У двоповерховому багатоквартирному будинку, який стоїть якраз навпроти будинку моєї мами, пішла з життя Ксенія Олександрівна – жінка під 90.
Працювала вона вчителем, але було це давно, і учнів на похоронах вже не було.
Але були тут численні діти і онуки, були сусіди.
Біля тру ни стояв стілець, а на ньому сиділа бабуся. Періодично вона підхоплювалася, клопотала про щось, забуваючи про сльози в цих клопотах, потім заспокоювалася, знову сідала і дивилася на подругу, витираючи очі хусткою.
– Сестра? – запитав священник, що прибув.
– Подруга, – відповідали онуки покі йної, але зверталися всі до цієї старенької – бабуся.
Священник так і не дізнався, що це не проста подруга, а особлива. З цією подругою Ксенія Олександрівна жила разом багато-багато років, з нею переживала важкі часи, з нею ростила дітей і онуків.
І далекі ще тоді були люди від посмішок і багатозначних натяків про такі ось стосунки, викликані обставинами життя. Шкодували хіба що за те, що жінки самотні – з чоловіками обом не пощастило.
Думки про те – це не наша реальність.
Познайомилися дівчата в школі робітничої молоді. Серйозна і поривчаста міська Ксенія прийшла вчитися, щоб потім вступити до інституту, а Галина, скромна і нерішуча, прийшла випадково – з текстильного підприємства відправили кілька дівчаток, ось вона і потрапила в їх число.
Жила вона в гуртожитку при текстильній фабриці, родом була з села, виховувалася тіткою.
Там, у цій школі, і подружилися. Навіть зовні подружки були різні: Ксенія з короткою стрижкою, невеликого зросту і міцної статури, а Галина дуже висока, струнка з довгою русявою косою.
Ксенія допомагала Галині з навчанням – яка в селі освіта…
Була вона, Ксенія, з відомого за місцевими канонами роду. Колись весь двоповерховий будинок, в якому зараз жили вони з матір’ю, належав її дідусеві – місцевому купцеві.
Зараз Ксеня з матір’ю тулилися в двох кімнатах, одна з яких починалася витягнутим коридором, перетвореним на прохідну кухню. Далі коридор розширювався, перетворюючись на простору кімнату, а з неї виходила маленька комірчина-спальня.
І це була найпросторіша квартира в цьому будинку. Не квартира – мрія. Для Галини, яка ніколи не мала свого куточка, вже точно.
Сюди вона і приходила, щоб позайматися або просто попити чаю з гостинною матір’ю Ксенії, яка майже завжди зустрічала гостю в темній строгій сукні з білим коміром.
Вона відрізнялася від сусідів, які наповнювали будинок, цим своїм купецьким вихованням. Спочатку Галина навіть боялася.
Ксенія в інститут вступила легко і Галину потягнула:
– Чого вічно ткачихою сидіти, давай в технікум на заочку, бригадиром будеш! З навчанням допоможу.
І допомогла. Тільки завдяки Ксюші Галинка і осилила технікум. Тому що вже закрутилося кохання. Життя, як ткана доріжка, росло все новими і новими візерунками.
А Ксенія в інституті теж познайомилася з хлопцем. Обидві вийшли заміж і обидві – невдало.
Галина переїхала в будинок чоловіка до свекрухи і свекра. Свекруха – жінка поступлива. Відразу їй Галинка сподобалася. Дивилася на неї тільки жалісливо, ніби пророкувала щось. Болісним життям обернулося заміжжя Галини.
Спочатку все йшло добре. Галина народила первістка, відсиділа місяць і вийшла на роботу, довіривши малюка свекрусі. Незабаром у Галини народилася ще й дочка.
Вона перейшла працювати на великий механічний завод, і після закінчення технікуму, призначили її майстром. Її поважали за працездатність, за вміння вирішувати конфлікти, за добре ставлення до людей.
Поважали на роботі. А ось вдома картина була іншою. Сильно вживав свекор, за ним потягнувся і чоловік. Напідпитку вони були однаково жорстокі. Тільки б дітей не чіпав! Доходило до того, що свекор виганяв дружину і невістку роздягненими на мороз, замикався в будинку.
