З жалем я зрозуміла, що стала героїнею поганого анекдоту про дружину, яка не вчасно повернулася з відрядження.
До того ж раніше я думала, що всі ці анекдоти просто вигадка. Ну не може чоловік у здоровому глузді тягати коханок у квартиру, де живе зі своєю дружиною, це надто ризиково. Але потім я переконалася, що все це реально буває.
Мій чоловік Ілля відпиратися і крутитись не став. Він взагалі сказав, що навіть радий, що я нарешті дізналася. Наші з ним стосунки, як виявилося, вже давно його не влаштовують, і любить він лише Христину.
Ця сама Христина стояла поряд з Іллею, посміхалася і гладила його по плечу. Я не побачила ні краплі сорому в очах, ні страху, їй навіть не було ніяково!
Я відразу ж вирішила, що коханому чоловікові пора йти з моєї квартири разом із коханою. Причому спочатку я вирішила допомогти Христині. Я викинула її речі в під’їзд, і саму її ласкаво, за волосся, відправила туди ж. Чоловіка теж виштовхала.
Зі сльозами я подзвонила подрузі. Та примчала до мене одразу. А за годину зателефонувала свекруха.
– Ти що, з глузду з’їхала? – кричала Анастасія Іванівна. – Ти ж їх голими виставила. Зовсім уже? Христина, між іншим, з малюком під серцем. Раптом із дитиною що трапиться?
– А ви давно знаєте ,що у них дитина буде?
– Яка тобі різниця? — відповіла Анастасія Іванівна. – Якщо щось станеться з моїм онуком, я за себе не ручаюся.
На задньому фоні почувся плач. Мені стало зрозуміло, що солодка парочка побігла до свекрухи.
– От і нехай у вас живуть ці голубки, — сказала я.
Після почутого мені стало ще важче. У них ще й дитина буде! Якби я знала, що ця дівчина з малюком всередині, не стала б взагалі до неї лізти. Але я не шкодувала, що так зробила!
Речі Іллі я зібрала, запакувала та відправила до його матері. А сама почала звикати жити без нього. Спершу було дуже складно. Прикро, що моє сімейне життя закінчилося так. Але з кожним днем ставало легше. Я зрозуміла, що дуже рада тому, що про все дізналася зараз. Краще вже житиму сама, ніж з таким чоловіком.
А десь через місяць у моєму житті почалося якесь пекло.
Я поверталась із роботи додому. Хотіла відчинити ключем вхідні двері і зрозуміла, що не вони відчинені.
Я увійшла й побачила, що моєю квартирою бігають якісь чоловіки. Вони щось вимірюють, записують. А моя поки що свекруха сидить на дивані та п’є каву.
– А ти чого це так рано? – посміхаючись, спитала Анастасія Іванівна.
– Це моя квартира, коли хочу, тоді й приходжу, — відповіла я. — А ви що тут робите, і хто ці люди?
– Не забувай, це не тільки твоя квартира, – відповіла вона.
Я кивнула. За своєю дурістю я виділила чоловікові частку у своїй квартирі. Тоді мені здавалося це нормальним: ми сім’я, живемо разом, хай і майно буде спільним.
Коли ми почали жити разом, Ілля почав говорити, що він у цій квартирі ніхто, ні на що не має прав тощо. І я, закохана дурепа, побігла і оформила частку на нього.
– Вони мені набридли, голубки ці, — сказала свекруха. – Шумлять, цілуються весь час. От я й відправляю їх жити до Іллі, до його квартири. Зараз виміри зробимо і купуватимемо ліжко, шафу.
– Ходіть геть звідси всі! – Сказала я. – Це моя квартира!
– Ні, не тільки твоя, — упиралася свекруха.
Ми почали сперечатися. Я намагалася випровадити свекруху. Під час нашої сварки я невтішно відгукнулася про всю їхню родину, в тому числі і про нову претендентку на роль невістки. А Христина, як на зло, опинилася поряд і все почула, не змогла себе втримати.
Якби не її дитина, їй би дісталося по повній. А так я лише прикривалася і намагалася відкинути її руки від себе.
