Вітька сумно дивився у вікно. Вечоріло.
Скоро прийдуть батьки з роботи, треба піти з дому.
Хто б сказав Вітьці ще пару місяців тому, що хлопець намагатиметься втекти з дому, не повірив би.
Батьки з якоїсь причини вирішили розійтися. Вони довго і нудно пояснювали Вітьці, що він тут ні до чого, що це їхнє доросле рішення, що мама з татом люблять його, але вони втомилися одне від одного.
Ні, вони не сварилися і не знайшли собі когось на стороні, просто вирішили розійтися.
Батьки одружилися рано, на першому курсі, народився він, Вітька, і все було добре. Вітька завжди вважав, що у нього найкращі в світі батьки і найкраща сім’я…
Ну чого їм не живеться?
Їх і бабусі з дідусями вмовляли, і навіть плакали, ні…
Мама залишиться в місті, а тато поїде через три місяці до бабусі Раї.
Тепер вони сперечаються, з ким залишиться Вітька.
А Вітька не хоче з ними розмовляти, Вітька хоче, щоб було все, як раніше.
Він пройшов у передпокій, взяв телефон, подзвонив Юрці, покликав гуляти, але Юрка не міг, він водився з молодшою сестрою, Іркою, а батьки пішли в магазин.
Вітька подзвонив Мишку, але Мишко теж не міг, він з татом буде дивитися футбол.
Вітька розумів, що зараз прийдуть батьки і почнуть кожен вмовляти його залишитися з тим чи іншим.
А Вітька не хоче цього слухати, Вітька хоче як раніше, їсти мамині котлетки і дивитися з татом футбол.
Вітька витирає сльози, знімає з вішака пальто, одягає шапку, зав’язує шарф і виходить на вулицю.
Темно, холодно і вітер.
Він безцільно блукає, піднявши комір і засунувши руки в кишені. Напевно, вже прийшли батьки і почали за звичкою сваритися, ну чому такі дурні ці дорослі?
Як їм пояснити, що Вітька любить їх обох, що він зовсім не хоче, щоб тато їхав до баби Раї.
Що? Що повинен зробити Вітька? Що має статися, щоб вони перестали сваритися, а знову стали дружною сім’єю.
Вітька підслухав, як мама розмовляла з тіткою Галею по телефону і скаржилася, що це через те, що вона не зможе народити другу дитину.
Коли з’явився на світ Вітька, у мами щось заболіло і більше дітей у неї не буде, тому вона плаче і вмовляє тата не позбавляти її єдиного сина.
Вона каже, що у тата ще буде стільки дітей, скільки він захоче, а у неї, у мами, крім Вітьки, нікого немає і вже ніколи не буде.
Вітька витирає рукавом пальто сльози, вони замерзають і боляче колють щоки.
Серце у хлопчика стискається в клубок і він хоче ревіти на повний голос, сльози підступили до очей, щипають ніс, в горлі стоїть клубок.
Вітька не може впоратися з собою і починає ревіти, як маленький, а адже йому вже десять років.
Проревівши, Вітька хапає ротом повітря і витирає обмерзле обличчя.
Раптом він чує писк, тихий писк.
Кошеня, мама обіцяла, якщо він залишиться з нею, то вона заведе йому кошеня, ну що ж, мабуть, доведеться робити вибір на користь мами, зараз Вітька тебе врятує, маленьке змерзле створіння.
Вітька лізе за сміттєвий бак, на писк і нічого не бачить, ось ніби знайшов коробку.
Тоді він поділиться з Юрком і Михайлом.
Але в коробці не було кошеняти, Вітька розчаровано зітхнув, там лежала лялька…
Лялька була замотана в ганчірки і якусь картату ковдрочку і попискувала…
Навіщо йому, лялька? А може забрати? І подарувати Ірці, раптом йому все-таки доведеться поїхати з татом? А так у Ірки буде пам’ять про Вітьку.
