Катя повернулася зі школи й побачила на вішаку у передпокої мамине пальто. Її чоботи теж були на місці. Дівчинка здивувалася, адже о цій порі мама мала бути на роботі. Вона швидко роздягнулася й увійшла до кімнати.
Мама лежала на дивані, повернувшись спиною до стіни, в тому одязі, в якому вранці пішла на роботу.
– Мамо, – покликала Катя. – Мамо-о.
Мама повернула голову і через плече подивилася на дочку.
– Ти захворіла? – запитала Катя.
Мама не відповіла і знову відвернулася до стіни. Катя встигла помітити набряклі від сліз очі. Вона зрозуміла, що щось сталося, але запитати побоялася. Покрутившись ще трохи біля дивана, Катя пішла до своєї кімнати.
Вона дістала з рюкзака підручники та зошити, але вирішила спочатку поїсти, а вже потім сідати за уроки. Від думки про їжу в животі забурчало. Катя вже поїла і пила чай, коли на кухню зайшла мама, сіла за стіл і здригнулася, ніби її морозило.
— Зараз я тобі наллю гарячого чаю. — Катя швидко вийшла з-за столу, налила в мамину чашку чай, поклала дві чайні ложки цукру і поставила перед мамою.
— Може, принести парацетамол? — охоче запропонувала Катя.
— Не треба, — сказала мама, майже не розмикаючи губ, ніби насилу виштовхувала з себе слова. Вона обхопила чашку долонями, ніби хотіла зігріти руки.
– Ти застудилася? У тебе щось болить? – набравшись сміливості, запитала Катя, знову сідаючи за стіл. Мама не відповіла. Від її мовчання Каті стало тривожно. Мама взяла ложечку і почала розмішувати в чашці цукор.
Спочатку повільно, ложечка ритмічно стукала об стінки чашки. Потім мама стала розмішувати, прискорюючи темп, ложка стукала все голосніше, а чай ось-ось виплеснеться з чашки.
– Мамо, досить! – злякано вигукнула Катя. Від несподіванки рука мами сіпнулася, чай виплеснувся з чашки, потрапивши їй на руку. Мама відсмикнула руку і ледь не перекинула чашку. На столі утворилася коричнева калюжа.
— Я зараз витру, — Катя підскочила до раковини, взяла губку і витерла розлитий чай.
— Тато пішов, — раптом сказала мама.
Катя завмерла з губкою в руці.
– Він зовсім пішов, — сказала мама. — Вона уперлася ліктями в поверхню столу, закрила долонями обличчя і заплакала.
Катя кинула губку в раковину, підійшла і обійняла маму. Під її руками плечі й спина мами сильно затремтіли.
– Не плач, мамочко.
– Він пішов, розумієш? Зовсім. До іншої жінки пішов. – Голос крізь долоні звучав глухо.
Нарешті Катя все зрозуміла. Зрозуміла, через що батьки останнім часом так часто сварилися. Катя любила свою маму, але не вважала її красивою. Вона не фарбувала губи й вії, одягалася в скромний, непримітний одяг, а волосся не завивала, а заплітала у пучок на потилиці.
А ось у Олени мама ходила по дому в червоному шовковому халаті в жовтих трояндах, завивала волосся, фарбувала вії та губи навіть вдома. Коли вона сідала на диван, поли халата розгорталися, відкриваючи округлі коліна та стрункі ноги. Каті мама Олени здавалася найгарнішою та найпривабливішою.
Одного разу вони після школи робили уроки у Олени вдома, коли з роботи прийшов тато. Він тримав у руках букет квітів і посміхався.
— Привіт, дівчата! Як життя, молодь? — весело запитав він.
Не встигли подружки відповісти, як із кухні вийшла мама, підійшла до тата і дзвінко поцілувала його в щоку. Батьки Каті ніколи не дивилися один на одного так, як у цю хвилину дивилися один на одного батьки Олени.
— У вас сьогодні свято? — прошепотіла вона Олені, коли її батьки пішли на кухню.
– Ні. З чого ти взяла?
– А чому тоді квіти? – запитала Катя.
– А… Тато мамі часто просто так дарує, – відмахнулася Олена.
– А мій тато мамі дарує квіти тільки 8 Березня і на день народження, – зітхнула Катя.
Ось тепер Каті все стало зрозуміло. Тато не любить маму, а любить іншу жінку, тому й не дарує їй квітів. Напевно, та інша схожа на маму Олени. А мама Каті якась безбарвна, ніби всі фарби зійшли з її обличчя. Якби вона фарбувала очі й губи, як мама Олени, одягалася б яскравіше…
Катя на мить уявила маму в червоному халаті з жовтими трояндами, з завитим волоссям, розсипаним по плечах. Як вона витягує губи з червоною помадою в трубочку, щоб поцілувати тата в щоку… Ні, така мама Каті зовсім не сподобалася. Це вже була не її мама. Катя навіть похитала головою, проганяючи це бачення.
– А як же я? Мене тато теж не любить? – запитала Катя.
