Ілюша стояв на майданчику молодшої групи дитячого садка і ридав. Звісно, йому не обійтися без сліз: усіх забрали, а мама ніяк не приходить за ним! Навіть дощик, що почався, не злякав малюка: він продовжував стояти біля хвіртки й вдивлятися вдалину. А раптом там, у кінці алеї, промайне мамин жовтий плащ?
— Ілюшо, ходімо до групи, інакше ми з тобою промокнемо наскрізь, — вихователька погладила малюка по голівці, — мама, напевно, затримується на роботі.
— Ні, — уперто заявив малюк і вчепився в залізні прути.
— Ой, — театрально схопилася за голову Лілія Петрівна, — а я ж забула номер робочого телефону твоєї мами. Підемо, разом пошукаємо?
— Давай, — погодився Ілюша і сам побіг до дитячого садка.
На роботі сказали, що мати Іллі вранці звільнилася і давно пішла. Лілія Петрівна з тривогою подивилася на хлопчика, який стояв біля вікна, спостерігаючи за перехожими.
— Алло, Іване Федоровичу? Ваша дружина не прийшла до садка за Іллею. Заберіть його, будь ласка, ми чекатимемо на вас у групі.
Через годину прибіг весь мокрий батько Ілюші. Парасолька була в його руках, але чомусь чоловік нею не скористався. Його очі були почервонілими, а обличчя — мокрим. І не зрозуміло: від сліз чи від дощу.
— Що сталося? — злякано запитала Лілія Петрівна.
— Мама нас покинула, — коротко сказав батько Іллі й відвернувся.
Вихователька ахнула й з жалем подивилася на Ілюшу.
Незабаром з’ясувалося, що мама Іллі втекла з багатим коханцем за кордон, а свій роман вона приховувала цілий рік. Так Ілля та Іван Федорович залишилися самі.
***
Батько Іллі всіма силами намагався зробити життя сина радісним і безтурботним. У хлопчика було все, що душа забажає: дорогі іграшки, поїздки на море та дні народження, які відзначалися з розмахом.
Все це Іван Федорович міг собі дозволити, працюючи головним технологом у великій корпорації «Па… фуд», що мала мережу ресторанів, кафе та бістро. Більшість рецептів фірмових страв розробив сам Іван Федорович, але під кожним із них стояв підпис глави Романа Лісовського.
— Тату, тобі не прикро, що Лісовський привласнив собі твої досягнення? — запитував Ілля, вже будучи студентом економічного університету.
— Ні, синку, головне, що людям подобається. А за мою роботу добре платять.
— Але авторська кухня — це ж інший рівень! Це нечесно! — обурювався Ілля, у якого з дитинства було загострене почуття справедливості.
— Нічого не поробиш, раз так вийшло, — розвів руками батько.- Та й як я можу сперечатися й змагатися з такою людиною, як Лісовський? Ось закінчиш університет, підеш працювати й зрозумієш мене. Страшно відстоювати свою позицію, коли у тебе на руках маленька дитина. Та я й не кар’єрист зовсім.
Ілля зрозумів, що батька не переконати, і, зітхнувши, пішов готуватися до іспитів.
Через місяць у Іллі в руках був заповітний диплом про закінчення університету. Настав час шукати роботу і розсилати резюме.
— Я так пишаюся тобою, синку! — обіймав Іллю батько, — давай влаштуємо невеличку вечірку! Я приготую все найсмачніше, а ти поклич друзів. Ось тобі список. З’їзди на моторолері, так буде швидше, а то зараз затори.
Ілля не хотів нічого святкувати, але бажання батька було для нього важливішим. Він розумів, той багато чим пожертвував заради сина. Навіть не одружився з жінкою, яка йому подобалася і жила неподалік.
Коли його запитали, чому він не приводить її в сім’ю, адже маленькому Ілюші потрібна мати, батько Іллі відповів:
— У нього вже є мати, а мачух Ілля не перенесе. Чужа дитина нікому не потрібна, тільки мені. Нехай все залишається, як є.
Тому Ілля не став сперечатися, а поставив на багажник коробку для покупок і поїхав на найближчий ринок.
Але не встиг Ілля дістатися до місця, як побачив на узбіччі дороги понівечений велосипед, поруч з яким стояла дорога іномарка, а якийсь здоровань у дорогому костюмі лаяв худорлявого хлопця.
— Будеш знати. Куди поперся на своїй розвалюсі?
— Я ж зійшов з велосипеда і переходив дорогу на зелене світло світлофора! — кричав велосипедист, — це ти не зупинився, а вискочив з-за автобуса!
— Так це я винен, що ти мені машину подряпав?! Я тобі покажу! І рука з величезним кулаком замахнулася на людину, що лежала на землі.
Однак чоловік не зміг образити ослабленого хлопця. Ілля підбіг і встиг схопити чоловіка за руку. Той розлютився ще більше:
— А тобі чого треба, теж хочеш по касці отримати? Розвелося вас тут, як тарганів!
Здоровань спробував вда..и Іллю, але не зміг. Спритним рухом Ілля схопив його і перекинув через стегно. Скандаліст з гуркотом шафи впав на асфальт.
— Що це таке? Ти здурів? — закричав він у сказі.
— Це самбо, — спокійно відповів Ілля й простягнув руку постраждалому, — вставай і завжди давай відсіч. Інакше такі, як він, звикнуть до безкарності.
— Обережно! — крикнув велосипедист.
Ілля озирнувся: здоровань підкрався і вже замахнувся. І тут же отримав по заслугах. Глядачі, а їх зібралася досить велика юрба, аплодували, дехто знімав те, що відбувалося, на телефон. Чоловік, викрикуючи прокльони, відступив.
— Мене звати Ілля, а тебе?
— Дмитро, — сказав хлопець, піднімаючись з землі, — класно ти його, де навчився так битися?
— Займався, а ти чого не зміг за себе постояти ?
— Я не вмію би…ся, здоров’я не дозволяє, — сказав Дмитро, — зате я чудово готую, закінчив кулінарний коледж. Та який сенс, якщо на роботу ніде не беруть, вимагають досвіду. А де його взяти, цей досвід? Ось і доводиться підробляти кур’єром з доставки їжі.
— Давай обміняємося номерами телефонів, — запропонував Ілля, — мій батько працює в «Па… фуд», думаю, він зможе тобі допомогти.
— Було б чудово, я давно мрію туди потрапити! Гаразд, мені час на роботу. Ввечері подзвонимо один одному.
Так, Ілля та Дмитро розійшлися добрими друзями.
Відео інциденту потрапило в мережу і викликало бурхливу реакцію громадськості. У чоловікові багато хто впізнав сина ресторанного магната Романа Лісовського. Данило Лісовський був темною особистістю. Багато хто знав Данила, не зв’язувався з ним через могутність його родини.
Наступного дня батька Іллі викликав «на килим» сам Роман Лісовський.
— Ти в курсі, що накоїв твій син, га? Він образив мого єдиного сина! Принизив на весь Інтернет! Я вимагаю вибачень від тебе і твого щеняти! — вигукнув Лісовський.
— Мій син — не щеня, — спокійно відповів Іван Федорович, — він чесний і добрий хлопець. Це ваш син повинен вибачитися. Крім того, Данило збив велосипедиста на пішохідному переході, а це — кримінальна справа. Тож це він повинен вибачатися, а не мій син.
— Та як ти смієш! Я тебе з бруду витягнув, зробив головним технологом компанії! Невдячний! — Лісовський витріщив очі й ревів, як скажений, — ти звільнений, ясно?! Без вихідної допомоги!
— Та подавися ти своєю допомогою, всі популярні страви були зроблені за моїми рецептами. А тепер, з моїм відходом, нових не буде. Твої супермодні кухарі нічого толком і не придумали. Бувай.
