Я нещодавно купив квартиру. Нові сусіди на мене косо дивляться. Щоб зібрати гроші на житло не в кращому районі, не в новобудові, я працював шість років за кордоном. Зміни по 12 годин щодня були.
Ми з дружиною щасливі, що нам вдалося купити своє житло, але стосунки із сусідами у нас не склалися. Як тільки ми в’їхали, староста будинку запропонував нам вступити до чату жильців будинку, де сусіди обговорюють усі питання.
Зручно, сучасно, не забирає багато часу. А нещодавно ми посварилися з усіма сусідами через одну родину. Коли я прийняв запрошення до групи, там всі гаряче обговорювали багатодітну сім’ю, яка потребувала допомоги.
У групі були всі, окрім цієї родини. Там ситуація складна: мама із шістьма дітьми не може фізично вийти на роботу, бо їй треба доглядати дітей. Чоловіка звільнили з роботи через звичку брати все, що погано лежить.
З того часу багатодітна сім’я живе завдяки допомозі інших. Цій сім’ї завжди допомагають небайдужі люди. Батьки подружжя допомогли їм купити квартиру та зробити ремонт, щоб діти жили у комфорті.
Волонтери та сусіди завжди приносять якісь речі та гостинці, вирішують їхні проблеми. Так от у групі хтось запропонував зібрати гроші для цієї родини та передати їм конверт від усіх сусідів. Це все приурочили до Дня святого Миколая, свято все ж таки, а там діти.
Майже всі сусіди погодилися скинутися, а ми відмовилися. Тому й посварилися із сусідами. Усі вважають, що люди, які працюють на роботі щодня, мають віддати чесно зароблені гроші дорослому чоловікові, бо в нього шестеро дітей.
У нього є руки та ноги, він доросла здорова людина. Чомусь цей чоловік не хоче думати, де йому дістати гроші, щоб забезпечити своїх двох синочків та чотирьох дочок, він просить допомоги у небайдужих. Навіть у свято, на мою думку, це занадто.
А я забезпечую свою дружину із сином, ми живемо на мою невисоку зарплату. Своїй дитині я теж хочу зробити подарунок на День святого Миколая. Ніхто не думає про те, де я беру гроші і як вони мені дістаються.
Я не маю дбати про чужих людей, які нічого не знають про відповідальність. Сусіди на мене ображаються, косо дивляться. Староста будинку переконливо просить переказати йому гроші, бо всі погодилися допомогти.
А я не бачу сенсу допомагати людям, які живуть чужим коштом. Можливо, якщо їм не допомагати, вони б самі почали рухатися. Тільки дітей шкода, вони ні в чому не винні.
А сусіди не підозрюють, що дітей відверто використовують і продовжують смоктати соки із добреньких сусідів. Я вважаю, що в наш час кожен може подбати про своє здоров’я, знайти роботу, вирішити, чим займатися в житті.
Ми можемо виховувати дітей, народжувати стільки спадкоємців, скільки захочемо. Але, народжуючи нову людину, треба усвідомлювати, що до 18 років про дитину треба дбати. Треба годувати, одягати, вчити, любити, лікувати.
Це все зараз коштує недешево. Я не можу поважати людей і тим більше допомагати їм, якщо вони не думають про себе та долі своїх дітей. Не можна сподіватися, що хтось тобі допоможе. Насамперед треба сподіватися лише на себе.