Тато завжди казав, що вона схожа на маму, значить, Катя така ж непоказна, її ніхто ніколи не полюбить, якщо навіть тато не любить. Було через що засмутитися.
Мама знову промовчала. Тато не прийшов додому ні ввечері, ні через день, ні через тиждень… Через два місяці мама сказала Каті, що вони переїжджають.
— Куди? — насторожилася Катя.
– В іншу квартиру. Ми розлучаємося з татом. Цю квартиру йому дали на заводі, вона службова. Ми поки що не можемо її обміняти. Тато купив нам однокімнатну. Тож будемо потихеньку збирати речі.
– А тато залишиться тут? Сам? А як же школа? – засмутилася Катя.
– Там поруч є школа, я дізналася.
– Я нікуди не поїду. Я залишуся з татом. Я не хочу в іншу школу. А як же Оленка? – заголосила Катя поспішно.
– Досить! – прикрикнула на неї мама. – Ти не можеш залишитися з татом. Він буде жити тут з іншою дружиною.
Мамине обличчя вкрилося червоними плямами, на очі навернулися сльози. «Вона ніколи раніше не кричала на мене. Все змінилося, і мама теж», – подумала Катя. Усередині Каті все бунтувало. Але що вона могла зробити?
Жити в однокімнатній квартирі було незвично і тісно. Мама спала на ліжку, а Катя – на вузькому жорсткому диванчику. Інший диван просто не помістився б у кімнаті.
Уроки Катя робила на кухні після вечері, коли мама йшла в кімнату дивитися телевізор. Спочатку вона їздила до Оленки, намагалася пройти повз свій будинок, сподіваючись побачити батька. Бачила світло у вікнах, але зайти не наважувалася. Там, напевно, все по-іншому, з татом живе чужа жінка…
А незабаром Катя перестала їздити до подруги, хоча в новій школі подруг так і не завела.
Але у батька Катя все ж побувала. Після закінчення школи вона вступила на заочне відділення університету, влаштувалася на роботу. На першій же сесії познайомилася з Сергієм. Вони почали зустрічатися, а через пів року Катя переїхала до нього в орендовану квартиру.
Мама відпустила її без скандалу. Каті навіть здалося, що вона відчула полегшення. Вона так і не змирилася з відходом батька, стала замкнутою, незадоволеною всім і буркотливою.
Якось, гуляючи центром міста, Катя показала Сергію будинок, у якому вони раніше жили. Сергій почав розпитувати, і їй довелося все розповісти.
– Ти більше не бачила батька? Тоді давай зайдемо до нього, — запропонував Сергій.
– Не хочу. Мама вважатиме мене зрадницею, — зізналася Катя.
– А ти їй не кажи. Невже не хочеш подивитися, на кого батько проміняв вас з мамою?
– Не знаю, – невпевнено сказала Катя. – А що ми скажемо?
– Скажемо, що вирішили зайти в гості. Ходімо, не бійся, я з тобою. – Сергій все ж переконав Катю.
Двері їм відчинила молода жінка, досить симпатична і зовсім не схожа на маму Олени. Вона була в коротких шортах і футболці, без косметики і з розпущеним волоссям.
– До кого ви, молоді люди? – запитала вона.
– До тата, – сказала Катя. – До Миколи Михайловича.
– Ось як? Мені здавалося, що у Миколи Михайловича тільки одна дочка. – Жінка втупилася в Сергія.
– Це мій друг, – сказала збентежено Катя.
– Ну що ж, заходьте. Миколо, це до тебе! – крикнула жінка, повернувши голову в бік кімнати, з якої незабаром вийшов батько.
Катя відразу його впізнала, хоч він постарів і посивів, і виглядав втомленим або пригніченим. Він примружив очі, вдивляючись у обличчя Каті. Нарешті впізнав.
– Катя?! Ти зовсім доросла. Не впізнати тебе.
Він розгубився, як і Катя, не запропонував пройти, присісти. Обоє почувалися ніяково, так і стояли один навпроти одного, поки до кімнати не увійшла дружина батька і не запропонувала всім сісти на диван.
Коли жінка знову пішла на кухню, батько почав розпитувати Катю про маму. Катя відповідала односкладово, неохоче, не вдаючись у подробиці. Батько змінив тему і почав розпитувати Катю про навчання.
Потім Людмила покликала їх на кухню пити чай. Батько весь час не зводив з Каті очей, сказав, що вона ще більше стала схожою на маму.
– Вона була дуже красива, як ти зараз.
Катя вловила в його голосі жаль і провину. Потім вони з Сергієм зібралися йти. Біля дверей Людмила запросила їх частіше навідуватися в гості.
— Ось бачиш, а ти боялася. На мою думку, батько був радий тобі. А дружина в нього нормальна, привітна, — сказав Сергій, коли вони вийшли на вулицю.
– Не треба було ходити до них, — буркнула у відповідь Катя.
У квартирі мало що змінилося за стільки років. Катя згадала, як вони жили всі разом. А тепер мама тулиться в маленькій тісній квартирі далеко від центру. Хіба це справедливо?
