І чоловік Сергій, і син-підліток Єгор не переставали повторювати, як сильно вони люблять свою дружину і маму.
«Вона у нас найкраща!» – з гордістю говорили вони при кожному зручному випадку. І не кривили душею. Тому що Юля, дійсно, вважала сім’ю сенсом свого життя.
Вона вийшла заміж рано за сучасними мірками, і з дитиною вирішила «не затягувати» – саме тому, що хотіла присвячувати родині якомога більше часу. І щоб сили на це були. І здоров’я.
Вона не бачила ніякої проблеми в тому, щоб на прогулянці бігати-стрибати з сином, кататися на роликах або ковзанах, а потім повернутися додому і почати прибирання в квартирі. Або навпаки – весь вихідний крутитися, прати-прасувати-готувати-прибирати, а ввечері всією сім’єю відправитися в дитячу кімнату. Або кіно.
У будні було, звичайно, складніше, все-таки Юля працювала, хоч і поверталася додому о пів на сьому вечора – дорога до роботи займала всього півгодини.
Вона встигала приготувати вечерю і відвести Єгора в секцію карате. А потім забрати – тут теж пощастило, секція теж знаходилася в крокової доступності. Ну, там дрібниці всякі, на кшталт, вчасно оплатити цю секцію або випрати форму – про це навіть і говорити нема чого, дрібниці.
На змагання, правда, Єгора завжди возив тато. Машину Юля водити вміла, хоч і побоювалася трохи. Але змагання – святе.
Сергій міцно обіймав сина і тихо шепотів: «Я вірю в тебе, сину!», потім фотографував його в момент вручення медалей і грамот, а тренер тиснув йому руку: «Дякую вам за такого талановитого хлопчика!».
Ці моменти Сергій дуже любив. Як і урочисті лінійки в школі – з них Єгор теж не йшов без дипломів і грамот, тому що Юля постійно тягала дитину то на олімпіаду, то на конкурс, то допомагала якийсь проект черговий робити.
Ну і за навчання Єгора хвалили, не без цього. