– Це не ти, це я відмовляюся від тебе. Коли вибереш день для переїзду, повідом мене. В якості компенсації за заподіяну моральну шкоду я відшкодую витрати. – Колишній чоловік, здавалося б, проявив прихильність, але тут же додав.
– Тільки не забудь залишити ключі від машин, заміського будинку на столику в передпокої. Шуби, прикраси теж залиш. І ті сумочки, які я дарував, не забирай. А ось своє взуття заздалегідь спакуй, навряд чи комусь підійде твій сорок перший розмір…
Знав би, що ти вирішиш піти, нізащо б не витрачав на це свої гроші. Косметику теж залиш собі, а ось парфумерію розклади на столику, її я роздам персоналу. Всі невитрачені сертифікати поклади там же. – Біснувався Олег.
Вважалося, що у Олени є все, чого може бажати проста людина – відсутність нужди і вільний час для того, щоб жити.
Олена купалася в розкоші, живучи у великій двоповерховій квартирі. На прибирання і готування часу не витрачала, чоловік наймав персонал. Але так було не завжди. Колись, будучи студентами, доводилося виживати в гуртожитку. Миритися з галасливими сусідами. З тарганами, яких скільки не виводиш, постійно звідкись з’являлися.
Розраховувати на маленьку стипендію на місяць, перебиватися підробітками, придумувати смачну вечерю з дешевих продуктів.
Але Олена той період життя, незважаючи на труднощі, називала щасливими днями. Може у неї і в Олега не було грошей на життя, зате між ними була душевність, тепло і любов.
Олена не нарікала на життя, навпаки, з азартом приймала труднощі, вірила, що одного прекрасного дня все налагодиться у фінансовому плані і тоді вони заживуть як люди.
Ось-ось їй, як сироті, мали дати квартиру. Своїх батька і матір Олена ніколи не бачила. Знала лише те, що від неї відмовилися ще в пологовому будинку.
Коли підросла, благала працівників дитячого будинку розповісти їй про маму і тата. Мріяла їх побачити. Їй здавалося, що варто батькам на неї подивитися, як вони захочуть її забрати.
Вірила, що через злий випадок потрапила до дитячого будинку. Але ніхто їй не міг допомогти. Згодом Олена змирилася зі своєю долею.
Олег же виріс у неповній родині. Його батько пішов з життя, коли хлопчикові було три роки. Отримав на роботі травми, несумісні з життям. Мати ростила його одна. Якось зізналася, що якби не Олег, то навряд чи змогла б пережити втрату чоловіка.
– Своє ганчір’я теж забирай. – Продовжив Олег. – Я ж не звір якийсь, щоб залишати тебе без одягу. Але ось техніку, меблі, статуетки і все інше навіть не смій чіпати. Ти на це не заробляла, втім, як і на ганчір’я…
Розумієш, про що я? Заперечити нічого?
Олена його не розуміла і їй було що заперечити. Вона вважала, що має право на все, що є в цьому будинку. Хотіла нагадати чоловікові, з якої причини вони довгі роки жили, ні в чому не маючи потреби. Але в якийсь момент зрозуміла, що в цьому немає сенсу.
Розум Олега вже кілька років був отруєний, він давно зазнався. Якщо люди, здобувши популярність, іноді починають страждати на зіркову хворобу, то Олег із здобуттям багатства став упевнений, що тепер йому все дозволено.
Олена ще прекрасно пам’ятала дні, коли вони переїжджали в квартиру, отриману від держави. Як обставляли і обживали її. І тоді здавалося, що немає більшої радості, ніж мати поруч кохану людину і власне гніздечко.
У той час і в Олега горіли очі. Якось повернувшись додому, він почав розповідати свої ідеї. Говорив про бізнес, гроші, можливості. Від Олени просив тільки підтримати його в починаннях.
Будучи закоханою, довірливою дівчиною, Олена вважала, що не має права відмовляти і повинна зробити зі свого боку все, щоб її чоловік реалізувався.
