Михайло з сумом дивився на закохані парочки і щасливі сім’ї. Сам він самотній. Колись був одружений, але недовго. Сімейне життя не склалося, розлучилися мирно. Дітей не було.
У колишньої дружини незабаром з’явився новий чоловік, вона народила сина і була щаслива. Михайло щиро радів за неї. Просто вони не були парою одне для одного, в молодості вирішили, що треба одружитися, а виявилося, що кохання не було зовсім.
І ось Михайлу вже тридцять вісім. Є літні батьки, з якими, слава Богу, все добре. Періодично приїжджає до них в гості. Іноді їздить у відпустку на море. Є робота, своя квартира. А ось щастя немає…
А так хочеться повертатися додому, де чекає любляча дружина, діти, разом вечеряти і обговорювати події дня.
Просто хочеться мати поруч рідну душу, зі схожими поглядами та інтересами.
Пробував знайомитися в інтернеті, не сподобалося. Часто фото не відповідали дійсності, виставляли чужі або сильно відредаговані.
Та й у спілкуванні ніхто не зацікавив. Зате дам цікавив у першу чергу його дохід, майно. Ну про яку душевність може йти мова…
А де зараз можна познайомитися з жінкою? Не на вулиці ж… В оточенні Михайла не траплялися вільні, цікаві жінки, щоб йому подобалися.
Михайло струсив сніг з плечей, перш ніж зайти в магазин. На вечерю вирішив купити сиру курку і запекти в духовці. До такої справи не гріх і пляшечку взяти…
Раптом почув стогін. Озирнувся. Збоку від магазину побачив літнього чоловіка, що лежав на землі. Відразу підійшов і почав піднімати.
— Що з вами? Вам погано? Давайте швидку допомогу викличу?
— Та якісь хулігани напали, намагалися гаманець відібрати, я відбивався як міг. Ех… Ще й по ребрах… Але я міцний горішок… Дякую, синку, за допомогу… Ти єдиний, хто підійшов. Всі дивляться і йдуть повз.
Думають, напевно, що я напідпитку. Ось так лежати будеш серед білого дня, ніхто і не допоможе… Ось які часи…
— Точно не треба вам до лікарні? Я можу відвезти, нехай рентген зроблять, раптом пошкодили щось…
— Ні, дякую, я в порядку. Я ж не простий дідусь… З мене як з гусака вода…
І старий завзято засміявся. Михайло розгубився. Тільки лежав на землі скорчений, а вже сміється… Дійсно, не звичайний якийсь старий…
— А у тебе добра душа… Про що мрієш, розкажи старому?
— Про рідну душу мрію, самотньо мені одному, дідусю…
— Зрозумів тебе. Це добре бажання, мати пару. Все у тебе буде, тільки не дивуйся нічому…
Старий поплескав Михайла по плечу і пішов. Дивний, звичайно, але слава Богу, що з ним все добре.
Михайло купив продукти, приїхав додому. Поки курка запікалася, вирішив випити келих. Для апетиту.
Відразу затуманило голову. Ось що значить на голодний шлунок…
Вирішив відпочити, сів у крісло, закрив очі.
– Скоро Новий рік, знову одна буду святкувати. До батьків далеко їхати, Ритка з молоддю буде, друзі сімейні всі, парами збираються. Ну і добре. Одній теж нормально. Ікри червоної куплю, олів’є зроблю, гірлянду повішу, чим не свято…
Михайло здригнувся. Що це ще за жіночий голос? У його квартирі хтось є?
Схопився з крісла, озирнувся. Нікого. Дивно. Він же явно чув міркування про зустріч Нового року… Може, у сусідів телевізор голосно працює?
– Вибачте, а що відбувається? Чому я чую ваші думки?
Ось, знову цей голос… Які думки? Хто це взагалі?
– Мене Катя звуть. І я чую в голові, що ви думаєте. А ви мене чуєте, виходить… Що це за космічний зв’язок між нами такий?
