– Давай я просто сама все приготую, прикрашу, зроблю, все, що треба! Тільки не приводь сюди її для допомоги мені, Антоне! – попросила Іра чоловіка, коли він розповів їй про бажання його матері допомогти Ірі влаштувати все вдома для дня народження самої Ірини.
– Будь ласка! Це більше тортури будуть, ніж допомога!
– От ти завжди так! І мама на це ображається! Іро, ви ж так ніколи не знайдете з нею спільної мови! – невдоволено, навіть трохи ображено сказав у відповідь Антон дружині.
– Так мені й не потрібна ця спільна мова! Це потрібно їй і тобі, а моє сприйняття ситуації ви обидва навіть до уваги не берете! Може, досить уже, Антоне? Це все ж таки моє свято! Мій день народження! І, якщо чесно, я взагалі на ньому не хочу бачити твою матір!
– Навіть так?! – не повірив своїм вухам Антон.
– Так, навіть так!
– Іро, ти не думаєш, що це вже занадто? Мама зі шкіри геть лізе, щоб із тобою подружитися, щоб…
– Ой, не треба тільки зараз усього цього говорити, будь ласка! Твоя мама зі шкіри геть лізе, щоб залізти всіма своїми щупальцями в нашу сім’ю, тобто не тільки в твою голову, цього їй, вочевидь, уже замало, тепер їй ще й моя потрібна!
– Досить так говорити! Перестань!!! – закричав Антон на дружину, підскакуючи з дивана у вітальні. – І наступного разу вибирай вирази, коли говориш про мою маму! Усе зрозуміла?!
– Я буду говорити так, як це є насправді! І не треба робити вигляд, що це не так! Гаразд? – заперечила Іра.
– Я й не роблю такий вигляд!
– Ні, робиш! Але, напевно, ти просто не усвідомлюєш цього, Антоне! Твоя мама під різними причинами так і норовить постійно прийти до нас, втрутитися в наше життя! Вона навіть моїх батьків уже дістала цим! Але ти все це заперечуєш! І я не можу зрозуміти, невже в тебе просто така сліпа любов і віра в неї, чи це щось інше? Ти ніби під гіпнозом перебуваєш і не бачиш, як на тебе… На нас впливає твоя мати! – почала вже обурюватися Іра.
– Довго готувала цю промову? – озлоблено запитав Антон її. – Чи зараз придумала?
Тільки от Іра не встигла нічого відповісти, бо Антон, як маленька дівчинка, втік у засмучених почуттях, розлючений на весь світ. А Іра не хотіла йти за ним, вона хотіла, щоб хоч одне свято в їхньому домі минуло без приїзду свекрухи, яка справді була всюдисущою в житті подружжя.
А все від того, що Антон посвячував матір абсолютно в усе, навіть у те, що їй знати вже точно не треба було.
Іра знала, що ця розмова ще не закінчена, але самостійно продовжувати вона її не хотіла. Для неї це було одне й те саме, що ворушити осине гніздо.
Коли Іра з Антоном познайомилися тільки шість років тому, живучи в іншому місті, в їхніх стосунках було все просто чудово. Вони з’ясували, що родом з одного міста, дізналися, що в них є спільні знайомі, навіть друзі. Через якийсь час з’їхалися і одружилися.
Коли постало питання вже перед подружжям щодо купівлі власної квартири, Антон запропонував Ірині переїхати назад у рідне місто. Іра тоді погодилася, тим паче, що по роботі це аж ніяк не обтяжливо для молодої сім’ї, і один і другий просто написали заяву про переведення і переїхали.
Спочатку, як би Антон не тягнув дружину пожити до його матері, бо в неї велика трикімнатна квартира, Іра відмовлялася. Вона чудово розуміла, що жити з батьками, тим паче не зі своїми, та ще й будучи вже одруженою, – це одне й те саме, що просто зараз піти й розлучитися з чоловіком, але тільки при звичайному розлученні менше нервів буде зіпсовано. І не важливо, в яких хороших стосунках зараз Антон зі своєю матір’ю, або вона зі своєю свекрухою.