Іван Федорович, з полегшенням зітхнувши, відвернувся від почервонілого від злості шефа і вийшов. Він припускав, що все може так обернутися, а тому був готовий до всього.
Івану Федоровичу вже давно набридло працювати на грубого й нахабного Лісовського, і він виношував план на випадок звільнення.
***
— Як це тебе звільнили, за що? — здивувався Ілля.
Коли батько пояснив причину, Ілля стиснув кулаки:
— Ти все правильно зробив, тату. Я піду працювати, а ти відпочивай.
— Та я не хочу відпочивати, — сказав Іван Федорович, — у мене є одна ідея. Я грошей трохи назбирав, тож можемо з тобою відкрити кафе. Рецепти страв я розроблю такі, щоб людям не було дорого і було смачно. Нічого, синку, ми прорвемося!
Ілля обійняв батька і посміхнувся. Він знав, що роботи буде багато, але їм не звикати.
***
— Привіт, Дмитре, — зателефонував Ілля новому другові, — кидай свій велосипед, для тебе є робота! Хочеш бути кухарем у моєму кафе? З зарплатою не ображу. Тільки потрібен ще один розумний шеф і пара офіціантів. Є у тебе хтось на прикметі?
— Звичайно! Люди знайдуться, — зрадів Дмитро, — коли починаємо?
— Завтра.
Поки Ілля шукав підходяще приміщення, реєстрував бізнес, робив ремонт і купував усе необхідне для роботи, минуло три місяці. За цей час Іван Федорович разом із командою розробили нове меню.
Співробітники кафе, яке Ілля назвав «Щасливий випадок », зібралися з різних верств суспільства, кожен зі своєю непростою долею. Тут був і музикант-початківець Льоха, і незрозумілий геній кулінарії Дмитро. У офіціанта Гоші, наприклад, не було ні рідних, ні даху над головою, і кафе разом із командою замінили йому дім та родину. Гоша тимчасово мешкав у будинку Іллі. Працівники кафе та власники згуртувалися, як це буває у сімейному бізнесі.
Люди із задоволенням відвідували кафе, їх радували не тільки ціни, а й тепла атмосфера. Однак відвідувачів все ж було мало: вогні модних ресторанів і барів «Па…фуд» переманювали любителів смачної їжі. Тепер унікальні рецепти страв Івана Федоровича працювали проти нього. Одного разу до Іллі підійшла офіціантка Роза і сказала:
— Ота дівчина каже, що не може заплатити, що робити?
— Нічого, Роза, я розберуся, — відповів Ілля і підійшов до столика, за яким сиділа засмучена миловидна блондинка.
— У тебе проблеми? Я можу допомогти? — м’яко запитав Ілля.
Дівчина здригнулася і злякано подивилася на Іллю:
— Розумієте, я не можу заплатити, бо взяла іншу сумочку.
— Не розумію, — посміхнувся Ілля, йому чомусь сподобалася ця дівчина, і його розсмішило її наївне пояснення.
— Та що тут незрозумілого? Я взяла іншу сумочку, а телефон і банківська картка лежать в іншій сумці, — пояснила дівчина, дивлячись на Іллю, наче на нерозумного малюка.
— А-а, зрозумів, — засміявся Ілля, — просто я сумок не ношу, всі мої картки й телефон поміщаються в кишені джинсів. Як тебе звати?
— Марія, — сказала дівчина, — не викликай поліцію, я потім заплачу, чесно!
— Мене звати Ілля. І я й не думав нікого викликати. Тобі, як першій клієнтці, що забула вдома гроші, і на честь відкриття нашого кафе, все, що ти замовила — за рахунок закладу. Я скажу офіціантові.
— Дякую! А знаєш, я віддячу тобі рекламою твого кафе. Я розповім про вас у своєму блозі. Ось побачиш, ефект буде!