У його успіх вона не вірила, але за весь час ні словом, ні ділом не показала цього.
Так в їхньому житті настав інший період. Олег весь свій час витрачав на справу, бізнес. Олена працювала за двох, встигала все по дому. Вкладала гроші в справу чоловіка.
Звичайно, втомлювалася страшенно. Іноді ввечері падала без сил. Сподівалася, що незабаром стане легше. З’явиться в житті стабільність і у них з Олегом з’явиться дитина. Дуже хотілося дитину.
Олена зрозуміла це, коли їй приснився сон, в якому вона народила сина. Вранці, прокинувшись, відчула страшне спустошення в душі. Немов щось відібрали у неї, позбавили.
Олег же і чути нічого не хотів про дитину.
– Не до того… Сама знаєш, на що йде весь твій і мій час, грошей не вистачає. А коли все налагодиться і для себе пожити захочеться… Ти не зможеш мені допомагати, якщо на твоїх руках буде дитина.
Свекруха теж була на боці сина. Олена їй не подобалася, але вголос вона про це висловилася лише один раз.
– Ти мені не подобаєшся. Але Олег з тобою щасливий. І мені, як матері, більше бажати нічого. Аби тільки у сина все було добре.
Сенс слів свекрухи до Олени дійшов вже тоді, коли вона стала матір’ю і народила сина. На щастя, саме тоді бізнес чоловіка, на який Олена витрачала майже весь заробіток, почав приносити плоди.
Олег новину про дитину прийняв з байдужістю.
– Дитина буде, це добре. Але навряд чи моя мати хоче сидіти з онуком. Я теж весь у справах. Як ти впораєшся? У тебе ж кар’єра. А якщо бізнес не піде? Якщо всі мої домовленості зірвуться? Що тоді?
Олену здивувало таке запитання. Своїм малюком вона планувала займатися сама, хотіла дати йому все. День народження дитини вважала найкращим днем. Після пологового будинку повністю занурилася в материнство.
Справи у Олега тим часом йшли добре. Він задоволений приходив додому, проводив час з родиною, ділився переживаннями, якщо такі були, і планами на майбутнє.
Олена як і раніше його підтримувала, не давала чоловікові сумніватися в собі. У Олега за спиною немов розправилися крила.
У планах було розширення. У маленькій квартирі з кожним роком ставало тісно.
Думаючи і згадуючи той час, Олена гадала, коли в їхніх з Олегом стосунках сталася тріщина. Коли він перестав ділитися планами або ж коли озвучив, що збирається купити шикарну квартиру, але оформить її на матір.
Запудрив мізки, що так треба для бізнесу, Олена і значення цьому не надала. Не думала про обман і підлість. Та й хто про таке думає, коли дійсно кохає…
З себе останнє готова зняти, щоб коханий не мав потреби. Олена в цьому житті була готова пожертвувати всім заради двох людей: сина і чоловіка. Вона і жертвувала своєю роботою, кар’єрою, часом. Єдине, що її зачіпало, так це байдужість і навіть якесь роздратування Олега до їхньої спільної дитини.
Син Іван хоч і ображався на батька, але все одно любив його не менше, ніж Олену. Якось вона навіть спіймала себе на думці, що всі діти люблять своїх батьків беззастережною любов’ю, незважаючи ні на що.
Згодом Олег все рідше став з’являтися вдома, часто пропадав у відрядженнях. Компенсував свою відсутність дорогими подарунками. Але все це вже було не те…
Роки немов були наповнені порожнечею, незважаючи на зовнішню розкіш.
Одного разу, прокинувшись вранці, Олена відчула себе самотньою. Сина все більше цікавило спілкування з однолітками. Олена збиралася знайти для себе справу. Олег і чути нічого про це не хотів.
– Що хорошого працювати за наймом, коли грошей повно? Хіба що перед іншими крутити? Не вигадуй нісенітниць, я забороняю тобі працювати. Або ж робота тобі потрібна, щоб прикривати зради? Знайди собі хобі, якщо нудно.
