Маленьке місто жило своїм життям. Порожні вулиці, парки і сквери додавали похмурості. Молодь намагалася перебратися ближче до центру, життя там було набагато перспективнішим.
Здавалося, що навіть рідкісний вітерець не здатен порушити повну тишу вулиць. Але в цьому місті сталася подія, яка змінила життя трьох незнайомих один одному людей.
Олена, приємна жінка близько сорока років, поверталася додому однією з вулиць міста. Їй подобалася ця дорога, оскільки досвіду їзди у неї було небагато, а дорога практично завжди порожня.
Вона намагалася не згадувати свої помилки минулого, які змусили її “забитися в кут” і нікуди не виходити, крім роботи і магазину.
Їзда безлюдними дорогами була для неї якоюсь віддушиною, перебуваючи за кермом, вона забувала про проблеми минулого.
У цей час Денис, молодий хлопець, поспішав на роботу. Він працював на заправці і мріяв виїхати з міста, але не міг…
Він виріс у неблагополучній сім’ї, його мати постійно “веселилася” і вела асоціальний спосіб життя. Єдине, що тримало його в цьому місті – це сестричка, заради якої він і працював.
Поспішаючи на роботу, Денис не помітив автомобіль Олени, коли перебігав дорогу…
Скрип гальм, запах гуми, яка плавилася об асфальт, немов олія на сковорідці… удар.
Олена сиділа в машині й не могла зрозуміти, що сталося. Усе сталося настільки швидко, що зреагувати було неможливо. Єдине, що вона встигла зробити – різко натиснути на гальмо. Вона подивилася на дорогу і побачила хлопчика, який лежав на ній.
Вона дуже злякалася і не розуміла, що їй робити. Раптом під’їхала друга машина, з якої вибіг чоловік і попрямував до хлопчика. Цим чоловіком був Андрій, який працював лікарем. Він тільки нещодавно переїхав до цього міста. На це були свої причини.
– Хлопче, як ти почуваєшся? Говорити можеш? – запитав Андрій у Дениса, який лежав на асфальті.
– Піде, жити буду. – заявив Денис, явно не задоволений ситуацією
Олена вийшла з машини:
– Ніяких піде, я викличу швидку, раптом ти поранений!
– Жінко, заспокойтеся, не панікуйте, я лікар. Але хлопчика потрібно оглянути. – заявив Андрій
Денис спробував піднятися.
– Нікуди я не поїду. Якщо мама дізнається, то мені не поздоровиться вдома…
Олена не розуміла, чому цей хлопчик такий упертий. Але й відпускати його просто так було не можна. Хлопчик виглядав пошарпаним, волосся засмальцьоване й обросле. Під очима були синці, тіло худорляве.
– Давай зробимо так. Я не повезу тебе в лікарню, але огляну на місці. У мене є досвід у таких справах, я лікар. Як тебе звати? – сказав Андрій.
– Денис, – пробурмотів юнак.
– Мене звати Андрій, як я вже сказав, я лікар. А вас, жінко, як звати?
– Олена, – дуже тихо вимовила жінка.
Андрій приступив до огляду.
– Олено, допоможіть мені. Мені потрібно перевірити його дихання, – звернувся він до жінки.
Олена, відчуваючи почуття тривоги, підійшла ближче. Вона нахилилася до Дениса, а в її голові було лише “Нехай усе буде добре”…
Після огляду, Денису стало легше і він зрозумів, що треба діяти. Зібрав усю волю в кулак, і… втік. Він нічого не хотів від цих людей, просто хотів спокою.
В Олени ця ситуація кілька днів не виходила з голови, вона переживала за Дениса.
Якось раз, Олені потрібно було заправитися. Місто маленьке, заправка одна. І вона якраз потрапила у зміну Дениса, коли він перебував на роботі.
– Це знову ви? Що вам тут потрібно? Відчепіться від мене. – Денис, побачивши Олену на касі, відразу почав з агресії.
– Я не знала, що тут працюєш. Я просто приїхала на заправку. Але, раз тепер я знаю, то готова запропонувати свою допомогу і повністю загладити свою провину. – відповіла Олена, – Як ти почуваєшся, у тебе все добре? – слідом запитала вона.
Не давши Олені договорити, Денис огризнувся.
– Не потрібна мені ваша допомога. І жалість свою при собі залиште, йдіть!
Заплативши за бензин, вона покинула заправку. Але почуття провини не полишало її. Вона хотіла допомогти хлопцеві, за останні кілька днів у неї в голові було стільки думок з приводу цієї ситуації.
Наступного дня вона повернулася на заправку, і, коли нікого не було, залишила на касі пакет із запискою “Для Дениса”.
