Олександра Василівна зняла фартух, вийшла в передпокій і стала поправляти перед дзеркалом зачіску. П’ятдесят п’ять – вік солідний. Але це не означає, що у власний день народження можна виглядати абияк.
Вона виглядала не абияк. Так, зморшок на обличчі було чимало, і фігура втратила колишню невагому легкість. Але вогник з очей не зник, спину вона тримала рівно, підбори носила без проблем і талія на потрібному місці була помітна.
А на честь дня народження і сукня нова була задіяна, і макіяж, і фарба для посивілого волосся.
З великої кімнати доносився шум – сини Максим і Гена розсували і встановлювали великий стіл. Місця потрібно було багато, бо і Максим, і Наталя приїхали з «половинками» і дітьми.
Так, вона могла з повним правом сказати, що її життя склалося. З Петром вони жили не безхмарно, але все ж уже майже тридцять п’ять років були разом, і міняти що-небудь причин не було.
Максим і Наталя закінчили навчання, завели свої сім’ї і жили вже окремо. Он, п’ятеро онуків галасують, чекають, чи буде у бабусі торт з безліччю свічок! І наймолодший син, Гена, радує – вступив до університету на бюджет і вчиться відмінно.
Ну так, вона сама кар’єри не зробила. Та й не дуже-то й хотілося. Робота в школі – не мед, але зате дала можливість раніше за багатьох вийти на пенсію, онуків няньчити.
А з грошима великих проблем у них ніколи не було, Петро завжди пристойно заробляв. Скоро вже він повинен з роботи повернутися, і можна за стіл сідати. Треба сказати Наталі і Любі, невістці, щоб накривали потихеньку.
І тут у двері подзвонили. З кімнати виглянув зять, Павло, з двома стільцями в одній руці, але побачив, що вона готова відкрити сама, і пішов назад. Олександра Василівна повернула важіль замка.
На порозі стояла жінка з тих, кого називають «доглянутими» і «ефектними». Не молода, років 35-40. Модне пальто на зразок банного халата, штани, кросівки білі здоровенні – все як на фотографіях в жіночих журналах.
Стрижка… хитромудра, маленькі золоті сережки у вигляді чогось на зразок стрічки Мебіуса. Відмінний колір обличчя, макіяж вмілий, росла, статна. Дійсно, і ефектна, і доглянута.
– Добрий день, вам кого? – люб’язно поцікавилася Олександра Василівна.
Несподівана гостя зняла з неї мірки поглядом, ніби повний гардероб їй шити збиралася:
– Ви, очевидно, дружина Петра Михайловича?
– Так! Але його самого ще немає. У вас до нього якась справа?
– Взагалі-то так. І до вас теж. Я приїхала, щоб забрати Петра Михайловича. Ми з ним кохаємо одне одного. Я живу в Одесі, працюю в санаторії, ми познайомилися, коли він приїжджав у відрядження три місяці тому.
У Олександри Василівни в животі немов клубок почав намотуватися. Ну, Петро, дострибався! Тепер ганьби не позбудешся. Та ще й у мій день народження!
Вона точно знала, що по-справжньому чоловік їй не зраджує. Але у Петра з юності був такий пунктик – він не міг пройти повз хоч трохи привабливу жінку, не розпустивши хвоста! Йому було необхідно постійно підтверджувати свою цікавість для прекрасних дам!
Далі натяків і двозначних компліментів справа не заходила, але Олександра Василівна цілком допускала, що цій модній фіфі Петро цілком міг і про неземне кохання щось набрехати. Сивина в бороду, щоб йому гикалося!
В принципі все в розповіді несподіваної візитерки сходилося. Фірма Петра займалася виробництвом і ремонтом медтехніки, і він постійно по різних курортах розкочував – адже санаторіям всі ці чудеса техніки якраз і призначалися! І в Одесу три місяці тому теж їздив. Треба ж, і адресу залишив тамтешній коханій, чи що?
