– Як ти посмів вигнати мою маму і її гостей? – закричала Олена.
– Щоб я більше не чув, що твоя мама чи сестра бажають поїхати до мене на дачу! Ні і все! – проричав Володя.
******
– Володя, вставай негайно! – нервово крикнула Олена, вбігши в кімнату.
– Ні-ні-ні! Мені ліньки, я втомився на роботі, трохи застудився і взагалі я сплю! – вимовив Володя, лежачи на дивані спиною до дружини.
– Вставай, і поїхали! – прикрикнула Олена.
– Яке поїхали? Жартуєш? – відповів Володя в стіну. – Машина не заправлена, в двигуні щось стукає. Треба в майстерню завезти.
Ось завтра субота, з’їзджу на СТО… – звук «о» Володя потягнув, перетворивши на позіхання. – Без мене!
– Ти смієшся? – Олена впиралася руками в боки.
– Ні, що ти! Кохана, як я можу? – запитав Володя.
А користуючись тим, що Олена не бачить його обличчя, задоволено посміхався.
– Володю, якщо ти зараз не встанеш, я тебе в…ю!
Володя спочатку зобразив на обличчі невдоволення, а потім вже повернувся до дружини:
– Олена, я що, у власному будинку вже не можу спокійно відпочити? У мене був складний тиждень, напарник знову пішов на лікарняний з дитиною!
А я ґарував за двох, бо план сам себе не зробить! Відчепися від мене хоча б зараз!
Треба тобі кудись їхати, в добрий шлях! Я не тільки тебе не повезу, я ще й не встану!
Таксі – наше все!
– У тебе совість є? – невдоволено вимовила Олена.
– Ага, ціла купа ! Хочеш, тобі дам? – обурено відповів Володя. Я ще очі не розплющив, а ти з місця в кар’єр: «Вставай! Поїхали!» Ну і у кого совісті немає?
-Володю, моя мама, сестра і її чоловік в поліції! – вигукнула Олена.
– Чудова новина! Давно пора! Зі злом треба боротися! – посміхнувся Володя.
– Володю, поїхали негайно, їх затримали до з’ясування! – прикрикнула Олена.
– Ось коли все з’ясують, тоді мені і розповіси, а поки, залиш мене в спокої! – і Володя демонстративно відвернувся.
– Володю, вони в камері сидять, – Олена зменшила тиск і гучність.
– Супер! Там світло, тепло і мухи не кусають, – пробурмотів Володя. – А якщо і так, то по заслузі!
– Володю! – крик стримати не вдалося. – Поки ти не з’явишся, там нічого не з’ясують!
– Нехай викликають повісткою, – Володя махнув рукою.
– Яка повістка? Швидше треба! Вони ж там сидять у камері!
Мені мама дзвонила, сказала, що їх там п’ятнадцять чоловік! А пристойні тільки вони!
– Сумніваюся, – буркнув Володя, але Олена не розчула, бо продовжувала говорити.
– Володю, там же тільки тебе чекають! А коли ти все поясниш, їх же відразу випустять!
– Господи, – Володя знову повернувся. – Що я можу пояснити? Що вони люди хороші і їх не треба за грати саджати? Так я не впевнений. Може, їм там саме місце!
– Ти здурів? – здивувалася Олена.
– Розмова закінчена! – Володя відвернувся і натягнув на голову плед.
– Так! – Олена скинула плед на підлогу. – Негайно встав, завів свою машину, і поїхали в дільницю!
Швидко поясниш, що мої рідні не самовільно захопили твою дачу, а потім можеш їхати спати, скільки тобі влізе!
– Ах, дачу! – Володя широко посміхнувся і сів, повернувшись до дружини. – Це розмова про ту саму дачу, куди я заборонив тобі пускати своїх родичів? Або ми про якусь іншу дачу говоримо?
– Володю, не зли мене! – Олена судорожно стискала кулаки. – Про це ми поговоримо потім!
А зараз треба витягувати моїх рідних! Вони там з таким контингентом сидять, що просто жах!
– Саме їм там і місце! – відповів Володя. – Нехай посидять і подумають! Тобі б теж не завадило з ними подумати! З ними, і там же!
Але ти можеш подумати і вдома, так і бути!
***
Володя і його дача, як окрема сюжетна лінія в книзі життя.
Він отримав її в подарунок від батьків на своє повноліття. Правда, тоді вона не була дачею. А був це будинок бабусі в селі, за двадцять кілометрів від міста.
– Хочеш, ремонтуй і живи, – говорив батько, – хочеш, продавай, хочеш, нехай стоїть до кращих часів.
Володя з’їздив, подивився. Ділянка заросла, будинок був пристойний, але вимагав рук і грошей.
Може, він і взявся б за ремонт, але тоді в село ходило два автобуса на тиждень, та й навчання ще було. Так і грошей поки було взяти ніде.
Тому Володя відвідував свої володіння при зміні сезону, щоб протопити будинок, трохи прибрати навколо. Залишав питання відкритим на той момент, коли з’явиться час і гроші.