Антону довелося прийняти відмову своєї дружини, тому що вони обидва вже почали злитися один на одного з цього приводу. Іра пішла на компроміс у тому плані, що знайшла квартиру з рівною віддаленістю від квартири свекрухи і квартири своїх батьків, щоб нікому не було прикро. На перший час негатив Антона цим був заглушений.
Потім же, коли вони вже почали шукати квартиру для купівлі, Віра Матвіївна оббігала всі квартири у своєму будинку і в прилеглих, щоб з’ясувати, які квартири там продаються, і всю цю інформацію скидала постійно невістці.
Хоча Ірина їй пояснювала вже багато разів, що вони шукатимуть квартиру так, щоб їм зручно було добиратися і до всіх батьків, і до роботи, і щоб інфраструктура була в повній комплектації, але свекруху це мало цікавило, що вже створювало немаленькі проблеми в родині Іри й Антона.
Щоб ці всі проблеми не зайшли ще далі, Іра попросила чоловіка не ставити його матір більше до відома, де вони і що шукають, потім, коли вже все візьметься й оформиться, вони разом розкажуть і її батькам, і матері Антона. Тим паче вони обидва виросли в цьому місті й самі знають, де їм і що треба, без порадників зі сторони.
І ось коли квартира була вже куплена, молода сім’я розповіла батькам по обидва боки, що, де і як.
Перше, що зробила свекруха, коли приїхала подивитися на придбану нерухомість, – це почала великий скандал, що її порад ніхто з подружжя не прийняв і ніяк ними не скористався, а вона ж така хороша, думає тільки про їхнє щастя і зручність.
Цього ж дня Іра вперше випровадила свою свекруху з уже своєї квартири, що спричинило і перший грандіозний скандал з Антоном. Йому не сподобалося, бачте, як вона поводиться з його матір’ю. Але Іра йому тоді сказала відразу:
– Якщо щось не подобається – біжи і втихомирюй її, але тоді сюди можеш не повертатися, подавай на розлучення і не плати іпотеку!
Але Антон обрав того разу дружину, а не матір і швидко присмирнів.
Але Віра Матвіївна далі продовжувала свої спроби вклинитися в їхнє щастя. Вона навіть батькам Ірини почала набридати, поки вони не перестали брати слухавки, коли вона їм дзвонила.
Антон на це все закривав очі, він же любив свою матір і нічого тут вдіяти не міг. А ось Іра почала повномасштабні оборонні дії проти свекрухи. Вона так само, як і її батьки, перестала відповідати на її дзвінки, читала, але не відповідала на повідомлення, якщо, звісно, це не щось дуже важливе і стосувалося її та її чоловіка, і в жодному разі не пускала до себе додому.
Але щодо “не пускати до себе додому” – це вдавалося робити тільки тоді, коли чоловік був на роботі, або їхав у справах своїх кудись. Коли ж Віра Матвіївна приходила в гості й Антон був удома, Іра ніяк не могла не відчинити двері, і це стало відбуватися дедалі частіше й частіше.
Так свекруха говорила, що проявляє свою увагу і турботу про молоду сім’ю. Вона випитувала в сина все, що тільки можна, про їхні плани, про роботу, про заробітки та й узагалі, все те, що її жодним чином не стосувалося.
А потім удома починалися скандали, Іра спершу просто злилася на чоловіка, пояснювала, що такі бесіди не повинні виходити за рамки їхніх двох, це ненормально, але для Антона мати була частиною сім’ї, і з цим Іра вже нічого не могла вдіяти.
Ось і зараз, в Іри ось-ось мав бути день народження, і вона його хотіла відзначити тільки в компанії приємних їй людей, але Антон вирішив замість дружини, що його мати теж належить до цієї категорії, через що, власне, вони й почали сваритися. Але крім запрошення, Віра Матвіївна ще хотіла прийти раніше за всіх, щоб допомогти невістці з клопотами, тільки ось Іра знала, що це буде за “допомога”…
Свекруха прийшла в той час, коли Антон ще був удома, він сам її впустив, пояснив, щоб вона аж ніяк не дошкуляла Ірі різноманітними розпитуваннями, а тільки допомагала, якщо треба буде.
