– Не реви, Соню, годі, – втішала бабуся, – Ну, в серцях-то чого тільки не скажеш?!
– Ні, бабусю, не в серцях. Він цілком серйозно.
…Соня і Денис познайомилися в черзі на касі в супермаркеті. У Соні порвався пакет, щойно складені покупки розсипалися по підлозі, а Денис запропонував свою допомогу.
Взагалі-то Соня на той момент зустрічалася з іншим хлопцем, з рідкісним ім’ям Гордій. Стосунки тривали кілька місяців, але практично не розвивалися. Молодих людей познайомили друзі. Спеціально підлаштували.Там була кумедна історія.
Якось на вечірці подружки Соні щось нахімічили з її телефоном, який вона необачно залишила без уваги на кілька хвилин на святковому столі. Він наглухо заблокувався і відмовлявся вмикатися, Соня почала журитися з цього приводу, а тут Гордій – взяв і допоміг.
Він працював у майстерні з ремонту телефонів і знав багато “фішок”. Власне і те, як привести телефон у подібний стан колись розповідав теж він, подружки запам’ятали й підлаштували такий фокус Соні, яка нічого не підозрювала. Хлопець оживив телефон, чим викликав безмірну вдячність у дівчини.
Зав’язалася розмова.
Соня з тих дівчат, які на перше місце в житті ставлять навчання, кар’єру, саморозвиток, досягнення цілей і Бог знає що ще, а ось усілякі “гулянки” і побачення в їхній щільний графік не вписуються. Якось не до цього все, ніколи.
Так і Соня. Навчалася, старалася. Потім роботу шукала. Знайшла, влаштувалася. Знову старається, впевнено націлилася на хорошу кар’єру. Уже є успіхи.
Подружки ж за цей час змінили кілька хлопців, хтось вискочив заміж, одна навіть розлучитися встигла, а Соня все самотня. З боку може здатися, що вона “вдає із себе” холодну красуню, таку собі снігову королеву неприступну. Але це не так.
Вірно в цьому тільки те, що Соня – красуня, а решта пояснюється просто: Соня не вміє відпочивати і ніколи не перестає думати про роботу, навіть перебуваючи за святковим столом, у її голові зріє черговий проект чи бізнес-план, тому чудове доглянуте личко дівчини виглядає таким серйозним.
Гордій – хлопець флегматичний, спокійний, теж любить посидіти в задумі. Дівчата вирішили, що він і Соня чудово порозуміються, от і познайомили їх.
Вони порозумілися. Тільки далі дружби в них справа не пішла. Зрідка зустрічалися, ходили кудись разом. Гордій дарував їй милі презенти, іноді квіти. Телефонував, запрошував на прогулянки. Щоправда Соня часто відмовлялася, посилаючись на зайнятість.
Вони жили вдвох із бабусею. Мама її ростила без батька, Соня навіть не знає толком нічого про нього. Десь були фото, але коли вона підросла і почала ставити запитання, бабуся сховала все, що пов’язане було з батьком Соні, а може й навіть викинула.
А мама взагалі не любила говорити на цю тему. Вона активно намагалася влаштувати особисте життя. І коли Соні виповнилося п’ятнадцять років, мама познайомилася з іноземцем. Через рік вона вийшла за нього заміж і поїхала до нього. Так Соня й залишилася з бабусею.
Бабуся дуже переживала, що в Соні немає жодного “молодого чоловіка”. Вона делікатно, а потім уже й не дуже, говорила й натякала на це. Але Соня відмахувалася.
А потім, коли з’явився Гордій, бабуся заспокоїлася. Вона стала сподіватися, що в онуки все складеться. Тому й продовжувала Соня нічого не значущі стосунки з ним. Так їй було спокійніше, тому що бабуся більше не ставила цих запитань, на які в неї не було відповідей.
Денис Соню підкорив. Він виявився дуже романтичним. Він був цілком самостійним і перспективним хлопцем, що теж для Соні зіграло важливу роль – вона це цінувала.