Катя нічого не сказала мамі, а сама вирішила, що ніколи більше не піде до батька. І все ж через рік вона порушила свою обіцянку. Вона не хотіла запрошувати батька на своє весілля, але вирішила зайти і сказати йому, що виходить заміж. Сергій наполіг.
Двері відчинила Людмила. Але не посміхалася, як минулого разу, не запросила увійти, а розмовляла з Катею через поріг.
— А тато вдома? — запитала Катя.
— Він пішов з життя два місяці тому, — сухо відповіла Людмила.
— Як? А чому ви нам не повідомили? Адже батько знав нашу адресу, думаю, ви теж.
– Все сталося так раптово… Мені не було до того.
– Було не до того, щоб запросити рідну дочку на похорон батька? – обурилася Катя.
– Думаю, тобі більше немає чого сюди приходити, – сказала Людмила і зачинила перед Катею двері.
Вона йшла додому, нічого не розуміючи. Минулого разу Людмила була сама привітність і чарівність, запрошувала в гості, а сьогодні навіть не впустила до квартири. Вдома вона розповіла все Сергію.
– Дивно, вона мені здалася цілком нормальною. Напевно, так на неї вплинув відхід чоловіка, – вирішив Сергій.
Після весілля він сам повернувся до цієї розмови.
– Послухай, якщо батько пішов з життя раптово, то навряд чи він залишив заповіт. Ти — спадкоємиця квартири, причому пряма.
– І що з того? — запитала Катя.
– Як це «що»? Якщо батько пішов зовсім недавно, треба встигнути подати до нотаріальної контори заяву про вступ у спадщину. Або що там подають у таких випадках? Квартира за стільки років точно перейшла у власність твого батька.
Ти рідна дочка, пряма спадкоємиця, маєш право на частину квартири, якщо не на всю. Як я зрозумів, у твого батька з Людмилою не було своїх дітей.
Катя вирішила разом із Сергієм ще раз зайти до Людмили. Але двері їм ніхто не відчинив. Почувши розмову, до них вийшла сусідка, сказала, що Людмила поїхала, а куди, та їй не повідомляла.
— Тітонько Маріє, ви мене не впізнаєте? Я Катя, дочка Миколи Михайловича.
– Не пам’ятаю я ніякої Каті. Ідіть собі… Нема чого тут винюхувати, а то в поліцію подзвоню, – сказала сусідка і зачинила двері своєї квартири.
– Нічого не розумію. Не минуло й десяти років, а сусідка мене забула, – міркувала на сходах Катя.
– Забудь. Підемо до нотаріальної контори, і ти заявиш свої права на квартиру. Нехай самі шукають Людмилу, — сказав Сергій.
Катя довго відмовлялася, але все ж пішла. І тут вона дізналася, що термін вступу у спадщину минув.
– Як же так? Дружина батька сказала, що він по ер лише два місяці тому, а ви кажете — сім. Вона не повідомила нам з мамою, що його не стало, — обурилася Катя.
Виявилося, що батько дійсно пішов з життя більше семи місяців тому. Нотаріус порадив Каті звернутися до суду, але попередив, що справу вона навряд чи виграє. І Катя вирішила, що нікуди звертатися не буде. Не потрібна їй ця квартира. І навіть Сергій не зміг її вмовити.
А потім Сергій сказав, що Людмила продала квартиру і зникла разом з грошима.
– Ти ходив до неї? Навіщо? Ми ж домовилися, – прямо запитала чоловіка Катя.
– Думав, вона повернулася. Але в квартирі вже живуть інші люди. Ну і аферистка ця Людмила. Мало того, що обдурила тебе, так вона вже й квартиру продала. Мені навіть здається, що вона винна у с..рті твого батька.
Занадто швидко він пішов після того, як ми до них у гості заходили. Злякалася, що з’явилася ще одна спадкоємиця.
Катя ледь не посварилася з чоловіком через його самовільні дії.
– Я ж просила нічого не робити. Нічого вже не змінити. Квартира мені не потрібна. Я не зможу в ній жити після всього. Шкода батька, але він сам винен…
Катя згадала нещасний і винуватий вигляд батька, коли він розпитував її про маму. Якби він не зв’язався з цією Людмилою, не пішов би від них з мамою, нічого б з батьком не сталося, і зараз він був би живий.
Ця Людмила втрутилася в їхнє життя, зруйнувала сім’ю, батька не стало, а мама так і не оговталася після його зради. Заволоділа квартирою і зникла з грошима, отриманими від її продажу.
Катя з Сергієм домовилися, що не будуть шукати Людмилу і подавати до суду. Вони купили квартиру в іпотеку. Сергій сам запропонував записати її на Катю.
– Про всяк випадок. Щоб у жодної Людмили не виникло бажання скористатися нашою недосвідченістю і ситуацією. Ця квартира твоя і наших майбутніх дітей.
«Ніколи не кажіть, що ви знаєте людину, якщо ви не ділили з нею спадщину» Йоганн Каспар Лафатер