Михайло зрозумів, що теж чує голос у голові. Припливли. У нього біла гарячка почалася, мабуть. Від одного келиха… Катя якась розмовляє від імені білочки…
– Вибачте, але я не білочка. А звичайна жінка. У розлученні. Вже два роки як. Чомусь ви почули мої думки. Як вас звати, до речі?
— Михайло я. Думаю, в психлікарні мені повірять. Там і не таке бачили. Адже це неможливо, спілкуватися думками з чужою людиною? Маячня якась, вам не здається?
– Здається, Михайло. Я вирішила, що це від самотності, „кукуха поїхала“. Виходить, нас двоє.
Михайло розсміявся. Йому подобався цей приємний жіночий голос. І дамочка з гумором дамочка.
— Я теж самотній, уявляєте? Ось готую курку в духовці, випив келих і тут ви увірвалися в мій «чат»…
– А я вже поїла і думки ганяю. Сьогодні взагалі дивний день був. На роботі скандал. Нові чоботи розклеїлися. Але зате я допомогла старому біля магазину.
Якісь хулігани хотіли відібрати гаманець і звалили його з ніг. Лежить, бідолаха, на снігу, ніхто навіть не спробував допомогти, крім мене.
Дідусь обтрусився і пішов додому. У нього все добре. І мені радісно, що допомогла людині.
— Зачекайте, це випадково не біля магазину на вулиці Староказацькій було?
– Так, там. Звідки знаєте?
— Так я теж зустрів цього дідуся. Він ще запитав, про що я мрію…
– Хм. І мене запитував. Я відповіла, що мрію про жіноче щастя. Хочу знайти людину по душі. Він відповів, отримаєш, тільки нічому не дивуйся…
— Очманіти! І мені так сказав… Виходить, ми не клієнти психлікарні, а дійсно чуємо голос реальної людини?
– Виходить так. Ми на одній частоті з вами. Як у радіо. Спіймали свою хвилю. Михайле, а може нам зателефонувати, а не спілкуватися подумки? Як думаєте? Просто хоча б переконаємося в існуванні один одного…
— З радістю, Катя. Диктуйте свій номер, зараз наберу…
Михайло вимкнув духовку, але їсти не став. Не до цього. Зателефонував на номер, який Катя продиктувала, і вона дійсно відповіла…
Дві години поспіль вони розмовляли. Розповідали про себе, про свої захоплення, обговорювали музику, фільми. Давно Михайлу не було так добре і цікаво.
— Катя, от би побачити вас наживо… Ви не проти зустрітися? І, може, давай на «ти» перейдемо?
— Я не проти. Де побачимося, Михайле?
— А давай біля того магазину, де бачили старого? Це знакове місце для нас…
— Добре. Завтра о сьомій вечора я буду там. Сподіваюся, ти мене відчуєш…
Після телефонної розмови Михайло
зрозумів, що більше не чує думки Каті. Його це дуже порадувало. Ненормально це все. А ось те, що познайомився з чудовою жінкою — був радий. Очі аж загорілися у нього, давно такого не було.
Чудеса, та й годі. Старий виявився чарівним. Як у казці. Скажи комусь, не повірять, вирішать, що здурів…
Наступного дня, купивши букет червоних троянд, Михайло підійшов до магазину і шукав очима Катю. Відповідних за віком жінок не було. Хтось заходив до магазину, хтось виходив, метушня…
— Михайле, це ти? — пролунав поруч знайомий голос. Він повернув голову і побачив її…
Невисокого зросту, довге руде волосся, веснянки на носі, зелені очі, обрамлені густими віями, в яких він мало не потонув…
— Катя? Ти прекрасна… Це тобі!
— Дякую! Ти теж нічого… Мої улюблені червоні троянди…
Новий рік вони святкували удвох, у квартирі Михайла. І не було нікого щасливішого за них, дві рідні душі зустрілися… Мрія збулася, вони не самотні…
А десь посміхався старий, потираючи руки. Добром за добро. Вони заслужили своє щастя…
Спеціально для сайту Stories