Смішна ця Ірка, чотири роки, а така кмітлива…
Вітька взяв ляльку на руки. Лялька вся закрутилася, почала згинатися…
Дитина, дійшло до Вітьки, дитина ж… Хтось забув дитину за смітником, забули… чи викинули? Ой, що ж це коїться.
Вітька зняв пальто і замотав дитину, рвонув бігом додому, хлопчик ревів від страху за маленьке життя, він і не думав, що так далеко міг відійти від дому…
Ось нарешті – будинок, Вітька кулею злетів на свій поверх, де в дверях схвильовані і одягнені стояли мама і тато і про щось сперечалися.
-Віра, я тобі кажу, ти повинна залишитися вдома, а я піду шукати Вітю.
-Ні, це ти залишся, а я піду шукати мого єдиного сина!
Вітька швидко прослизнув повз них, він весь тремтів, батьки кинулися до сина, хлопчик міцно притискав до себе пальто.
-Вітя, чому ти роздягнений, що сталося, синку?
-Де ти був, хто тебе образив? Миколо, ну що ти стоїш? Дзвони в поліцію…
-Там…дитина…
-Яка дитина, Вітя? Миколо, о Боже… Вітя, де ти взяв дитину?
-Біля смітника, вона лежала і плакала…
– Коля, швидко швидку і поліцію.
Поки їхали швидка і поліція, мама розгорнула дитину, вони з татом металися від Віті до малюка.
– Дівчинка, Миколо, дивись яка, їй два тижні від сили, маленька, та хто ж так тебе…
Вітю розтерли, закутали в ковдру, налили гарячого чаю.
А дитину відвезли…
-Мамо, тато, давайте завтра до неї сходимо, вона зовсім одна, її викинули на смітник, як непотрібну.
Вранці Вітя весь горів, висока температура, він марив, плакав, кричав, поривався піти до дівчинки, яку знайшов.
Вітя прохворів довго, більше місяця.
У школі всі дізналися, що Вітька герой, діти приходили до них цілими натовпами, приносили яблука, апельсини і цукерки.
А Мишко з Юрком шкодували, що не пішли з Вітькою, тоді б вони теж були героями.
Поки Вітя хворів, він помітив, що мама з татом не сваряться, а одного разу він бачив, як мама плакала, а тато обіймав її і заспокоював.
Вітя одужав, а потім…
А потім вони поїхали до лікарні, забирати дівчинку.
Батьків її так і не знайшли, та й знайшли б, хто б їм віддав дитину? Вони ж її викинули.
-Як назвеш сестру, Вітя?
Вітя помовчав…
-А з ким вона залишиться?
Батьки переглянулися і почали обіймати і цілувати Вітьку, а ще просити у нього вибачення, кажучи, що вони такі дурні.
-Ви більше не розлучитеся?
-Ні, синку.
-Правда, правда?
-Правда, правда!
-Надія…
-Що надія, на що? Синку?
– Я назву її Надія, можна?-Вітя міцно тримає за руки батьків і дивиться знизу вгору, – ви точно не передумаєте розлучатися?
-Точно!
-Добре, – киває Вітька.
Хоча який же він Вітька? Він і не Вітька зовсім, він старший брат!
***
-Це я тебе знайшов, розумієш? -каже Вітя сестричці, сидячи з нею на ліжку і спостерігаючи, як вона засовує в рот товсту ніжку, – ну відгризеш собі ногу і будеш з дерев’яною ходити.
-Агу, аааагу, – сучить ніжками Надійка і посміхається братику беззубим ротом.
– Мааам, здається Надія їсти хоче, всю ногу вигризла собі.
-Іду, синку, іду… хто це у нас такий?
-Агу, – регоче щаслива дитина, махає ручками і ніжками і не знає, що це брат Вітя її знайшов…
А кошеня вони завели потім, коли Надія підросла…
Спеціально для сайту Stories