Всі роки спільного життя Олександра Василівна намагалася боротися з цією особливістю свого чоловіка. Періодично наставали періоди ремісії, і Петро Михайлович поводився тихіший від води, нижчий від трави.
Але потім все поверталося на свої місця. Чоловік запевняв, що ці пригоди потрібні йому як громовідвід від спокуси реального «загулу». Мовляв, пофліртував трохи, а далі нічого і не потрібно, досить, можна до законної дружини під бочок.
По молодості Олександра Василівна йому і розлученням погрожувала, була справа. Але потім змирилася, тим більше, що до справжньої справи його флірт таки не доходив.
І тим більше не доходило до появи на її порозі якихось красунь! Це вже взагалі ні в які ворота!
А модна фіфа часу дарма не втрачала:
– Я розумію, звичайно, що ця новина вам неприємна. Але сподіваюся, ми обійдемося без скандалу? Житло ділити не доведеться, не турбуйтеся, я ним забезпечена. А ви ж не станете заважати нашому щастю? Зрозумійте, з вашого боку це буде просто нерозумно!
Олександрі Василівні спало на думку, що в її положенні зараз найрозумніше буде огріти жінку сковорідкою по кумполу. Але тоді скандалу точно не уникнути, причому за участю компетентних органів. Онуки злякаються.
– Я щиро шкодую, що Петро Михайлович не пояснив вам ситуацію сам. Але тут вже нічого не виправити, ви повинні розуміти, що деякі недоліки у нього є. Але нашій любові вони не заважають!
З великої кімнати долинув невиразний шум – очевидно, хтось із тих, хто намагався потайки розвідати обстановку, приклеївся вухом до дверей. І раптом Олександру Василівну осяяло!
– Що ж, вітаю – у вас хороший смак. Петро все ще чоловік хоч куди. Мабуть, ви праві – мені доведеться вам поступитися. Але за однієї умови: з приданим!
На лобі модної фіфи виразно позначилося вікно лічильної машини, і в ньому замиготіли цифри та позначення різних світових валют. А Олександра Василівна штовхнула двері і пройшла у велику кімнату.
Її зустріла виставка очей.
– Мамо, що там відбувається? – конспіративним зловісним шепотом поцікавився Гена.
– Зараз побачиш, – таким же шепотом відгукнулася Олександра Василівна.
– Ходіть всі за мною!
І вони всі вивалилися в передпокій: Максим з Любою, Наталя з Павлом, Генка, а також Кирило, Тетянка, Антон, Тимоша і Ліза. І всі витріщилися на незнайомку. А вона на них.
– Ось! Петра Михайловича придане! А це ніби як його нова дружина з Одеси. Любов у них! – оголосила Олександра Василівна.
У передпокої майже ідеально реалізувалася німа сцена . Олександра Василівна вже почала побоюватися, що її задум не спрацює. Але тут ожила Люба, особа жвава і на слово і діло швидка. На її рум’яному круглому обличчі відбилася щира радість і вона захоплено випалила:
– Ух ти, Одеса! Макс, нарешті ми дітей на море вивезти зможемо! А то я тобі своїми вимогами вже майже лисину проїла! Ех, як твій батько класно влаштувався – молодець!
Підключився і Генка – не дарма у нього одні «відмінно» в заліковій книжці, хлопець кмітливий:
– Правильно кажеш, Любо! У Одесі і зарплати, мабуть, не такі, як у нашій глушині! Тепер батько не відкрутиться – доведеться йому мені машину з нагоди отримання диплома таки купувати!
– І ти нас на ній на море відвезеш! – радісно підтримала брата Наталя. Гена з готовністю закивав:
– Так, без питань, Наталю! Мабуть, у дві машини весь ваш циганський табір поміститься! Так, Макс?
Максим все ще кліпав очима, але отримав від дружини відчутний стусан і прокинувся:
– Ну так, двома доїдемо… І якщо за житло не платити, то чому ні?..