Наряд поліції привіз мене до медичного закладу . Я наполягла на цьому. А непроханих гостей із моєї квартири попросили піти, бо вони не є власниками.
Дорогою я розповіла поліцейським, який блокбастер відбувається у моєму житті. Один із них, чоловік у віці, сказав:
– Свекруху з цією дівчиною ми вигнали, а от чоловіка не зможемо. Ви йому самі виділили частку, він власник. Постарайтеся в нього викупити частку. Або якось натиснути на совість, щоб він вам свою частку офіційно передав. Інакше він життя вам не дасть.
Я вийшла з лікарні і зателефонувала Іллі.
– Давай ми заплатимо тобі – і ти заяву забереш, – запропонував чоловік. – Христині ж за це все одно лише штраф дадуть.
Я відмовилась.
– Гаразд, ми за тиждень переїдемо до тебе, і домовимося, — сказав Ілля.
– Ви що, справді зібралися жити в моїй квартирі? – Запитала я.
– Я маю намір жити у своїй квартирі, — відповів він. — Ти ж мені сама зробила такий подарунок: половину квартири. Навіщо жити із мамою, коли є своє житло.
– У тебе вистачить совісті привести до нашої квартири коханку?
Ілля хмикнув у відповідь.
– Давай я куплю у тебе твою частку, – сказала я і назвала суму.
– Ну ні, — відповів мій поки що чоловік. – Ти в мене викупиш частку і володітимеш усією квартирою. А я що робитиму з цією сумою? На квартиру не вистачить, з матір’ю жити не буду. Виходить, ні з чим залишусь.
– І як ти взагалі уявляєш наше спільне життя? А коли у вас дитина з’явиться, як ми всі разом житимемо?
– Ну, загадувати не будемо. Може, я підкоплю грошей, батьки допоможуть, тобі частку продам – і на квартиру нашкребу. А поки що, так і житимемо.
Я лаялася з ним, з його матір’ю. Цілий тиждень намагалася закликати до розуму і совісті. Але ці люди ні того, ні іншого, як виявилося, не мали.
За тиждень на порозі з’явилися Ілля та Христина. Всупереч очікуванням, переді мною Христина так і не вибачилася. Вона увійшла до моєї квартири як господиня, гордо і сміливо. Тому заяву я забирати не стала.
З того часу в моїй квартирі розпочався цирк, і клоуни були, навіть два.
Вони всім виглядом показували, що їм байдужа моя присутність поряд. Голубки намагалася демонструвати кохання та щастя. Хоча було видно, що я завдаю їм дискомфорту, і щастя від моєї присутності вони не відчувають.
Тим часом нас із Іллею офіційно розлучили. Христина була щасливою, я теж. Залишилось лише дочекатися, коли вони з’їдуть.
Мені потрібно було допомогти Іллі якнайшвидше прийняти потрібне рішення і продати мені частку. Тому я вирішила вчинити хитріші і морально тиснути на Христину. Я стану виводити її з себе, вона почне тріпати нерви Іллі, йому це набридне і він захоче з’їхати.
І я вирішила діяти. Коли Ілля цілував Христину при мені, демонструючи кохання, я казала: “Він раніше теж так робив. Часто цілував мене. А потім коханку знайшов. Хоча ти ж про це знаєш”.
Я намагалася часто нагадувати Іллі, як ми з ним жили разом, які події були в нашому житті. Як тільки я бачила його в передпокої, я казала: “Іллюшо, а пам’ятаєш…”. Вже після цієї фрази Христина приходила в сказ. Мені й самій усі ці спогади давалися важко. Але я мала йти до переможного кінця і змусити цих голубків пошкодувати, що вони живуть зі мною.
Іллі часто не було вдома. У такі моменти я спеціально голосно розповідала подругам по телефону, як ми з Іллею жили разом, а також пікантні подробиці нашого подружнього життя. Христина фиркала, дзвонила Іллі та скаржилася.
Ілля чудово розумів, навіщо я роблю все це, і просив свою супутницю потерпіти. Христина кілька днів трималася, а потім я доводила її знову.