Іра ж у цей час їздила на роботу, у них в офісі була така традиція, що іменинник має, якщо в нього, звісно, виходить, зайти за привітаннями і “проставитися” заразом, щоб колеги в обідню перерву або після робочого дня могли відтрапезувати за його здоров’я.
Коли вона повернулася додому, то застала там чоловіка, який збирався поїхати у справах, і свекруху, яка клопочеться навколо нього, поправляє шарфик, поправляє курточку, повноцінні збори синочка до дитячого садочка – подумки подумала про цю картину Ірина.
– Так! Все! Залишаю моїх улюблених дівчаток тут одних! Не сваріться! Я скоро приїду! – сказав він, виходячи з квартири.
– Звичайно, синку! Не хвилюйся! Усе буде добре! – променисто посміхаючись, відповіла йому мати.
А Іра просто поцілувала чоловіка, як зазвичай, і подумала, що ще трохи і її свекруха розридається від щастя за такого великого “хлопчика”.
– Віро Матвіївно, я зараз переодягнуся, вмиюся і почнемо готувати! – сказала Іра свекрусі, щойно зачинила за чоловіком вхідні двері. – Тільки ви без мене не починайте, бо я вже склала меню!
Свекруха нічого не відповіла їй, а просто мовчки пішла у вітальню.
Іра у відповідь знизала плечима і зникла в спальні. Вона думала, що хоча б сьогодні, в її день народження, мати чоловіка не робитиме все так, як їй захочеться. Хоче відмовчуватися або просто нічого не робити, хоча приїхала допомагати невістці – нехай так, головне, щоб настрій не псувала перед приходом гостей.
Вийшовши зі спальні, Іра почула дзенькіт посуду, що лунав із кухні, вона зазирнула туди і виявила, що свекруха вже почала господарювати самостійно, не чекаючи невістку.
– Віро Матвіївно!!! – напівкрикнула Ірина. – Я ж вас щойно попросила нічого без мене не починати!!!
– І що? Я повинна була, як слухняна собачка, тебе послухатися? – запитала свекруха, уже займаючись нарізками.
– А ви навіщо взагалі приїхали сьогодні сюди, дозвольте дізнатися? – миттєво розлютилася Іра на жінку.
– Ну вже точно, не для того, щоб слухати твої накази, люба! Тим паче після того, як ти мене вигнала минулого разу звідси!
– А ви хочете повторення?
– Я хочу, щоб ти знала своє місце і перестала поводитися тут, як господиня, якою не є!
– Це ще в якому сенсі? – максимально стримуючись, як тільки можливо було в цій ситуації, запитала Ірина. – Ви хочете сказати, що я тут ніхто? А ви тоді хто?
– Я мати твого чоловіка! І цим усе сказано! – відповіла Віра Матвіївна невістці.
– А ви хоч у курсі, що він давно виріс із того віку, щоб ви йому ротик витирали? Він дорослий чоловік, у якого вже своя сім’я! І це я його сім’я зараз!
– Ти б рот закрила, Іро, якщо не хочеш у лікарні провести своє свято! І що б ти зараз тут не говорила, я не дозволю тобі відсунути мене на задній план! Не дозволю відібрати мого єдиного сина! Там, де ви познайомилися, може, і ти була для нього головною жінкою, але тепер ви повернулися, і більше я його нікому не віддам! Нікуди не відпущу!
– Віро Матвіївно, ви хоч себе чуєте взагалі? Антону вже двадцять вісім років, а ви його, таке відчуття, що під спідницю до себе вирішили заховати! У вас що, інших справ немає, окрім як руйнувати нашу сім’ю, докучати моїм батькам, і…
– Та я тебе викину зараз із квартири мого сина, якщо ти не навчишся тримати язик за зубами!
