Зої зателефонувала колишня найкраща подруга Галина:
– Святкуєш? Дочку народила? Фотографії мені надіслала, вистачило нахабства. Я розмовляю з тобою востаннє. Запам’ятай! Ти для мене більше не існуєш, а також для мене не існує вся решта твоєї, так званої, родини! Будьте ви всі про.ляті!
Зоя була в сум’ятті. Вона розуміла, за що її проклинає подруга, але за що прокляті всі інші?…
Зоя з Галею виросли в невеликому селі. З самого раннього дитинства вони дружили і жили по сусідству.
У 16 років Галя познайомилася з Костею. Костя приїхав з Дніпра на літо до бабусі. Костю і Галю з головою накрило перше кохання.
А чим закінчується кохання у дуже молодих і недосвідчених людей? Правильно, ваг..ністю!
Галя повідомила новину Кості. Він чоловік, нехай і розрулює ситуацію. Костя поїхав додому, але обіцяв повернутися.
Галя і її батьки анітрохи в ньому не сумнівалися. З першого погляду було зрозуміло, що він хлопець надійний і порядний. Правда, Кості довелося затриматися і закінчити автотранспортний технікум.
Галя народила без нього сина Артемка, а через два місяці їй виповнилося 17 років.
Артемка ріс, Костя працював, у них все було добре. Артемці було 5 років, коли Галя з Костею переїхали до Дніпра. Батьки Кості побудували собі будинок, а їм залишили квартиру.
Зоя була не такою жвавою і товариською, як подруга. Хлопці до її ніг не падали, і навіть єдиного не трапилося. Вона спокійно вступила до медичного університету в Харкові.
З Галею постійно підтримувала зв’язок. Одного разу вони навіть разом їздили відпочивати в Одесу. Галя з Костею жили добре, ось тільки дітей у них більше не було, але вони з цим змирилися, Артемка є і це вже щастя.
Зоя закінчила інститут, спочатку працювала терапевтом, а потім після стажування рентгенологом. Купила квартиру в іпотеку, а ось з особистим життям не склалося, ніби вінець безшлюбності висів над її головою.
Вона була і красивою, і розумною, але може роки втратила, або ще щось… Були в її житті два швидкоплинні романи, які закінчилися нічим. Вона вирішила, що щастя для неї долею не передбачено.
Раптом у подруги сталося страшне горе. Горе завжди трапляється раптово. У ДТП заг.нув Костя.
Галина замкнулася, не хотіла нікого бачити і чути. Зоя намагалася її розворушити, часто дзвонила. Галя в різкій формі попросила не турбувати її.
Зоя хотіла приїхати підтримати подругу, але отримала відмову. Зоя, як лікар, розуміла, що у подруги затяжний стрес і потрібен час, щоб відійти від нього. Років п’ять їхнє спілкування обмежувалося СМС-ками до свят.
Десь, напевно, рік тому Галя, як ні в чому не бувало, зателефонувала Зої. Вони стали передзвонюватися, як раніше. У Зої за графіком відпустка в липні, вона пообіцяла Галі приїхати на тиждень.
Перші дні відпустки Зоя вирішила просто відіспатися, але не тут-то було! Пізно ввечері подзвонив син Галини Артем. Він дуже хвилювався, матір забрали в лікарню. Вона в реанімації.
Зоя швидко зібралася і поїхала до подруги. Артем зустрів її на вокзалі. Зоя відразу його впізнала. Він був схожий на батька, такий же високий, темноволосий, тільки в окулярах.
Артем встиг розповісти Зої, поки вони їхали з вокзалу, що у матері підозра на мікроінсульт.
– Ніяк не хоче регулярно приймати таблетки від тиску, то забуває, то каже, що тиск нормальний і навіщо зайвий раз себе хімією труїти. Хоч Ви на неї вплиньте, Ви ж лікар, – розповідав Артем.
Вони відразу поїхали до лікарні. До Галини їх не пустили, сказали, стан стабільний, середньої тяжкості, загрози для життя немає.
Вдома Артем запитав:
– Можна я не буду називати Вас тітка Зоя, як у дитинстві? Ви ще така молода, а я вже такий дядько. Я буду називати Вас просто Зоя.
Артем нагодував гостю вечерею. Він добре готував, навчився, поки мама була в депресії, вона тоді і готувати не хотіла. Артем закінчив інститут, йому вже 26 років, працює програмістом.
На другий день Зоя з’їздила до лікарні, дізналася, що Галину перевели з реанімації. Мікроінсульт не підтвердився, але тижні два-три доведеться провести в стаціонарі. Відвідування в лікарні заборонили через карантин. Артем щодня привозив матері обіди.
Вони багато часу проводили разом, розмовляли, пізнавали одне одного, їм було цікаво спілкуватися.
Несподівано Зоя зрозуміла, що шалено закохалася в Артема.
Такого з нею ніколи не було. Вона дуже добре розуміла, що цього кохання не повинно бути, їй 42 роки, йому 26 років. Вона міняла йому підгузки в дитинстві, він син її найкращої подруги, яке кохання може бути? Тільки кохання не питає дозволу, воно просто приходить і все.
Зоя зібрала свої речі. Увечері, не дивлячись в очі Артему, вона попросила викликати їй таксі.
– Ти нікуди не поїдеш! Подивися на мене! Ти не хочеш їхати, і я не хочу, щоб ти поїхала, – а потім він обійняв її.
Це були найщасливіші дні в її житті. Вона вперше відчувала себе коханою і бажаною. Вона забула про різницю у віці, про хвору подругу… вона забула про все. Були тільки він, вона і кохання!
Прокинулася від марення Зоя тільки тоді, коли Артем привіз Галину з лікарні. На другий день Зоя поїхала, пославшись на термінові справи на роботі.
Вдома вона спробувала заспокоїтися, але як можна бути спокійною, якщо Артем дзвонив щодня? А потім Зоя зрозуміла, що у неї буде дитина. Вона плакала, їй було погано, вона не знала, як вчинити, чи треба сказати Артему?
Артем, як відчув її сум’яття, і зателефонував сам. Він теж розхвилювався, коли дізнався новину про дитину.
Тепер вже Зоя намагалася його заспокоїти: «Ти тільки не хвилюйся, я все зроблю сама, ти не станеш батьком мимоволі».
«Не смій! Викинь дурні думки з голови. Я скоро приїду», — сказав Артем.
Він швидко перевівся до харківської філії фірми і приїхав з речами. Зоя вмовляла його схаменутися і піти, але він і слухати не хотів.
Вони скромно розписалися. Артем запрошував матір. Вона не приїхала і не привітала їх.
Галя не відповідала на дзвінки Зої.
З Артемом розмовляла, в основному, єхидно: «Не набридла ще тобі синочок, молода дружина?».
У Зої з Артемом народилася дочка Анна.
Ганні вже три місяці. Ось її фотографії і відправила Зоя Галині в надії, що її серце розтане. Не вийшло. Галина ще більше розлютилася і прокляла їх усіх разом. Вона не пощадила навіть маленьку онучку.
– Це розплата за моє щастя. Це розплата за мою грішну любов, – з гіркотою думала Зоя.
Заплакала в ліжечку малятко. Зоя взяла дочку на руки, погодувала.
Вона милувалася дочкою і думала:
– Хіба може любов бути грішною? Любов – це радість і щастя! Скільки мені того щастя відпущено? А скільки буде – все моє! – вона заспокоїлася, посміхнулася і стала чекати чоловіка з роботи.
Спеціально для сайту Stories