Денис жив окремо від батьків у своїй квартирі, мав хорошу машину, і взагалі добре заробляв, тому міг собі дозволити замовити і надіслати Соні додому кошик квітів або дорогі солодощі. Ще він був дуже ввічливим, чим підкупив і бабусю остаточно.
Приносячи Соні величезну коробку цукерок, невелику коробочку він не забував подарувати і бабусі. І на Восьме Березня, коли заїхав за Сонею, щоб везти її до ресторану, то, піднявшись у квартиру, вручив квіти не тільки дівчині. Букет дістався і бабусі. Словом, доглядав він красиво.
Цукерково-букетний період швидко перейшов у більш серйозні стосунки. Гордію ж дівчина зателефонувала і чесно сказала, що зустрічається з іншим, і той більше не дзвонив.
Соня переїхала жити до Дениса. Справа повним ходом йшла до весілля. Молоді люди добре заробляли і запланували розкішне торжество. Соня, звісно, залишалася такою самою діловою і зайнятою, але в її житті з’явилися й інші речі, яким вона почала надавати значення.
Скажи їй кілька років тому, вона б не повірила, що буде із захватом вибирати собі весільне вбрання. Зазвичай вона фиркала і говорила, що не можна надавати такого значення дрібницям. У житті є серйозніші справи, про які слід думати.
“Усьому свій час” – мудро розсудила дівчина. – “І мене це торкнулося. От уже не думала ніколи…”
Вона посміхалася, уявляючи захоплення в очах коханого, коли він побачить її в цьому прекрасному вбранні. Бабуся багато розповідала про те, що і як слід робити за старими традиціями. Вона казала, що до весілля наречений не повинен бачити наречену у весільному вбранні. Тому Соня вибирала його потай від Дениса…
Приємні клопоти були позаду і ось у призначений день вони стояли поруч, на церемонії одруження і слухали урочисту промову реєстратора.
Бабуся раз у раз витирала сльози, що набігали. Вона була щаслива за онучку. Батьки Дениса теж були раді. Соня їм сподобалася.
Весілля пройшло чудово.
Після одруження молоді полетіли на три дні у весільну подорож. Потім життя поступово увійшло у звичну колію. Вони так само багато і старанно працювали, проте намагалися більше проводити часу разом. Денис продовжував підтримувати романтичну атмосферу. Так само балував Соню милими подарунками та квітами. Іноді вони їздили вечеряти в ресторан.
Через якийсь час Денис почав заговорювати про планування дитини. Дуже йому хотілося, щоб був син, спадкоємець. Соні думка про дитину приносила деяке сум’яття. Вона ніяк не могла уявити, що кине на такий довгий час роботу.
Їй здавалося, що все, що вона ретельно побудувала за попередні роки, може бути поставлено під загрозу. Вона, як могла, відтягувала “дитячу тему”, віджартовувалася та відмовлялася.
Бабуся теж весь час запитувала про правнуків, мовляв, коли ж? Адже минуло вже більше року після весілля. А Соня зізнавалася їй, що не готова до дитини. От здається їй, що не зараз, ну трохи б пізніше. Бабуся хитала головою і говорила, що раз, мовляв, чоловік так хоче, якось неправильно вже відтягувати цей момент.
Не до добра це. Навіщо вносити розбіжності? І потім жінка може раніше вийти з декрету, ніхто ж не змушує три роки сидіти.
– Знайдеш няню, зрештою. Що тебе так лякає? – запитала бабуся.
Подумала-подумала Соня і погодилася.
Всі дев’ять місяців виношування дитини далися їй дуже легко. Ходила, усміхалася і була щаслива.
З’явився на світ малюк, дівчинка. Денис пожартував, що, мовляв, скоро доведеться ще старатися, адже мрія його не здійснилася, він же сина хотів. Соня не підтримала веселий настрій чоловіка. Їй було важкувато.
Донька погано їла, погано спала. Соня вимотувалася. А найголовніше, що тепер її життя докорінно змінилося. Вона звикла цілком віддаватися роботі, бути енергійною, діяльною. У неї завжди було багато ідей і планів. Зараз же життя Соні наче зависло.
