Юлі було двадцять вісім – і донедавна справи з протилежною статтю в мене не особливо йшли на лад. Так, був студентський шлюб, разом прожили років п’ять, є чудова донька Марійка – але чоловік одного разу поїхав у закордонне відрядження, та так і не повернувся.
Благо, що сім’я у Юлі хороша – ніхто не став капати на мізки в дусі: «Від хороших дружин чоловіки не тікають». Навпаки, всіляко допомогли – особливо старша сестра Даша. І з дитиною, і взагалі по життю.
Даші Юлі зазвичай і телефонувала та ділилася всіма своїми радощами й прикрощами. Других, як водиться, було більше.
І ось, укотре вислухавши Юлині ламентації, Даша сказала суворо: «Щось ти рознюнилася останнім часом особливо сильно! Тобі треба частіше гуляти на свіжому повітрі й спілкуватися з людьми. Тому давай їдь до мене, бери Машу, візьмемо мого Микиту і йди гуляти з ним на дитячий майданчик – він у нас новий і шикарний. Ще й ліс поруч».
«Та мені не хочеться. Мені і з Марійкою важко буває – вона буйна трошки. Раптом не догляну за нею і за Микиткою», – спробувала відв’язатися від умовлянь сестри Юля.
Але та була непохитна.
«Та він у мене вже самостійний. І старший за твою Марійку на два роки. Приведемо їх на дитячий майданчик. А там він побіжить її на гойдалках катати і з гірок катати», – сказала як відрізала Даша.
З тугою в душі все ж Юля поїхала до сестри – подумала, що виговориться їй наживо і легше стане.
Щоправда, діти тут же, що називається, почали давати сестрам «прикурювати». Підбадьорилася Юля на відмінно – довелося бігати за Микитою по всьому дитячому майданчику, відтягувати його від калюж під деревами, і навіть кілька разів ловити в польоті, коли вони з Марійкою ледь не впали з гірки.
До кінця прогулянки сестри сильно спітніли, купили в кіоску лимонад і хотіли присісти на лавку віддихатися.
Але тут незграбна Юля зачепилася каблуком за камінчик і полетіла вниз на землю. На якусь мить вона взагалі втратила свідомість – а прийшовши до тями, раптом побачила над собою широке й добродушне чоловіче обличчя.
«З вами все гаразд?», – сказав чоловік, дав їй руку і допоміг піднятися.
«Ризикова Ви – на підборах гуляти з дитиною. Трохи що – і впали. Втім, і самі в цьому щойно переконалися», – сказав мені чоловік.
«Краса вимагає жертв – ну і хочеться хоч трошки вищою на зріст стати», – ніяково пожартувала Юля.
Слово за слово, зав’язалася розмова. Хлопець назвався Дімою і виявився батьком-одинаком – дружина кілька років тому подала на розлучення і поїхала кудись у південні краї з новим коханим.
Його син Степан гуляв тут же на майданчику, а Діма за ним доглядав. За кілька хвилин з’ясувалося, що чоловік народився і виріс у тому ж самому невеликому степовому містечку, що і Юлька, а в столиці не так давно, всього кілька років як переїхав.
«Ну, треба ж – земляка зустріти. Ми, напевно, десь і перетиналися», – радісно здивувалася Юля.
«Може бути цілком. Мою бабусю Галину Олександрівну багато хто в місті знав – мало не 50 років мову з літературою викладала», – сказав Діма.
«Точно, як я могла забути-то. У 17-й школі – я в неї вчилися. У неї ще онук був – гаркавий такий блондинчик. Ми його ще дражнили: Дімко, Дімко, де твоя посмішка – сповнена завзяття й вогню», – випалила Юля й осіклася.
А Діма тільки сумно посміхнувся.
«Так, це я і був. Гаркавість мені потім поправили – але як привчила бабуся до мови з літературою, так я з ними по життю і не розлучаюся», – повільно сказав він.
Юля, щоб приховати незручність, що з’явилася, запропонувала обмінятися телефонами – мовляв, давайте якось потім зустрінемося, згадаємо містечко рідне. Діма погодився.
Так і закрутилося в них потроху. На відміну від інших кавалерів, Діму Юлині проблеми не бентежили анітрохи – вони швидко почали зустрічатися, а потім і з’їхалися. Стьопка з Марійкою, хвала небесам, швидко знайшли спільну мову.
Загалом, Юля тепер сестрі дзвонить не щоб поскаржитися, а щоб поділитися радістю і запросити на звану вечерю в їхній хлібосольний із Дмитром дім. Вони ж навіть кота спільного завели — а це мегасерйозний шаг.