Олена здивувалася таким міркуванням. У чому, а в зрадах Олег її раніше ніколи не підозрював.
Хобі Олена собі знайшла швидко. Записалася на курси дизайнерів і сиділа вдома, створюючи красу. За свою роботу брала чисто символічно, так як не прагнула заробити. Вкладала в свої роботи душу. Незабаром у неї з’явилася черга з замовників. Олег над захопленням дружини сміявся, як і над її заробітком. Олену це зачіпало.
Зачіпала і холодність, яка віяла від чоловіка. Ні, він, звичайно, приділяв їй увагу, даруючи подарунки і виявляючи своєрідну турботу, але душевного тепла в цьому не було.
Вона немов сиділа в золотій клітці. Своєрідна турбота Олега виявлялася в тому, що він став диктувати, що їй можна робити, а що не можна. Що одягати, що їсти, що читати, говорив, як вона повинна виглядати, щоб йому не було соромно перед друзями.
Душевні бесіди змінилися необґрунтованими претензіями. Дні стали ще більш безглуздими. Єдина втіха – син. Та й той, коли виріс, відокремився.
Олег постарався і до повноліття Івана придбав квартиру в непоганому районі. Якось Олена спіймала себе на думках, що хотіла б повернутися в ті часи, коли у них все починалося, коли вони не могли надихатися одне одним, коли дотиків було мало.
Про те, що чоловік їй зраджує, Олена дізналася випадково. Побачила листування і все зрозуміла. У той момент її здивували більше власні емоції, ніж факт зради. Немов усі ці роки, наповнені порожнечею, вона була готова до такого результату. Відчула, що хоче втекти. Поговорила з Олегом. Той не повірив, що Олена бажає від нього піти. Яка жінка при здоровому глузді стане відмовлятися від усіх благ?
– Ти на що плануєш жити? – Запитав він. – Як собі уявляєш своє майбутнє? Повернешся в ту маленьку квартиру? А далі що?
– Адже я працюю… У мене є замовники. Я не зможу закрити очі на зраду. Більше не зможу робити вигляд, що все добре.
– Всі зраджують. – Олег не відчував своєї провини. – За останні роки у мене було багато жінок. І мені здається, що я маю на це право. Статус дозволяє. Я заробляю. Нема чого істерити. У всіх так.
– А мені здається, що я маю право на гордість і жити так, як хочу.
– Відмовишся від усього?
– Так, Олег. Я відмовляюся від такого життя. Відмовляюся від тебе.
– Тоді це не ти, це я відмовляюся від тебе, – розлютився чоловік і, знизивши тон, додав про переїзд. Почав перераховувати, що Олена може забрати з собою, а що брати категорично не можна.
Можливо, хотів залякати, переконати. Відчувалося, що його зачепило її рішення. Але не тому, що він кохав дружину, а тому, що вважав, що вона не може від нього піти.
Але чим більше Олена його слухала, тим більше розуміла, що чинить правильно.
– Курси, які ти закінчила, були оплачені моїми грошима. – Наостанок підколов Олег. – Не забувай це.
– Твій бізнес здебільшого побудований на моїх коштах. – Не промовчала Олена.
– Вирішила зайнятися шантажем? Погрожуєш відсудити частину бізнесу? Ти невдячна. Невдячна дружина! Будь-яка б на колінах валялася, аби я не пішов…
Олег ще багато різної нісенітниці говорив, але Олена його не слухала.
Забрала з квартири все, що вважала за потрібне. Олег не став сперечатися.
Можливо, дійсно боявся, що Олена подасть до суду, захоче відсудити половину нажитого. Але Олені це було не потрібно. Їй хотілося просто жити.
Переїхавши в квартиру, відчула свободу. Життя в достатку, без контролю чоловіка, їй здавалося більш привабливим, ніж життя в розкоші і багатстві.
У розлученні Олена одного чоловіка не звинувачувала. Складно звинувачувати в відсутності кохання людину, яку сама розлюбила і знайшла причину, щоб підвести підсумок.
Спеціально для сайту Stories
