Моя свекруха дуже рано вийшла заміж. Уже в 18 років Маргарита Олегівна стала матір’ю і вчилася з усім справлятися одна, так як допомоги від батьків було не дочекатися.
Єдиною її опорою і підтримкою був чоловік Микола (батько Діми). Але незабаром після народження сина не стало і його. Тож Марго довелося швидко адаптуватися до обставин, що склалися і якось викручуватися з ситуації. Що вона в підсумку і зробила …
Прищепити прагнення до самостійності свекруха вирішила і своєму синові. Вона робила все, щоб до повноліття Діма міг твердо стати на ноги і впевнено крокувати у доросле життя.
З одного боку, я вдячна їй за це. У мене ідеальний чоловік, про якого можна тільки мріяти. До нього мені ще не доводилося зустрічати більш відповідального і люблячого чоловіка.
Але, з іншого боку, мені прикро, що свекруха не проявляє ніякого інтересу до нашого життя. Максимум привітає нас зі святами або посидить з онуками, якщо я захворію. На все інше в неї одна відповідь:
«Я якось впоралася сама, ви теж зможете …»
Сама я виросла з бабусею, своїх батьків навіть не пам’ятаю, вони загинули, коли мені було всього 3 роки. Все життя я сподівалася, що одного разу потраплю у велику сім’ю, де всі будуть стояти один за одного горою і завжди будуть поруч. Зокрема знайти відсутню всі ці роки підтримку і опору я сподівалася в родині чоловіка. Але цього, на жаль, не сталося.
Свекруху абсолютно не хвилюють ніякі наші проблеми. Вона живе своїм життям і ні про що не думає. Каже, що, поки ще молода і прекрасна, буде насолоджуватися кожним днем по повній. А що стосується материнського обов’язку, так вона вже давно його виконала.
Може бути, вона і права, але мені ж здається, що це працює трохи інакше. Адже не можна перестати бути матір’ю, коли твоя дитина виросла. Я от ні за що не перестану допомагати дочкам, коли ті досягнуть повноліття!