Денис помітив пакет і все одразу зрозумів, він думав викинути цей пакет, оскільки йому здавалося, що його хочуть підкупити. Цікавість узяла гору і він відкрив цей пакет, там були домашні пиріжки і випічка.
Денис не розумів, як бути в такій ситуації. Він був озлоблений на всіх навколо, крім своєї сестрички, заради якої він працював. У сім’ї він ніколи не отримував ласки і теплих слів, тому на всіх огризався.
Андрію ця ситуація теж не давала спокою. Він дізнався, де живе Олена і попрямував до неї додому, щоб дізнатися більше про неї і про саму ситуацію з Денисом. Може, з’явилися якісь нові обставини.
– Зараз зараз зараз, біжу, – пролунав голос Олени, щойно вона почула стукіт у двері.
На порозі стояв Андрій, Олена не очікувала побачити його на порозі своєї квартири:
– Вітаю, Андрію, що ви тут робите?
– Вітаю Олено. Я просто хотів дізнатися, як у вас справи і чи є новини щодо Дениса, – боязко відповів він.
– Проходьте, вип’ємо чаю і поговоримо, – запропонувала Олена. Андрій погодився.
Вони розмовляли близько години, як раптом, у Олени ніби клубок у горлі встав і вона задумалася…
– Олено, що з вами? Вам потрібна допомога? – тривожно запитав Андрій.
– Ні, зі мною все добре, – вона невпевнено промовила.
– Крім одного випадку… кілька років тому я втратила дитину, а разом із цим і чоловіка. Після цього випадку я закрилася в собі, переїхала в це невеличке містечко, щоб забутися від усіх і жити життям тихої мишки. Але ця ситуація з Денисом сильно вдарила по мені, вона нагадала мені втрату дитини…
– Андрію, будь ласка, не ображайтеся, але я хочу побути насамоті… Зателефонуйте мені за кілька днів, – сказала Олена, простягаючи свій номер телефону, записаний на візитці.
Два дні Олена не могла нічого робити, погане моральне самопочуття заважало їй що-небудь робити. Зібравши себе в руки, вона вирішила вийти на прогулянки, а заразом і зазирнути в гості до Дениса.
– Чому ви знову пришлю до мене? Що вам потрібно? Я ж казав, відчепіться від мене, – Денис був не радий бачити Олену.
– Мені ніяково за ту ситуацію, і я хочу тобі допомогти, – відповіла вона, простягаючи йому пакет із продуктами і новими речами.
Денис поступово почав звикати до Олени. Пізніше, Андрій теж долучився до цього процесу і став відвідувати Дениса на роботі.
Одного дня Денис зателефонував Олені з робочого номера і запитав її адресу, а так само, чи може він зараз приїхати. Олена відповіла, що сама зможе його забрати, якщо він не проти, але Денис відмовився.
У двері постукали:
– Доброго дня, я хочу вас де з ким познайомити, це Яна – моя сестра, – сказав Денис, стоячи на порозі квартири…
Олена була здивована:
– Проходьте у квартиру, чаю вип’ємо. Рада познайомитися.
Яні на вигляд було років 10, така ж пошарпана і недоглянута, як і Денис у першу їхню зустріч.
– Мені нікуди було її вести, на роботі б мама знайшла, а ми не хочемо її бачити, – зі сльозами на очах розпочав розмову Денис…
– Вона знову взялася за своє і почала приводити в дім різних чоловіків, які буянили… Я зібрав речі, взяв Янку і втік з дому, щоб нічого не сталося поганого…
Вони поговорили, Денис більше розповів про їхню сім’ю і його цілі в житті. Розповів, що в цьому місті його тримає тільки сестричка. Інакше він би вже давно поїхав куди-небудь. Освіти в Дениса не було, оскільки він після школи одразу пішов працювати, щоб піклуватися про сестру.
Олена, вислухавши всю історію, дозволила Яні жити в неї стільки, скільки буде потрібно. Денис так само ночував разом із сестрою.
Олена зателефонувала Андрію, розповіла всю історію і попросила, щоб він домовився в лікарні про обстеження Яни, але ніхто не повинен був знати про це.
Олена купила новий одяг, побутову хімію і всілякі аксесуари для Яни, щоб вона виглядала добре. Після банних процедур, Яна приміряла новий одяг:
– Спасибі вам велике, ви дуже добра жінка, – зі сльозами на очах говорила Яна, – у мене ніколи не було таких речей…
Олену це дуже зворушило, вона не чула таких слів від своєї дитини, адже вона так і не з’явилася на світ…
Обстеження Яни показало, що в неї немає проблем зі здоров’ям, крім невеликої нестачі ваги для її віку.