Енергія кипіла в ній і не знаходила виходу. Турботи про малятко не захоплювали її. Вона часто рвалася робити щось іще. Хоча б домашні справи або на комп’ютері. Соня знайшла підробіток у мережі й потихеньку працювала, старалася. Але донька не дуже-то давала цими справами займатися.
Соня ставала дратівливою. Чоловік, який досі піклувався про неї і намагався чимось тішити щодня, зовсім перестав це робити. Ні в які ресторани вони більше не ходили.
“Але хоча б квіти-то можна було подарувати? Хоч одну квіточку? – дивувалася про себе Соня, заколисуючи малятко. – Або шоколадку купити? Просто, як знак уваги. Він вирішив чи що, що більше не треба мені цього? Якось різко все припинилося…”
І ще один момент не давав їй спокою. Соня виявила, що нікому не зможе довірити свою дитину. Навіть няні. От ніяк вона не могла цього уявити. Незважаючи на труднощі, які вона відчувала, на роботу виходити Соня навіть не думала, тому що хвилювалася за дитину. Це було замкнуте коло.
А Денису взагалі були чужі всі метання і переживання дружини. Одразу розчарувавшись у тому, що з’явився в нього не син, він майже не брав участі в турботі про малятко.
Ба більше, всі спроби Соні донести до нього, що їхнє життя сильно змінилося, що їй бракує любові, уваги й турботи, закінчилися нерозумінням з боку Дениса. Він знизав плечима і сказав, що в ресторан, мовляв, не піти ж тепер із маленькою дитиною. І не поїхати нікуди. Можна взяти з собою, звісно, але це ж не відпочинок буде…
Слово за слово, дійшли до того, що розлючена втомою і недосипом Соня заявила, що вона так більше не може, в такому режимі. Що їй погано, що вона може і не витримати. Денис вислухав усе це, здивовано піднявши ліву брову, потім подивився на неї глузливо і сказав:
– Та куди ти тепер подінешся! Із дитиною!
Соня розкрила рота від подиву й обурення, не в силах підібрати слова, але тут заплакала донька, і їй довелося терміново бігти її годувати й заколисувати.
Жінка проплакала цілий день. Після тієї розмови вона оголосила Денису бойкот.
Спала вона давно разом із малятком у дитячій. Так було зручніше годувати і заколисувати, якщо та розплачеться: адже для цього не потрібно було бігти з іншої кімнати.
А тут Соня перестала готувати і зовсім не розмовляла з Денисом. Той зрозумів, що перегнув палицю і спробував помиритися з дружиною.
Однак розмова призвела до ще більшої сварки. Денис знову сказав те, що вважав правильним: що Соня, і справді, нікуди тепер не дінеться. Чого вона так розлютилася на нього? Кому потрібна жінка з дитиною? Скільки таких самотніх? Хто їх заміж потім бере? Тож сиди, мовляв, дорогенька і не рипайся.
– А ще сина ти мені колись обіцяла. Ось твої жіночі обов’язки. План, так би мовити, на п’ятирічку. Про що тобі ще думати? Я про тебе дбаю, працюю, приношу гроші. Що тобі ще потрібно? Не розумію.
“Кохання. Кохання мені потрібне. І колишні почуття. А їх, схоже, більше немає”, – подумала Соня, а вголос сказала:
– Я йду.
Денис услід їй тільки посміхнувся. Недобро і зарозуміло.
Соня повернулася до бабусі й присягнулася, що нізащо більше не житиме з Денисом під одним дахом. Бабуся шкодувала онуку, і перший час не заводила жодних розмов.
Потім стала розмовляти з Сонею, що, мовляв,притерпиться,то й пригорнеться, і що Денис сам не зрозумів, що “ляпнув”, і, напевно, він нічого “такого” не мав на увазі, а Соня просто втомилася й виснажилася і тому так гостро сприйняла.
Але жінка нагадала бабусі про те, що минув місяць, а Денис так і не дав про себе знати. І вона підозрює, що той насміхається над нею і, найімовірніше, чекає, що вона “приповзе” до нього назад, переконавшись, що чоловік мав рацію.
– Не доставлю я йому цієї радості. Не кохає він мене, бабусю. Не кохає. Не знаю, що сталося, але це так.
Бабуся тільки сумно хитала головою.
Крихітка підросла і пішла в садок. Тільки тоді Соня повернулася на роботу.
Бабуся допомагала їй. Забирала дівчинку, і відводила теж вона. А також сиділа з нею на лікарняному, якщо було потрібно.
Донька росла слухняною, і особливого клопоту не завдавала. Життя увійшло у звичну колію. Соня продовжувала впевнено крокувати кар’єрними сходами. З Денисом вони не спілкувалися. Він абсолютно не цікавився, як живе дружина і дочка.
Щоправда, один раз він дзвонив. Бабуся навіть не стала розповідати про це Соні. Він запитав, чи одна вона, мовляв, живе? Бабуся обурилася і сказала, що онука крутиться на роботі і з дитиною, що їй ніколи про такі речі думати і взагалі, яке він має право питати, він усі права розгубив уже, коли відмовився від них.
Денис заявив, що ні від чого і ні від кого не відмовлявся, це все дурна Соня , пішла сама. Бабуся не витримала і кинула слухавку. Потім шкодувала весь день, що не висловила “цьому самовдоволеному індику”, все, що про нього думає. Більше Денис не дзвонив.
А Соня, якось ідучи з роботи, зустріла Гордія. Розговорилися. Зайшли в кафе на п’ять хвилин посидіти. Бабуся зателефонувала і сказала, що сьогодні погода гарна, і вони з правнучкою пішли після садка на майданчик дитячий і поки що погуляють там, нехай, мовляв, вона не турбується, що вдома їх немає.
Гордій розповів про те, що так і не одружився. Роботу змінив на більш високооплачувану, трохи підвищив кваліфікацію – півроку на курсах навчався. Соня розповіла про своє життя.
– Це він? Той, із ким ти почала зустрічатися, коли ми з тобою розлучилися? – тихо запитав Гордій. – Як він міг так вчинити з тобою? Як він міг?
У Соні на очах виступили сльози. Вона звикла тримати емоції під контролем, ніколи не показувати свої слабкості іншим, не скаржитися, і це значною мірою допомогло їй успішно побудувати кар’єру.
Але тут вона просто розтанула, сльози полилися самі собою… Гордій раптом зізнався, що весь час кохав її і не переставав навіть коли вона вже була з іншим. Він не зміг забути Соню. Але розумів, що для неї він нічого не означає.
Весь той час, поки вони з ним зустрічалися, він боявся робити рішучі кроки. Тому радів хоча б тому, що вони просто разом. А потім вона вийшла заміж.
– Цей шлюб був помилкою. Денис зла людина. Зла і розважлива. І він мене ніколи не кохав. Він хотів створити сім’ю, хотів, щоб я подарувала йому сина. Він просто робив усе за своїм планом.
Коли в нас з’явилася на світ донька, йому вона стала не потрібна. І я стала не потрібна. Я не знаю, що в нього там, у голові, але я не хочу бути жінкою, якій вказують, як їй жити, що робити, чим займатися.
Він став ставитися до мене зарозуміло, немов я його підневільна. Середньовіччя якесь, їй Богу. І я пішла…
Гордій нахилився до Соні, дбайливо стер з її щік сльози і ніжно поцілував…
…Соня розлучилася з Денисом і вийшла заміж за Гордія. Він хороша людина і жінка полюбила його. Денис спробував було “ставити палиці в колеса”, проте не дуже успішно. Він усе ніяк не міг повірити, що Соня виявилася все-таки комусь потрібна. У його голові це просто не вкладалося. І багато чого ще не вкладалося.
Хоча б те, що навколо живі люди і не можна все за всіх розпланувати і чекати, постукуючи ніжкою, поки вони будуть це виконувати, а потім пред’являти до них претензії, якщо щось не так.
Що в житті все набагато складніше і не завжди йде за твоїм планом. І що деякі люди можуть його просто взяти і послати куди подалі, разом з його планами…Спеціально для сайту Stories