– Уявляєте, мені тридцять, а на морі жодного разу не був! Ну, тепер все відірвемося! – додав свою лепту і Павло.
Претендентка на руку і серце Петра Михайловича переводила погляд загнаної злісними гієнами трепетної лані з одного на іншого, а «придане» щосили обговорювало перспективи довгоочікуваної поїздки на море з надійною «явкою», що дозволяє не витрачати купу грошей за готель.
Крім цієї, основної, теми в партитурі звучали також партії машини для Гени, необхідності санаторного лікування для тітки Павла, потреби слабенької Лізи у фруктах. Гості щосили посміхалися і повідомляли їй, як вона до речі, але питати її думки про сімейні плани ніхто не поспішав.
Нарешті заворушилися і діти, які до того були надто приголомшені несподіванкою і нічого не розуміли. П’ятирічний Антон зробив пару кроків вперед і уважно оглянув незнайому тітку:
– А ти що, тепер теж наша бабуся?
Незнайома тітка від нього відсахнулася, але хлопчик відповіді особливо й не чекав:
– Тільки мені вівсянку не вари – я її не їм! Зовсім не їм. А Тимофію помідори не можна. А у тебе комп’ютер є? А мультики?
Це виявилося останнім ударом – наче та кавалерія, яка хоч раз, але зуміла встигнути якраз вчасно. Дама з Одеси стрімко розвернулася і кинулася геть – тільки по сходах зашелестіло. Забула навіть, що у них ліфт працює.
У передпокої повторилася сцена. І знову була перервана Любою:
– Ну що, ворог розбитий і втік. Переслідування вважаю недоцільним. Чому стоїмо? Чоловіки, могли б збагнути, що зараз саме час підняти перший келих за здоров’я іменинниці! Макс, подай приклад!
Всі різко завмерли. Олександра Василівна перевела дух і тільки тепер зрозуміла, що забувала дихати, мабуть, хвилини дві. Можна на змагання нирців вирушати.
Максим дисципліновано возився зі штопором; Павло з’явився з кімнати зі складною композицією з келихів у руках. Генка захоплено зареготав і плеснув по плечу дружину брата:
– Любка, тобі в розвідці працювати або в президенти обиратися з твоєю кмітливістю! Я, побачивши цю , мало по стіні не сповз! Якби не ти, нізащо б не зрозумів, як себе поводити!
Люба гордо підібрала руки.
– Та ми всі мало не по стінах не сповзли, – погодився з братом Максим, роздаючи келихи і одночасно акуратно проштовхуючи малечу до Павла, який розливав компот прямо з трилітрової банки.
– Мамо, ти геній! П’ю за твоє здоров’я і незмінну винахідливість! Але нам з тобою, Гена, схоже, доведеться переговорити з батьком по-чоловічому! Я багато чого можу зрозуміти, але це вже перебір!
– Ти абсолютно правий, брате. Загордився батько! Біс у ребрах у нього, бачите! Так раз біс, ми з тобою, як шанобливі сини, просто зобов’язані влаштувати йому сеанс екзорцизму! – підтримав старшого брата Генка.
Олександра Василівна відпила з келиха і зрозуміла, що може нормально дихати. І навіть непогано себе почуває. Кажуть же лікарі, що стрес іноді і користь приносить – струшує організм і змушує його функціонувати бадьоріше.
Вона подумала, що модна фіфа зараз напевно дзвонить Петру на мобільний. Уявивши, як може виглядати опис того, що сталося, і яке обличчя у Петра, який все це вислуховує, Олександра Василівна досить зловтішно хихикнула.
– Напевно, ви праві, хлопчики, і сеанс екзорцизму тут не буде зайвим. Але я вас прошу: давайте не сьогодні! У мене ж день народження, зрештою! Діти чекають не дочекаються, коли треба буде бабусі допомагати свічки задувати на торті. Ви меблі вже розставили? Ната, Люба, треба накривати вже починати!
Спеціально для сайту Stories