Володя ріс, і місто росло. І до села було вже не двадцять кілометрів, а вісім. Автобуси з’явилися як ті, що заїжджають, так і ті, що проїжджають.Та й саме село перетворилося на дачне селище. Селяни продали ділянки і будинки містянам під дачі.
Так дача стала дачею.
Володя, коли закінчив навчання і пішов працювати, думав, що буде їздити на шашлики у вихідні та свята, може, невеликий город розіб’є. А як одружиться, так відпочинок для дружини і дітей.
Ну і почав потроху приводити будинок в нормальний вигляд.
Не за рік, навіть не за п’ять. Цей процес не можна було завершити. Це стало хобі.
Навіть коли Володя одружився з Оленою і у них народилися діти, Володя продовжував ремонтувати і відновлювати будинок і ділянку.
Звичайно, не обходилося без шашликів, веселих компаній, галасливих свят і насолоди на лоні природи.
Дружина Олена ніколи не була фанаткою відпочинку на природі. Їй не подобалися комахи, протяги і відсутність магазинів та культурного дозвілля.
Діти років з п’ятнадцяти теж перестали рватися на дачу. У місті їм було веселіше і цікавіше.
А коли Володя запитав прямо, чи потрібна дітям дача, ті відповіли:
– Тату, а навіщо? Зайві клопоти і проблеми! Якщо тобі не треба, продав би, та й все!
Тільки ось так продати було складно. Хобі всього життя, вважай.
Володя в гордій самоті продовжував приїжджати на свою дачу. Якщо навесні не полінується, то невеликий город садив. Правда, потім їздив, поливав, обробляв, доглядав.
А якщо з городом не зросталося, то за літо міг взагалі пару раз з’їздити. Як в молодості,
протопити, прибрати, згадати, як добре тут було з дітьми і дружиною.
І сам себе ловив на думці:
– Мені ж ще сорока немає, чого це я? Сиджу, сумую… Буде ще і на нашій вулиці свято!
Ось доживу до пенсії, а потім як переїду сюди! І заживу щасливим пенсіонером!
Так він для себе вирішив, щоб дачу не продавати.
Святе місце порожнім не буває. Раз Володя перестав постійно їздити на дачу, туди попросилася теща.
– І чого буде будинок простоювати? – запитувала Наталія Василівна. – А мені б свіже повітря не завадило!
– Так, там опалення пічне, – сказав Володя. – Дрова є, але їх принести, та й будинок протопити. Там, навіть влітку може бути холодно.
– А я дочку візьму, – посміхнулася теща. – Вона і допоможе, та й веселіше удвох! Зате природа, спокій! Повітря свіже!
– Так-так, – підтримала Олена свою маму. – Ти ж все одно в цьому сезоні нічого не садив.
А мама з Катериною за будинком доглянуть! Тобі зайвий раз їздити туди не доведеться!
– Ну, я не знаю, – Володя замислився.
До тещі він ставився нейтрально, як і до сестри Олени.
Але одна справа посидіти за одним столом на святі, і зовсім інша довірити свою дачу.
– Тільки ви обережно там, – сказав Володя. – Будинок відремонтований, але він не новий. Та й взагалі, обережніше!
– Ой, Володя, – замахала Олена руками. – Ти ще інструкцію напиши, як там жити і що робити! Мама – доросла людина! Розбереться!
– Ну, добре, – знизав плечима Володя і дав комплект ключів. – Цей від хвіртки, цей від будинку, а цей від сараю з інвентарем. Там лопати, граблі.
– О-о, ні! – посміхнулася Наталя Василівна. – Мене ще не настільки до землі тягне, щоб городи копати!
Десь через пару тижнів Володя вирішив з’їздити на дачу, подивитися, як там теща з донькою влаштувалися.
А може, допомогти треба. Катя хоч і молода, а сільського життя не знає.
Душа обірвалася ще на підході. А в хвіртку Володя заходив із зупиненим серцем.
Передній двір був завалений сміттям. Папірці, етикетки, пляшки, коробки від піци.
Двері в лазню висіли на одній петлі. Задній двір був схожий на попелище. Бур’яну, звичайно, не стало, але разом з ним і сарай з інвентарем обвуглився.
Паркан зяяв згорілими дірками. І так, тут теж вистачало сміття. У будинку стояв чад і страшний сморід. І тут без сміття не обійшлося.
Але тут ще на підлозі валялися уламки посуду і безліч недоїдків.
Виникає питання, як дві жінки, одна молода, друга не дуже, за два тижні довели будинок і ділянку до такого стану?
Відповідь проста. Вони були не самі.
Володя, заглядаючи в кімнати, виявив не тільки тещу, але і трьох її подруг. Він і Катю знайшов. Тільки тут же знайшовся її чоловік.
І ще три пари незнайомих Володі людей. Як з’ясувалося пізніше, це друзі чоловіка Каті.
