Своїх нових сусідів Петрівна почула, ледь потрапивши в під’їзд. У повітрі витала сильна напруга. Молодята знову затіяли сварку і вже тихо переругувалися, борючись із заклиненим дверним замком.
Петрівна знала, що як тільки ці двоє опиняться за своїми дверима, почнеться грандіозний скандал з биттям посуду, лайкою та іншими екстремальними номерами. Найменше жінці хотілося потрапити на цей концерт, хоч у неї і були безкоштовні квитки у вигляді тонких стін.
— Ти, опудало розмальоване, — звернулася Петрівна до дівчини, — хоч би раз підмела підлоги на майданчику. А ти, — подивилася жінка грізним поглядом на сусіда, — безрукий, щоб я тебе більше біля електрощита не бачила. Не вмієш — не лізь і не ганьбися.
Не давши сусідам отямитися, Петрівна шмигнула до своєї квартири і, крутнувши замок, прислухалася.
– Зовсім очманіла! — почувся обурений жіночий голос. — Ми взагалі-то гроші за прибирання платимо!
— Зайчику, не слухай її, бабця явно не в собі. Ти не опудало, це вона — старе чудовисько. Зовсім з котушок злетіла. Хочеш, я їй зараз все висловлю?
— Не треба, Павле. Заходь, я двері відкрила. І ти не безрукий. Якби не ти, ми б так і сиділи в суботу без світла.
Петрівна дочекалася, поки сусідські двері зачиняться, а потім приклала вухо до стіни. Сусіди ще трохи побурчали, обговорюючи її, а потім, забувши про свою сварку, тихо зайнялися домашніми справами.
Петрівна посміхнулася. Вона знала, що тепер вечір і ніч пройдуть спокійно в обох квартирах.
Вранці Петрівні потрібно було їхати на роботу. Одягнувшись, вона відкрила холодильник і за звичкою взяла два яйця.
У дворі стояв моторошний шум, який жахливо дратував всі чотири найближчі будинки. Не потрібно було читати гороскоп, щоб зрозуміти очевидне: два Овни на своїх машинах, як зазвичай, уперлися лобами на односмуговій дорозі і намагалися перегудіти один одного.
За логікою цієї дуелі, Овен, що програв, здавався, але, як правило, битва могла затягнутися на невизначений термін.
Петрівну вже знали майже всі місцеві водії і давно роз’їжджалися миром, але залишалися ще індивідууми, які не ознайомилися з її підходом до даної проблеми.
Підійшовши ближче, Петрівна один за одним зловила погляди лютих автолюбителів, а потім кинула кожному в лобове скло по яйцю.
Автомобільний конфлікт був вичерпаний через півсекунди. Тепер у водіїв з’явився спільний ворог у вигляді ненормальної тітки, яка вже тікала в бік зупинки.
Вийшовши з машин і виплеснувши в спину жінці залишки своєї злості, новоспечені Діва і Терези повернулися в свої салони, увімкнули двірники і одночасно здали назад.
Під’їхав тролейбус. Петрівна зайшла всередину. Протягом трьох зупинок вона спостерігала таку картину: якась жінка років шістдесяти або близько того соромила молоду дівчину з величезним животом і абсолютно змученим виглядом за те, що та не поступається їй місцем.
Петрівна підійшла ближче і абсолютно спокійно звернулася до незадоволеної дами:
— Цей автобус на цвинтар не їде, вам потрібен сто другий. Я теж помилилася, давайте на наступній разом вийдемо.
— Ви про що? — розгубилася пасажирка. — Мені не потрібно на цвинтар.
— Невже? — здивувалася Петрівна. — А я на вас дивлюся і розумію, що пора. Кращі місця варто заздалегідь бронювати. Вам скільки, дев’яносто три?
— Зовсім чи що? Та я… Та я молодша за тебе років на десять!
— Правда? Щось не віриться, — з абсолютно невинним обличчям вимовила Петрівна. — Ви виглядаєте років на двадцять старше, та ще й ноги вас не тримають. Давайте на сто другій пересядемо? Там місця завжди вільні є.
Посидимо, поговоримо про те, яке хороше життя було і як не хочеться з ним розлучатися. Що нам, старим муміям, ще потрібно тепер? Зад посадити, та котитися в бік неминучого кінця.
— Та йди ти…! Сама свою дупу саджай і котись у бік кінця, я ще й постояти можу!