— Та що ти, — махнув рукою Ілля, — ми робили рекламу. Купу грошей віддали, а користі мало. Бачиш, столики порожні.
Марія хитро посміхнулася, але сперечатися не стала.
***
Наступного вечора Ілля з командою повною мірою відчули силу Інтернету. Марія виявилася блогером-мільйонником. Лише один її пост про нове кафе зі смачною та дешевою їжею і симпатичним, чуйним господарем заповнив весь зал цікавими підписниками Марії.
Іллі довелося кинути фінансові звіти й вийти на допомогу втомленим, але радісним офіціантам. Це означало, що виручка буде дуже хорошою.
Перед самим закриттям кафе прийшла Марія:
— Ну що, як тобі моя допомога, Ілля?
— Ну, ти просто супер, Маріє! Чому не сказала, що ти — відомий блогер?
— А чого хвалитися, ти ж мене не знаєш, — Марія була задоволена собою.
— Може, приєднаєшся до нашої команди, так, для різноманітності? Будеш нам рекламу робити, з мене відсоток від продажів і повне безкоштовне харчування в нашому кафе. Що скажеш?
— А що, я люблю поїсти, — посміхнулася Марія, — я згодна. Та й за професією я — маркетолог.
— Гей, хлопці, Марія з нами!
Кафе було закрите, тому вийшла вся команда, включаючи Івана Федоровича. Усі знайомилися з Марією та обіймали її, приймаючи до своєї великої родини.
Це зворушило Марію до глибини душі, і вона вирішила зробити все можливе, щоб про «Щасливий випадок » дізналося якомога більше людей.
Але радість була недовгою. Через місяць Івана Федоровича збила машина. Водій зник з місця події, але поліція його знайшла і висунула звинувачення. На похорон прийшло багато людей, зокрема колишні колеги з «Па фуд». Ілля був розбитий горем.
— Слухай, Ілля, — прошепотів на вухо старий колега Івана Федоровича, — у нас кажуть, що це син Лісовського збив твого батька, а замість нього заарештували садівника.
Мовляв, Данило дав йому покататися на своїй машині. Хоч камери й зафіксували наїзд, але крізь тоновані стекла не видно обличчя водія. Мабуть, садівникові за це заплатили купу грошей.
— То злодій на волі?! — вигукнув вражений Ілля.
— Так, тут потрібно більш ретельне розслідування. Я хотів, щоб ти знав правду. Але не показуй цього, а то й ти можеш постраждати від цього дикуна Данила.
— Виходить, Лісовські знову викрутилися? — з жахом запитав Ілля, — але нічого, я з ними розберуся.
***
Найнятий Іллею детектив теж нічого не зміг розкопати, а потім і зовсім кинув справу. Ілля зрозумів, що й тут не обійшлося без Лісовських. Через місяць схвильована Марія зателефонувала Іллі:
— У мене є докази провини Данила Лісовського, приїжджай, це не телефонна розмова!
Уже через пів години Ілля був у подруги вдома. І тоді Марія показала йому відеозапис, де Лісовський-молодший, сміючись, розповідає своїй компанії про те, як спритно уникнув покарання за всі свої злочини. На запитання приятелів, як це йому вдавалося, він похвалився:
— Це все мій батько! У нього скрізь свої люди, тож мені ніколи й нічого не буде, що хочу, те й роблю! Так було завжди! І грошей у нашої родини повно, просто треба вміти крутитися. У нас усі куплені!
А ще батько разом зі своїм новим технологом придумав, як замінити дорогі продукти на дешеві, адже половина людей, що ходить у наші ресторани, толком у вишуканій їжі не розбирається, тільки вигляд робить. Тож вчіться, поки молоді!
Ілля з подивом подивився на Марія:
— Де ти це дістала?
— Я була там, у ресторані, — сказала вона, — я давно полюю на цього товстосума. Він любить розважатися у закладах батька. Я сиділа неподалік і непомітно все записала.