І ось вони, всією приватною компанією два тижні відпочивали!
Володя не став чекати, коли втомлені святом люди прокинуться. Він просто піднімав за груди всіх по черзі, струшував і лайливою мовою випроваджував з дому.
Жінкам ще пощастило, їх просто випроваджували. А ось чоловікам Володя додавав прискорення, куди потрапляв.
Коли у дворі утворився натовп напіводягнених людей, Володя не змилостивився і, не вибираючи слів, попросив вийти за хвіртку.
А потім просто зачинив її, словесно вказавши, куди вони можуть прямувати.
Йому покричали через паркан, щоб він віддав речі. А Володя вийшов з сокирою напереваги і запитав, про які речі йдеться.
Питання випарувалися. Як і люди. Розсілися по машинах і зникли в хмарі пилу.
Другий раунд був вдома.
– Як ти посмів вигнати мою маму і її гостей? – закричала Олена.
Але побачивши погляд чоловіка, поспішила прикусити язик.
– Щоб я більше не чув, що твоя мама або сестра бажають поїхати до мене на дачу!Ні і все! – проричав Володя.
До кінця літа Володя привів ділянку і будинок до ладу. Перебудував сарай, відновив паркан.
Будинок відмив і відремонтував, постраждалі після гостей меблі.
А на наступний рік Олена все допитувалася, чи поїде Володя садити що-небудь на дачу. Але Володі не хотілося.
Та й серце чогось вирішило збунтуватися на сорок третій день народження.
Він просто з’їздив на три дні, щоб протопити і прибрати. І сказав, що до осені не поїде.
Потім кудись випарувалися ключі від дачі, а через тиждень з’явилися знову. Але ні дружина, ні діти не говорили, що ключі брали або їздили на дачу.
Вирішив Володя з’їздити після роботи, перевірити. Про всяк випадок.
Неприємним сюрпризом було те, що в будинку хтось пожив. Не бездомні, не зальотні, хтось свій.
Двері не були зламані, але сліди проживання були присутні.
А від сусідів він дізнався, що це була його теща, сестра дружини і її чоловік.
– Ось, значить, як, – зрозумів Володя. – Ти, значить, ключики дала, а мене навіть до відома не поставила! Ну-ну!
А через тиждень ключі знову зникли. І теж на тиждень. До кінця сезону залишався місяць. А ось осад починав тиснути.
Володя розумів, що теща натиснула на Олену, а та здалася. Як же рідня! І дала ключ від дачі за спиною у чоловіка. І навіть поперек його прямої заборони.
Можна було дружину покарати. Але вона повелася на вмовляння рідні. Хоча самі розуміли, чому і за що їх не пускають на дачу.
Покарати слід було всіх!
І ось тут виникла дилема.
– А чи потрібна мені дача? – запитав себе Володя. – Якщо я доживу до пенсії, то на пенсії хочу жити в комфорті, а не на природі.
Звичайно, я вклався нормально, але з цієї ж причини батьки колись її і віддали, що це скоріше мука, ніж щастя.
І Володя дачу продав. Не кому-небудь, а приятелю. Його вабило сільське життя.
Продав нижче за ринкову ціну, але з невеликим застереженням. А ось факт продажу від своєї дружини і дітей приховав.
***
– Володю , що це означає? – крикнула Олена.
– Це означає, що ти з групою осіб самовільно проникли на чужу територію і незаконно скористалися чужим майном.
Незаконне проникнення це називається, якщо я нічого не плутаю, – відповів Володя спокійно.
– Ось вже й чужа територія! – пирхнула Олена. – Це наша дача!
– Це моя дача! – підвищивши голос, сказав Володя. – Ти до неї взагалі ніякого відношення не маєш! І дачу свою я продав!
А те, що новий власник замки не змінив, чим ти і твоя рідня віроломно скористалися, ну, так він і не був зобов’язаний.
А комплект ключів я зберіг на пам’ять. Ти ж їх викрала і передала своїм спільникам!
– Володю, але це ж стаття! – вигукнула Олена.
– Чудово, – відповів Володя.
– Якщо їх оштрафують, я з тобою розлучуся! – пригрозила Олена.
– Якщо я не попрошу свого приятеля, якому я дачу продав, щоб він звинувачення не висував, вони сядуть! І ти підеш співучасницею! – жорстко відповів Володя. – Так що, нехай сидять і думають про свою поведінку.
А Андрюха через два дні приїде і скаже, що громадяни помилилися. Випадково!
Приятель Володі з’їздив до поліції наступного дня і підтвердив, що громадяни за старою пам’яттю заїхали на дачу зятя, не знаючи, що вона продана.
А через місяць Володя став колишнім зятем і чоловіком. Зі злісності Олена хотіла ділити квартиру, але вона теж була куплена до шлюбу. А діти були вже повнолітніми.
І пішла Олена до своїх рідних, яким так хотіла догодити за чужий рахунок.
Спеціально для сайту Stories