– Вона з дитиною під серцем, що ти твориш? – вичитував мене Ілля.
– Ну, так ти захисти її, тату, — відповіла я. – Орендуй квартиру і живіть!
– Ще чого, навіщо я орендуватиме квартиру, коли в мене власна житлова площа є! – Відповів Ілля і йшов заспокоювати свою красуню.
Жадібність Іллі була вище здорового глузду. Він готовий був терпіти істерики Христини, аби не платити гроші за оренду житла.
А тим часом незабаром мав відбутися суд, адже заяву я не забрала. Ситуація розпалювалася з кожним днем дедалі більше. Христині ставало дедалі важче стримувати свої емоції. А їхнє перебування в квартирі дратувало мене. Щодня у нас були конфлікти, сварки.
Одного разу, коли я почула зі спальні неприємні мені звуки, мій терпець урвався. Я набрала номер телефону того поліцейського, який віз мене в лікарню, і попросила допомоги. Він мені дещо підказав.
Наступного дня я прийшла до квартири з Анатолієм. Його мені допоміг знайти поліцейський. Анатолій вирішив мені підіграти, нібито він купує мою частку у квартирі.
Я спеціально вибрала момент, коли мої сусіди були вдома разом.
– Це ще хто? – Запитала Христина, побачивши в коридорі Анатолія, і скривилася.
– Знайомтеся, це ваш новий сусід, — відповіла я. – Ходімо, я покажу вам квартиру.
Я повела гостя квартирою. Ілля спостерігав за цим з похмурим виглядом, стиснувши зуби. У Христини почався напад токсикозу.
Я посадила свого гостя за стіл у кухні і почала обговорювати з ним деталі покупки. Анатолій на моє прохання спеціально назвав ціну меншою за ту, яку я пропонувала Іллі. Я зобразила захоплення та призначила зустріч завтра у кабінеті спеціаліста з нерухомості, щоб офіційно оформити продаж.
Після відходу Анатолія Ілля почав кричати:
– У тебе що, зовсім нема мізків? Ти кому продаєш свою частку? Цей чоловік тут що житиме?
– Звичайно, – сказала я. – Мені набридло з вами жити. Я хочу поїхати кудись і жити спокійно.
Ілля, мабуть, не повірив у те, що я не жартую. Але коли я пішла збирати речі, він запанікував.
– Тоді і я свою частку продам йому також, — сказав він.
– За таку ціну, яку хочеш ти, він ніколи не купить, — відповіла я.
Ілля пішов у свою кімнату. Я почула, як вони з Христиною обговорюють, що тепер їм робити. Христина почала плакати. Її, бідолаху, страшенно нудило, все дратувало. А я на додачу до сьогоднішнього потрясіння вирішила ще й музику включити: що ж я збиратиму речі в тиші! Очевидно, для нової пасії чоловіка це стало останньою краплею!
За 15 хвилин Ілля покликав мене на кухню.
– Я згоден продати тобі свою частку за тією ціною, яку ти хотіла взяти з Анатолія, — відповів він. – Але натомість ти забираєш заяву з поліції.
– Іде, – коротко відповіла я.
Вже наступного дня ми офіційно оформили усі документи. І заяву з поліції я забрала, але сказала Христині:
– Усі довідки, про всяк випадок, я збережу. Спробуйте тільки з’явитися на моєму шляху або щось зробити. І Анастасії Іванівні передайте те саме.
Цю квартиру я продала, вона була для мене “брудна” якась. Купила нову. На новосілля запросила того самого поліцейського з його дружиною. Ми почали спілкуватися. Трохи згодом його дружина познайомила мене зі своїм племінником. Нині ми зустрічаємося.
У Іллі та Христини з’явився на світ хлопчик. Вони так і живуть у свекрухи: ту суму, яку я заплатила Іллі за частку у квартирі, Христина допомогла йому витратити на весілля та подорож до Парижа.
Уявляю, в якому захваті Анастасія Іванівна від проживання із нею сім’ї із трьох осіб. Як чудово, що я тепер не маю жодного відношення до їхньої пекельної родини!
