Ми з чоловіком якраз думали, куди краще поїхати, коли подзвонила Олена, моя двоюрідна сестра. Багато років тому вона вийшла заміж і переїхала на південь до моря. Вона запрошувала нас приїхати до неї в гості.
«Відмови не приймаю», – впевнено сказала вона, і ми домовилися, що поживемо у неї 2 тижні.
Олена і її сім’я зустріли нас добре. Їх квартира і справді була розташована в будинку недалеко від моря. І спочатку все було чудово, поки не почалися дивні речі.
Звичайно, як гість я відчувала себе зобов’язаною допомагати господарям по дому. Але в якийсь момент я раптом усвідомила, що роблю дуже багато. Вранці я готувала сніданок і мила посуд. Причому потрібно було стежити, щоб господарі не з’їли нашу їжу (їх продукти ми їсти не могли, а от вони наші – так).
Потім обід на всіх і знову посуд, ввечері, відповідно, те ж саме. І між цим всім прогулянки на березі або купання.
Якось ніяково висловлювати невдоволення (адже ми жили безкоштовно), але ніхто з родини Олени жодного разу не пропонував допомоги. А сама Олена приділила нам увагу тільки в день приїзду. За всю відпустку ми навіть толком не поговорили.
У підсумку я була вкрай незадоволена відпочинком. Перед тим як поїхати, розпитала людей на вулиці розцінки на орендоване житло в цьому місті. Потім відрахувала гроші і поклала на тумбочку в нашій кімнаті.
Коли ми вже були в дорозі, я зателефонувала Олені, подякувала за все і розповіла про гроші. Та почала чинити опір і запевняти, що все поверне. Але я відповіла, що це навіть не обговорюється.
Все ж ми поспілкувалися. Правда, по телефону і в різних містах, але це допомогло нам більше зрозуміти одна одну. Ми згадували дитинство, говорили про теперішній час і прийшли до висновку, що нам всім дуже бракує уваги і турботи.
Однак я не змінила своєї думки про цю подорож. Довгоочікувана відпустка не вдалася. Я лише шкодую, що не пішла попереднім планом. Краще б ми оселилися в готелі. Це було б і дешевше, і спокійніше. Буде урок на майбутнє.