— Молодець! Треба віддати запис у поліцію!
— Віддам, не хвилюйся, але спочатку, ось що, — і Марія відправила відео у свій блог, — готово! У мене велика аудиторія. Тепер Лісовським точно не уникнути відповідальності!
Відео Марії набрало купу переглядів, і незабаром уся країна дізналася про темні справи заможної родини. Данила і Романа Лісовських заарештували і висунули нові звинувачення.
Садівника відпустили: він зізнався, що господарі його залякали і погрожували зруйнувати життя всій його родині. Через деякий час ціна акцій корпорації «Па… фуд» впала до мінімуму.
Тоді Ілля зібрав свою команду:
— Я хочу скупити акції «Па…фуд», поки в цьому ніхто не зацікавлений. Якщо ви готові допомогти мені, то всі ми разом станемо співвласниками величезного бізнесу. А ще потрібні інвестори, і терміново.
Усіх грошей, які зібрали співробітники разом з Іллею, все одно не вистачало, щоб купити контрольний пакет акцій. І допомога прийшла звідки не чекали.
На банківський рахунок Іллі надійшла значна сума, а трохи пізніше прийшло повідомлення: «Пробач мене, синку, і прийми ці гроші. Це найменше, що я можу для тебе зробити. Твоя мама».
Ілля був вражений і мовчки передав телефон Марії. Та прочитала повідомлення і ніжно подивилася на Іллю.
— Ось бачиш, вона завжди пам’ятала про тебе і стежила за твоїм життям, а тепер допомагає у скрутну хвилину, — сказала Марія, — пробач їй.
— Але ж вона навіть не приїхала на похорон батька! — гнівно вигукнув Ілля, і сльози навернулися на очі хлопця.
Марія обійняла Іллю. Вона знала, що таке бути сиротою, і розуміла біль свого дорогого друга.
— І все ж, вона твоя мама, — прошепотіла Марія, — прийми її допомогу заради батька.
І Ілля купив акції компанії, що тонула. Незабаром її перейменували на «Щасливий випадок ».
Вся молода команда стала власником великої корпорації, на чолі якої став Ілля. У день відкриття нових ресторанів і кафе бажаючих їх відвідати не було кінця-краю. На старих гостей «Па… фуд» чекав великий сюрприз — ціни на їхні улюблені страви були знижені, а ще з’явилися нові, більш вишукані та смачні.
Тепер ресторани та кафе мережі “Щасливий випадок ” були доступні кожному: діяли знижки для дітей, пенсіонерів та студентів.
***
Теплим вересневим ранком Ілля стояв на могилі батька, заваленій живими квітами. Поруч із ним стояла дружина Марія з маленьким сином на руках. Хлопчик крутився і намагався дотягнутися до гілочок берези, що росла неподалік.
— Тату, вже три роки минуло, а я все так само сумую за тобою, — тихо сказав Ілля і витер хусткою фото батька на пам’ятнику, — твої кривдники покарані, а їхня компанія, якій ти віддав усе життя, тепер належить мені. Не хвилюйся, я керую нею гідно. Знаєш, Іван — такий непосида! І як ти зі мною справлявся сам, без мами?
— Синку, — перервав Іллю чийсь голос.
Ілля та Марія обернулися. Біля хвіртки стояла жінка. Роки не стерли красу з її обличчя. Жінка плакала, схрестивши руки на грудях.
— Тітонько, — маленький Іван вказав на жінку пальцем.
Мовчання тягнулося цілу хвилину.
— Синку, — знову сказала жінка й благально поглянула на Іллю.
Марія поклала руку на плече чоловіка. Ілля здивовано поглянув на дружину, шукаючи підтримки. Марія мовчала, але Ілля все прочитав у її очах. І він зробив крок уперед, до тієї, що була його дитячим болем і мрією.
— Мамо.