Через кілька днів Денис прийшов додому до Олени з синцем і подряпиною на обличчі.
– Що сталося, Денисе, хто тебе так? – злякано вимовила жінка.
– Мама… – відповів Денис, опустивши голову… – вона прийшла, щоб знайти Яну, але я не сказав, де вона. Підсумок ви бачите самі… Я не хочу повертатися додому, і Яна теж не повинна там перебувати…
Олена зателефонувала Андрію і попросила його приїхати. Коли Яна заснула, Андрій з Оленою покликали Дениса на кухню, щоб розповісти йому свій план.
Їхня ідея полягала в тому, щоб позбавити батьків Дениса і Яни батьківських прав, якщо, звичайно, діти самі цього хочуть…
Андрій запропонував відправити дітей додому, і, коли мати знову приведе чоловіків до хати, то зателефонувати одразу йому чи Олені, а ті своєю чергою, приїдуть до них одразу з поліцією.
Денису ця ідея сподобалася, але тут він промовив:
– Гаразд я, мені скоро буде 18, а Янка то куди…? Я не залишу її одну.
– Не переживай, любий, я про неї подбаю, – заспокоїла хлопчика Олена.
Денису потрібно було обговорити це з Яною. Сестра швидко погодилася піти на цей крок, вона вже втомилася жити в бруді. Усе одно з матір’ю її нічого не пов’язувало, крім перебування під одним дахом. Усе її життя про неї піклувався тільки брат, Дениска.
Одного дня, коли діти вже були вдома, посеред ночі Олені прийшла СМС “Терміново приїжджайте”, вона почала збиратися, зателефонувала Андрію, але той не взяв слухавку.
Олена почала дзвонити в поліцію і вже сама вийшла з квартири, прямуючи в машину.Коли вона під’їхала до будинку Дениса, то там уже стояла машина поліції та швидкої допомоги. Їх викликали сусіди.
Чоловіки, які приходили до матері дітей, цього разу перебрали і почали буянити так сильно, що Денису довелося спустити Яну через вікно на вулицю. Добре, що був перший поверх. Стояли такі крики, що сусіди викликали всі служби. Поки Янка збиралася з думками, щоб стрибнути на землю, Денис тримав двері в кімнату, щоб ніхто не увірвався. Йому, звісно, теж трохи дісталося, але він зміг захистити Яну.
Олені з Андрієм, по суті, нічого й вигадувати не довелося, щоб їхній план спрацював. Мати все зробила сама, а сусіди швидко зреагували.
Дітей одразу забрала опіка. Вони кілька днів провели в лікарні на обстеженні, а після цього їх тимчасово направили в притулок для дітей. Денису всього кілька місяців не вистачало до повноліття.
У притулку дітям було добре, вони були ситі, одягнені та взуті. Ніхто на них не кричав, більшість дітей у ньому були зі схожою ситуацією, і всі ставилися одне до одного з розумінням.
Олена хотіла домовитися із завідувачкою цього притулку, щоб дітей відпустили додому. Але вони готові були відпустити тільки Дениса, бо він майже дорослий, а відповідальність за Яну вони не готові були передати.
Денис не став залишати сестричку одну і залишився разом із нею. Олена їх часто відвідувала.
Поки тривав процес позбавлення батьківських прав і збору доказів, Денису вже виповнилося 18 років. А ось Яна, як і раніше, була неповнолітньою, і її неминуче відправили б до дитячого будинку.
Через кілька місяців так і сталося.
Денис спершу образився і зірвався на Олену, адже вона обіцяла допомогти з Яною йому, але він не розумів усього процесу.
– Денисе, хлопчику мій, заспокойся, будь ласка. Половина справи вже зроблено. Мені потрібно підготувати документи і стати опікуном Яни, але це не так швидко, як тобі здається. Якийсь час Яночка має провести в дитячому будинку. – заспокоювала Олена хлопця.
“З днем народження, з днем народження” – лунало з кімнати.
Це були голоси Андрія, Олени та Дениса. У Яни було свято, яке вони вже зустрічали у квартирі Олени, вона стала опікуном Яночки. Це свято було першим у її житті, оскільки, живучи з мамою, Яна нічого подібного не бачила і навіть уявити не могла.
Андрій був так само запрошений на свято, з Оленою в них не вийшли романтичні стосунки, вона була не готова до цього.
Діти почали називати Олену – “хрещена”. “Мамою” називати вони її не могли, їм було незручно. Але й Олена не наполягала на цьому.
Денис зміг вступити на автомеханіка в сусіднє місто, йому було спокійно за Яночку в руках Олени. На вихідні вони забирали його додому і разом проводили час.
Тепер це містечко не здавалося Олені таким маленьким і безлюдним.