Лилися докори:
– Взяли тебе в дім, от і не гавкай …
Здавалося, жіночому терпінню немає кінця і краю. Там, де скінчилося терпіння, народилася витривалість. А куди йти? Нікуди. Та й соромно ще.
Так і жила: на роботі відпочивала душею, про чоловіка-деспота нікому не розповідала, а дім насилу витримувала. Дуже шкода було свекруху і дітей.
З Ксенією в той період вони зустрічалися рідше. Та з чоловіком жила в обласному центрі, вони орендували квартиру. Ксенія теж народила двох хлопчиків, і, здавалося, все там добре. Але добре було до пори до часу.
Чоловік у Ксенії був дивакуватий. Коли Галя його побачила, подумала: як такого можна було вибрати? Але він був дуже розумний, такий собі всезнайка. Він був худорлявим, нервовим і, як виявилося, дуже слабохарактерним.
Ксенія була сильнішою, сім’я була практично на ній. Але коли не стало її матері, їй довелося сидіти з дітьми вдома, молодший син був не зовсім здоровий – вроджена вада серця, епілепсія.
Чоловік на роботі не затримувався, стрибав з місця на місце, йдучи з конфліктами і скандалами. Ксенія нервувала, і одного разу в домашній сварці, після чергового звільнення, коли Ксенія в запалі сказала, що тепер не знає, чим вони будуть годувати дітей, він схопив молодшого синочка, вибіг на балкон і в істериці почав кричати, що дитину зараз вик ине. Поверх був четвертий.
Він тримав плачучого немовля на витягнутих руках – ось-ось відпустить!
Ксенія посивіла тоді миттєво. Так і була білою, трохи підфарбованою хною до кінця днів. Вона повірила тоді – чоловік може, він ненормальний.
Впала на коліна – дитину вимолила, але незабаром зібрала сумки і поїхала в спорожнілу квартиру матері – повернулася додому.
З тих пір бачила чоловіка один раз – коли розлучалися. Він плакав, просив повернутися, благав їх не розлучати, боявся, що зовсім пропаде один. Але Ксенія таке пробачити не могла.
Про цей випадок вона не розповіла судді, не розповіла нікому, крім однієї людини – своєї подруги Галини. Ридаючи, ця сильна жінка розповіла все подрузі.
Треба було жити далі, а жити – значить працювати. Хворого сина в ясла не брали. Виручила свекруха Галі.
Спочатку Ксенія водила дітей до неї, поки була на уроках (вона відразу прішла працювати в місцеву школу). Але потім, бачачи ситуацію вдома у Галі, стала кликати їх зі свекрухою і дітьми до себе.
Так поступово будинок Ксенії став будинком і для дітей Галини, і для її свекрухи. Там вони відпочивали від буйних чоловіків, туди прибігали з ночівлею, якщо вже зовсім – край.
Діти підростали, пішли до школи. Свекруха Гали пішла щ життя несподівано.
І одного разу вночі Галина з великим вже животом в очікуванні третього, з дітьми, постукала в будинок подруги.
Разом виховували дітей. У маленькій квартирі жили дві жінки і п’ятеро дітей. Турбувалися про хліб насущний щогодини, було і бідували. І ніякого нарікання на життя, навпаки — вдячність за найменше. Разом було добре: спокійно за дітей.
Безгрошів’я скуштували з лишком: клеїли разом з підростаючими дітьми коробки для лимонної кислоти для місцевої фабрики. Розкопали ділянку для картоплі, яка потім перетворилася на сад: очі бояться, а руки роблять. Перешивали дітям одяг.
Разом дружно метушилися у святкові дні, а діти вже вважали один одного братами, вважали єдину сестру – своєю сестрою. За неї – горою. Звикли, що вони – одна сім’я.
Ксенія в школі, вела театральний гурток, возила дітей на екскурсії, а Галя, відсидівши належне з малюком і влаштувавши його в ясла, працювала на заводі.
А в яслах плутали, хто дитині – мати, а хто – просто чужа тітка. Ніхто вже не розумів, хто з дітей, кому – дитина. Були спільними. Ксенія трохи більше відповідала за потиличники, а Галя трохи більше за “пожаліти”. Але ця різниця не була статичною, часто і переверталася.