Говорячи це, Віра Матвіївна загрозливо підняла ніж. Таке відчуття було в Іри, що ще хоч одне слово вона скаже, яке не сподобається свекрусі, і та на неї кинеться з цією самою зброєю.
Замість того, щоб щось відповідати, Ірина вислизнула з кухні, збігала за телефоном і зателефонувала Антону. Подзвонила йому демонстративно, щоб свекруха все бачила і чула.
– Антоне, їдь додому швидше! Мені твоя мама погрожує!
– Ах ти мерзота!!! – закричала Віра Матвіївна, але поки вона обійшла стіл посеред кухні, Іра встигла забігти до спальні й зачинитися там від скаженої свекрухи.
– Відкрий двері!!! Відкрий, тобі кажу!!! Я не дам тобі налаштувати мого хлопчика проти мене!!! Ти його не отримаєш!!!
– Чуєш, що відбувається? – запитала Іра чоловіка.
– Так… Зараз приїду! Хвилин двадцять – тридцять ви без мене впораєтеся? Я просто…
– Антоне! Якщо ти за дві хвилини не повернешся додому, я просто поліцію викличу, – рявкнула Іра в телефон, виглядаючи при цьому у вікно.
А за вікном вона виявила, що машина чоловіка нікуди й не виїжджала з парковки, Антон стояв біля неї і просто не хотів підніматися додому.
– Так ти внизу стоїш?! – закричала Іра, побачивши цю картину.
– Ой! Ну, сказав же зараз буду!!! – відповів він на це і кинув слухавку. Він знехотя повільно пішов додому.
Зайшовши до квартири, Антон побачив, що його мати з ножем стоїть біля його з дружиною спальні і намагається розкурочити їм двері.
– Мамо!!! – рявкнув він.
Віра Матвіївна від переляку впустила ніж і кинулася до сина.
– Це все вона, любий! Вона мене довела до цього! Я б ніколи… Ти ж знаєш… А пам’ятаєш, як вона мене вигнала звідси? Але ж це твоя квартира… Антошо… – залапотіла мати відразу ж.
Антон мовчки зняв із вішалки пальто матері, вручив їй його, даючи зрозуміти, щоб вона збиралася на вихід.
– Що це означає?! – обурилася жінка. – Після того, як ця брудна дівка мене довела до такого стану, ти обираєш її, а не мене? Свою матір?!
– Одягайся! Я відвезу тебе додому, мамо! І давай без зайвих істерик?
– Я і з місця не зрушу! Це твій дім! А я твоя мати!
Антон мовчки взяв матір за руку і потягнув за собою на сходовий майданчик. У цей час Іра вже вийшла зі свого укриття і мовчки спостерігала за всією цією картиною. Вона навіть хотіла зафільмувати все це на телефон, щоб потім переглядати й насолоджуватися, бо це найкращий подарунок, який чоловік міг їй подарувати на день народження: викидання за двері його настирливої матусі.
Хоч Віра Матвіївна і впиралася, як могла, але вона все одно не змогла б впоратися з сином. Щойно вона опинилася за дверима, Антон зайшов у квартиру за речами матері, віддав їх їй і зачинив вхідні двері, щоб вона не змогла туди просочитися більше.
Іра чула крики своєї свекрухи на Антона, не все, звичайно, могла розібрати через двері, але вона була задоволена тим, що чоловік зробив. Навіть той момент, що він не одразу пішов додому, коли вона тільки-но йому зателефонувала, стерся з образ, бо Іра знала, що зараз він переступає через себе, через свою матір, щоб не просто догодити дружині на день народження, а щоб врятувати її від чудовиська, що вийшло з міфів і називається свекруха.
Більше Віра Матвіївна ніколи не з’являлася у квартирі молодої сім’ї. Вона навіть перестала дзвонити невістці та її батькам, як це робила раніше. Але Іра знала, що сам Антон заїжджає до матері, коли в нього з’являється така можливість, але нічого йому не говорила з цього приводу. Нехай спілкується, але головне, щоб більше ця жінка ніяк не була домішана до їхньої сім’ї…
