Днями прийшла до доньки в гості. Вона одразу приміряла мої нові чобітки і поскаржилася, що її зовсім зносилися…

Мого чоловіка не стало кілька років тому. Я важко пережила цю втрату, оскільки й припустити не могла, що стану вдовою в 53 роки. Зараз мені 60, і я продовжую працювати на півставки в школі.

Але треба сказати, що якби не мій дорослий син, зводити кінці з кінцями було б набагато складніше. Він працює в ІТ-сфері, у нього вже давно є своя сім’я. Син разом із дружиною виховує маленьку доньку, мою онуку.

Щомісяця він оплачує мою комуналку, а також купує мені продукти. Хоч би як я відмовлялася від допомоги, син із невісткою мене не слухають. Невістка в мене просто золотце.

Поки мої подруги скаржаться на своїх невісток, я лише посміхаюся. Ось уже справді пощастило так пощастило. Іноді я думаю, що не заслуговую таких прекрасних рідних людей.

А ще мені завжди дуже ніяково приймати допомогу рідних. Пам’ятаю, як на Новий рік вони подарували мені телефон, щоб ми завжди могли перебувати на зв’язку. Тепер діти принесли мені нові чоботи, і я готова була крізь землю провалитися.

Знаю ж, що вони дорогі. Я б собі ніколи таких не купила. Невістка почала мне вмовляти, адже мені ще на роботу ходити, зараз зима, а мої чобітки вже дожили свого віку. Як же приємно, коли про тебе піклуються!

Я знаю це, бо точно так само дбаю про свою дорослу доньку. У неї життя склалося не так райдужно, як у сина. Троє дітей, відсутність роботи, та ще й живе разом із сім’єю чоловіка. Його батьки старші за мене, вже не працюють.

Він сам тягне на собі весь сімейний бюджет. Загалом, складно їм. Тому я щомісяця допомагаю доньці матеріально, адже в мене така можливість є завдяки синові. Йому не кажу, правда.

Він вважає, що його сестра сама винна в тому, що в неї таке життя. Він їй не допомагає ніколи і навіть чути про її проблеми не хоче. Днями прийшла до доньки в гості.

Вона одразу приміряла мої нові чобітки і поскаржилася, що її зовсім зносилися. Мені стало так прикро за неї. Знаю ж, що вона нові зараз купити точно не зможе. А в нас розмір один!

Тепер я думаю віддати їй своє взуття, але боюся, що син дізнається і неправильно мене зрозуміє. Не знаю, що робити. І дочці допомогти хочеться і сина не хочу образити своїм вчинком. Як вчинити?

You cannot copy content of this page