***
Працювала Петрівна прибиральницею в торговому центрі. Там вона могла протерти мокрою ганчіркою ноги покупців, які затівали сварку з продавцями, перемикаючи тим самим увагу на себе; перехоплювала на ходу директорів відділів і вступала з ними в суперечку, коли ті були в поганому настрої і цілеспрямовано йшли зривати злість на своїх співробітниках; іноді кидалася з кулаками на циган, помітивши тих за шахрайством.
Сьогодні її робоча зміна почалася з дитячого плачу.
— Ну що ти за дурень такий? Я ж сто разів казала, щоб ти не забув вдома свій дурний пластилін. І в кого ти у мене такий? — вичитувала мати свого сина-першокласника на весь перший поверх.
Найменше зранку Петрівні хотілося слухати ці істеричні докори, і вона, підійшовши до дитини, запитала:
— Ну що ж ти такий дурний? Ніжки треба витирати, коли в магазин заходиш. Правильно мама каже: безглузда дитина.
У матері хлопчика від такої нахабності витягнулося обличчя.
— Ви що собі дозволяєте?!
— Я? Нічого, — незворушно відповіла прибиральниця, — просто констатую той факт, що дитина недалекого розуму. Ви ж самі так сказали.
— Хто знає, що я сказала! Це моя дитина!
— Ну а це мій торговий центр. Я тут прибираю. А ваш тугодум явно не розуміє елементарних речей: ноги треба витирати. Відстає, напевно, в школі?
— Та як ви смієте взагалі?! Моя дитина одна з найкращих у класі! У неї дев’ятки тільки з фізкультури та музики! Щоб ви знали, це дуже розумний хлопчик, ним пишається вся родина, і в школі всі пишаються! А те, що я сказала, ніяк до його розвитку не відноситься, він просто трохи розсіяний, але для першокласника це нормально.
А ось у вас явно дурні виросли, раз не змогли матір від роботи прибиральниці вберегти! — плескала слиною жінка, а Петрівна за нею тут же протирала підлогу ганчіркою.
Хлопчик вже не плакав: здається, рідкісна похвала від матері мала успіх. Спокійно дочекавшись, поки у жінки вийде весь гнів, Петрівна підморгнула хлопчику і пішла працювати далі.
У відділі електротоварів якраз розгорався конфлікт.
— Я вам повторюю: це остання, візьміть якусь іншу, — долинув до Петрівни голос знайомого продавця.
— Так ця по акції, а зараз моя черга! — відповідав їй незадоволений чоловік.
— Я перша про цю лампочку запитала, ви самі чули! Якби не я, ви взагалі про цю акцію не дізналися б.
Коли Петрівна зі своєю шваброю зайшла всередину, вона побачила всю картину. Чоловік і жінка стояли біля каси і були готові порвати один одного (а заразом і продавця) через одну-єдину лампочку.
Позаду них вже скупчилася черга, а молода секундантка за касою ніяк не могла вирішити суперечку.
Витягнувши швабру перед собою, немов спис, Петрівна розділила натовп надвоє, і схопивши з прилавка лампочку, звернулася до касира:
— У жіночому туалеті якраз перегоріла. Рахунок на торговий центр вистав.
Водоспад слів в черговий раз обрушився на Петрівну, але жінка явно була під невидимою парасолькою.
Після роботи Петрівна закупила продукти і вирушила додому. У рідному дворі спокійно роз’їжджалися і поступалися один одному проїздом автомобілі, на майданчику в під’їзді знову затівали сварку молодята, але, помітивши сварливу сусідку, об’єдналися в оборонний союз.
Зайшовши додому, Петрівна першим ділом пішла в душ — змивати налиплий за день негатив. Потім поставила чайник, дістала цукерки і дві години перед сном слухала тишу, створену не без її участі.
Іноді ми помилково думаємо, що людина кинула в нас блискавку, образила, зачепила за живе. Але ми навіть не здогадуємося, що насправді вона щойно прийняла весь удар на себе.
Ці люди працюють як громовідводи. Свідомо чи ні, вони оберігають нас від нас самих. Їхні методи часто супроводжуються гучними словами і діями. Це лякає і відштовхує. Але саме так і працює громовідвід. Він залишає нам лише грім, в той час як по ньому йде руйнівний розряд.
***
Наступний ранок зустрів Петрівну гудінням машин. Вставши з ліжка, вона насамперед взяла з холодильника два яйця.
Починався новий день.
Спеціально для сайту Stories