“Тітко Галю” і “Тітко Ксеня” вже злилися в устах дітей в єдині слова і звучали точно так само, як “мама”.
Сусіди не злословили. Знали – так склалося у обох. А ще й тому не базікали зайвого, що відчули, як цінують подруги одна одну: спробуй при Галині скажи погано про різку Ксенію – образиться, любить подругу і виправдовує, а вже Ксенія, та взагалі і накричати може, якщо про Галю що …
І подруги нікому не розповідали про свої прикрощі, щоб зайвий раз не травмувати серце. Іноді одна одній поплачуть, коли діти сплять, та й то – рідко.
Адже подруга вміє чути навіть невисловлене.
Чи були в їхньому житті чоловіки? Звичайно, були. Одного разу Ксенія навіть поїхала з кавалером на море, але не склалося. А у Галини закрутився роман з одруженим, але теж недовгий. Так і залишилися вдвох.
З кожним роком ставало легше. Час змінювався. Дві красиві і мудрі жінки ставили на ноги своїх дітей. Вони не схилили коліна перед життєвими випробуваннями, вони не дали загубитися одна одній.
І в стосунках їх за роки спільного життя було різне, але загартоване бідою серце не черствіє, а витончується, не грубіє, не озлоблюється, а поповнюється любов’ю. Сварки йшли, образи не накопичувалися, а любов росла.
Коли сина Ксенії оперували, Галину поклали під крапельницю …. їй було так погано від переживань. Коли син Галі захопився спиртним, а мати від біди опустила руки, Ксенія взялася круто і витягла хлопця із залежності, і життя у нього налагодилося.
І все у них разом. Разом пішли на пенсію, разом захоплювалися розсадою, разом прийшли колись до церкви.
Минув час і побутова тіснота теж розтанула. Коли пішли з життя чоловік і свекор, Галина змогла продати будинок. І ці гроші розділили на чотирьох старших. Молодший ще був малий, вирішили, що йому накопичать. І накопичили.
Коли діти одружилися, будинок наповнився онуками. Теж спільними. І вже не було мам і тіток, були тільки бабусі. Онуки розбиралися, хто рідна, тільки вже потім, коли трохи виросли.
А потім з’явилася можливість роз’їхатися – одна квартира стояла порожня. Дочка з зятем поїхали надовго на заробітки, сказали, що, можливо, і не повернуться.
Ксенія з Галиною вирішили, що або разом туди, або – ніхто туди не поїде. Так і залишилися в старому дерев’яному будинку з частковими зручностями.
Останній рік Ксенія вже майже лежала, а поруч … звичайно, діти. Але головне – вірна подруга життя – її Галя.
І зрозуміло, що Галі вже й самій було важко, але все ж ніхто так кашу не зварить, як Галя, ніхто так ковдру не поправить. Тільки вона, тримаючи руку, почує биття серця подруги.
Ось і зараз, біля ліжка своєї подруги Галя за звичкою метушилася, а потім дивилася в обличчя Ксенії і починала плакати. Для відданої людини не можна зробити занадто багато. Частина життя пішла – пішла подруга, яка розділила з нею це нелегке життя.
– Роздали, роздали хустки, мамо, сиди вже …
– Дзвонив священник, зараз буде, тітонько Галю, не хвилюйся.
Любов одна, її не можна розділити на материнську, на любов чоловіка і жінки або любов до близьких. Любов – це властивість однієї людини. Або її багато у неї, або – мало.
Ці дві матері любили одна одну і любили своїх дітей. І нехай не знайшлися ті чоловіки, які оцінили б їхню неймовірну здатність любити, але любов знайшла застосування. Вони були одна в одної.
І нехай ця материнська подвійна любов не згасне в свідомості їхніх дітей. Вони – обранці. Адже їх любили відразу дві матері.
Ось як буває: почуєш історію чужого життя, вона зачепить, закрутить і нікуди не дітися від цих думок. Здавалося б, та яке тобі діло: всі живуть, як живуть. А вона сидить в голові і не йде …
Тепер вона і у вас в голові…
Спеціально для сайту Stories
