Ранок почався не з кави. Син весь час плакав, чоловік бігав по дому, як ошпарений.
-Катя, де моя біла сорочка, яку я просив тебе випрати два дні тому?
Катя втомлено відкрила шафу і зрозуміла, що сорочка так і залишилася в кошику з брудною білизною.
– Я зовсім про неї забула… Вибач. Давай, іншу попрасую?
-Забула! Іншу! А мені потрібна саме ця! Біла сорочка! Або у мене білих десять, на вибір? Чудово! Тепер доведеться йти в тій, де пляма так! І паритися в піджаку весь день, щоб цієї плями не було видно!
-Там зовсім крихітна плямочка. Ніхто не помітить.
– Я помічу, Катя! Я помічу! Такий важливий день! Я ж сто разів тобі говорив, наскільки важлива для мене сьогоднішня презентація. Приїдуть серйозні люди, стоїть питання про моє підвищення! А ти…
Сьогодні з ранку все мало бути ідеально, а я ще більше рознервувався! Думав, вип’ю каву і поїду на роботу, а тут… Повний бедлам. І до речі, де моя краватка з синьою смужкою? Нічого не можу знайти! Господи, невже так важко було мені з вечора все приготувати?!
Катя не витримала.
-Так, любий, важко! Вибач, але я теж працюю. А ще займаюся нашим сином: вчора до десятої вечора робили з Михасиком саморобку в садок. І застуду, до речі, на ногах переношу! Знаєш, як приємно? Я вчора так вимоталася, що просто відключилася.
– Ти все хворієш, – у відповідь буркнув чоловік. – Набридло.
На очах закипали зрадницькі сльози. Замість того, щоб обійняти, підтримати її, він ще й звинувачує! Ніби вона спеціально підхопила цю застуду!
Син знову потягнув за рукав.
– Мамо, я не хочу в садок! У мене болить животик.
– Животик у тебе щоранку болить, а мамі потрібно ходити на роботу…
– Ти обіцяла влаштувати нам вихідний… – жалібно скиглить син.
-Так. Як тільки у мене буде відпустка.
– Не хочу в садок! – знову заплакав Михайло, і Катя відчула, як у скронях починає зароджуватися біль. Чудово. З ранку з головним болем! Ось тільки цього не вистачало.
У садку вона ледве відірвала від себе сина. З важким серцем побігла на роботу. Він ще такий маленький… І так плакав!
На зупинці, звичайно ж, було повно народу і жодної маршрутки на горизонті. Катя подивилася на годинник: запізниться, точно запізниться! Що робити? Доведеться викликати таксі і платити втридорога.
“І все одно запізнилася!” – з досадою подумала Катя, поглянувши на офісний годинник. До неї відразу підбігла Ніна, її колега.
– Катю, вибач, що я зранку з поганими новинами. Але тут щойно була Поліна Геннадіївна, вона явно не з тієї ноги встала! Просила передати тобі, що як тільки ти з’явишся, відразу до неї.
Катя важко зітхнула і рушила до начальниці. Поліна Геннадіївна взагалі рідко бувала в гарному настрої. Вона любила чіплятися до дрібниць, особливо, коли зранку хтось її засмучував.
А засмутитися Поліна Геннадіївна могла навіть через те, що вранці їй не сподобалася кава. У них в офісі навіть жарт був: кава зранку не вдалася, чекай біди. Однак, у Поліни Геннадіївни були улюбленці серед підлеглих, яким вона завжди все прощала. Катя не була серед них.
-Катерина, який сюрприз! – з порога почала Поліна Геннадіївна, розпливаючись в єхидній посмішці. Катя ненавиділа, коли її називали Катериною, але, як завжди, промовчала. – Треба ж! Сьогодні майже без запізнень: всього 15 хвилин від початку робочого дня.
– Поліна Геннадіївна. Я поясню…
– Знаю – знаю! Дитина, затори. Природа, погода. Все це я знаю, Катерина. Але мене ваші проблеми мало хвилюють, якщо чесно. Ти постійно на лікарняних. На твої запізнення я закривала очі достатньо довго…
– Поліна Геннадіївна, – ледь не плачучи, промовила Катя. – Вибачте, будь ласка! Але у мене Михайло, син, тільки-но в садок пішов. Тиждень ходимо, два хворіємо.
-Це я помітила,- начальниця виразно подивилася їй в очі і скривила яскраво-червоні, ідеально окреслені губи. – Але, як я вже сказала: мені плювати на ваші проблеми! Є робота, є правила. Знайди, врешті-решт, того, хто буде сидіти з дитиною, поки вона хворіє! Я більше не буду все це терпіти. Останнє попередження.
Каті стало погано. Навіть закрутилася голова. Вона зрозуміла, що ще трохи і у неї просто остаточно здадуть нерви.
Михайло багато хворіє, це так. Та ще й з високою температурою. Але він маленький і тільки-но пішов у садок. Вона не готова кинути свою дитину в такому стані з чужою людиною!
Та й не такі гроші Катя тут заробляє, щоб наймати няню. За таких обставин легше сидіти з ним самій.
А ще, Каті стало страшенно прикро. Павло, один з улюбленців Поліни Геннадіївни, міг взагалі не приїжджати на роботу. А вже запізнення на годину або затягнутий обід – це взагалі для нього було звичною справою.
Те, що Поліна Геннадіївна до нього нерівно дихає, а тому все прощає, всі знали. Але чому її, Катю, вона вичитує, як школярку? Правила повинні бути однаковими для всіх, раз вони є!
Нарешті, жінка зважилася.
-Не треба попереджень, Поліна Геннадіївна, я сама піду. Відпрацюю, скільки потрібно, і піду.
Брови начальниці поповзли вгору.
– Ти ж розумієш, що якщо це блеф, то не дуже вдалий? Я тебе тримати не буду!
– Це не блеф. Я звільняюся.
Катя йшла додому, занурившись у сумні думки. Зрештою, все не так вже й безнадійно. Вихід є. Сестра давно пропонувала їй підробіток на віддаленій роботі, але вона все не знаходила на це ні сил, ні часу.
Тепер всього цього більш ніж достатньо. Так, вона трохи втратить у грошах, зате з сином зможе проводити більше часу. Вони переживуть цей непростий період разом, а потім вона обов’язково знайде собі нову роботу.
Коли Михайло підросте, зміцніє, перестане так часто хворіти. А зараз Катя обов’язково запише його в якусь спортивну секцію. У басейн або на ті заняття для трирічних, які вона бачила в рекламі… Може, і здоров’я покращиться. На даний момент це найоптимальніший варіант для них.
Катя вже хотіла звернути в свій під’їзд, але тут в сумці задзвонив телефон. Нагадування. Ну звичайно, вдома закінчилися продукти.
«Не піду!» – подумала вона. Після скандалу з начальницею, звільнення, вона відчувала себе виснаженою, як ніколи. Хотілося прилягти. Ще ця застуда, як на зло, ніяк не проходила.
Але потім Катя зрозуміла: доведеться йти. У холодильнику порожньо. Треба купити хоча б пельменів на вечерю.
У супермаркеті вона, як завжди, пельменями не обмежилася і опинилася на касі з двома пакетами. Простягнувши чек, їй посміхнулася касирка.
-Ваш чек бере участь у розіграші. Підійдіть з ним он туди, зареєструйте у нашого співробітника, а він скаже, що робити далі!
«Ще чого!» – подумала Катя, а сама сказала усміхненій касирці:
-Та ні, я не піду. Часу зовсім немає.
– Дівчино, не йдіть, можна виграти непоганий приз. Хоч порадієте, – з несподіваною теплотою сказала касирка. -А то ви така сумна… Вибачте, що лізу не в свою справу. Важкий день, так? – вона знову співчутливо посміхнулася, і Катя мало не розплакалася прямо на касі.
-Ще й який.
Вона ніколи нічого не вигравала, але участь доброї касирки зіграла свою роль. Катя неохоче попленталася туди, куди вказала жінка.
– Добрий день! Де тут розіграш?
-А прямо тут, – привітно сказав молодий хлопець у кепці з логотипом магазину. – Я поки запишу номер вашого чека, а ви крутіть колесо.
Катя із запізненням помітила велике колесо фортуни, на яке спочатку не звернула уваги. Вона, не намагаючись, крутнула колесо і стрілка швидко зупинилася.
– Вітаю! – посміхнувся хлопець і вручив їй іграшку: великого красивого зайця з сердечком.
Дивно. Це був всього лише заєць. Не чек на мільйон і не сертифікат на золоті прикраси, але вона зраділа так, як не раділа, напевно, ні разу в житті.
-Це мені? – не повірила Катя. У ній ніби прокинулася маленька щаслива дівчинка, якою вона давно вже не була.
-Звичайно вам. Ви виграли.
– Я виграла, – посміхнулася Катя вперше за цей день і пішла додому.
Вона відкрила двері і здивовано завмерла посеред передпокою, міцно притискаючи зайця до себе. Назустріч вийшов чоловік.
-О! Привіт. Не чекав тебе так рано… Сюрприз зірвався. У мене ще не все готово.
Він винувато розвів руками.
-Вибач. Вранці я поводився жахливо. Вирішив виправити помилку. Готую вечерю, а Михайла я відвіз до мами. Завтра вихідний, проведемо його удвох?
-Я пішла з роботи, – вичавила Катя.
-Як? Зовсім?
Вона кивнула. Зависла тиша. Нарешті, чоловік підійшов і міцно її обійняв. Вони завмерли.
-Нічого хорошого від цієї роботи ти все одно не бачила. Нічого, прорвемося! Тим більше, мене підвищили. Забудь. І пішли за стіл. До речі, а що це у тебе за заєць?
Катя посміхнулася.
-Ти не повіриш. Виграла.
-О, відчуваю, це дуже захоплююча історія. Починай з самого початку, а я послухаю, поки готую. Адже у нас ще цілі вихідні попереду!
Спеціально для сайту Stories
