ти мене що, на смітнику знайшла, щоб пропонувати ТАКЕ?
– Ти про що? – мама від подиву навіть сіла на табуретку.
– Ти обіцяла хорошу дівчину, а що прийшло? Вагою кілограм вісімдесят, хоча ти знаєш, що я товстух не переношу. Волосся коротке – а я люблю, щоб локони. І ноги. Мамо, у неї криві ноги!..
– Ну ноги неідеальні, звичайно, – погодилася мама. – І до манекенниці їй далеко, це правда. Зате Женечка дуже симпатична на обличчя – ти ж не будеш цього заперечувати? Так, одягнена скромно, не модниця. Але завжди акуратно, не зухвало…
– Як бабуся!
– Як скромна дівчина!.. І взагалі. Ти хотів хорошу дівчину – милу, тиху, не примхливу, не розпещену, націлену на сім’ю… Ось скажи, вона пройшла твій цей “тест на каву”? Я впевнена, що так.
– Вона запропонувала навіть за мене заплатити, сто разів подякувала, що я її на побачення запросив, свій час витратив, запрошувала до себе, обіцяла якийсь торт спекти, мене вразити…
Ну вже ні! Такій я сам каву оплачу і ще з собою грошей дам, аби тільки її більше не бачити!
Мама ображено стиснула губи і похитала головою, а Олег вирішив не здаватися і використати запасний варіант. Тітку Полю.
І тітонька не підвела. Знайшла для Олега ідеал – саме таку дівчину, про яку він мріяв. Красива, але не яскрава, розумна, але не демонструє свій розум. Вміє слухати, не балакуча.
Одяг не старомодний, але й не зухвалий. А «тест на каву» Василина здала достроково: вона взагалі відмовлялася на побаченнях ходити в кафе. А квитки в кіно, червоніючи від збентеження, купила сама. І до себе теж запросила сама. Олег був на сьомому небі від щастя: виявляється, його ідеал існує!
Мама і тітка Поля теж раділи за сина і племінника: Василина їм подобалася. Вони вже почали потихеньку обговорювати подарунок на майбутнє весілля – адже зрозуміло, що Олег такий скарб не пропустить.
Олег же не поспішав. Він і Василині не пропонував переїжджати до нього, і сам не напрошувався до неї. Його цілком влаштовував формат зустрічей: з домашньою вечерею і простирадлами, що пахли лавандою.
Минуло чотири місяці, і Олег, на жах мами і тітки, замість того, щоб зробити пропозицію Василині, раптом почав залицятися до колеги, Ксенії, чорноокої красуні з стервозним характером.
– А як же Василина? – мало не плакала мама. – Як же твій ідеал? Як же твої тести “на каву”? Сам хвалишся, що Ксенії величезні букети замовляєш! Що авторські цукерки для неї купуєш! Що відбувається?..
– Я і сам не знаю, – знизував плечима Олег. – Василина, звичайно, хороша. Дуже хороша… Але вона вже моя. На блюдечку. Закохана, як кішка. Їй нічого не треба, аби я був поруч.
Хоч телевізор дивився, хоч з телефоном на дивані валявся – просто був поруч. А я занудьгував. Трясовина. Хочеться сплеску емоцій. Драйву…
Та й потім, – Олег трохи помовчав. – Я ж нічого не втрачу. Ну піде від мене Ксюша, так я до Василини повернуся. Ми ж поки не розписані. І навіть разом не живемо. Вільні люди. Вона-то мене завжди прийме. Справ-то…
Роман з Ксюшею все-таки закрутився. Василині Олег дзвонив все рідше, приїжджати і зовсім перестав. А та й не наполягала. Мабуть, зрозуміла, що на неї зараз часу немає. І теж перестала дзвонити.
– Яка розумниця! – радів він, – навіть пояснювати не довелося! – і забув про неї на півтора року – поки Ксюша не дала йому відставку.
Ось тоді Олег вирішив, що досить. Нагулявся. Він набрав номер Василини і з подивом почув чоловічий голос:
– Немає тут таких!
Дівчина змінила номер. Він приїхав до неї додому, але і тут його чекала невдача: на його дзвінки ніхто не відкривав, а бабуся-сусідка пояснила, що Василина півроку тому з’їхала. Квартира здається сімейній парі, тільки вони на роботі.
Залишалися соцмережі. Лаючи себе за те, що така проста думка пізно прийшла йому в голову, Олег швидко відшукав сторінку Василини, благо, вона й не думала ховатися. Тут на нього чекав ще один неприємний сюрприз: місяць тому, судячи з дати публікації фото, Василина вийшла заміж.
– Ні, ну нормально? – обурювався Олег. – Взагалі-то, офіційно ми з нею навіть не розлучилися! Я ж не сказав, що кидаю її! А вона, бачте, вийшла заміж… А я ж насправді вважав її ідеалом…
Спеціально для сайту Stories
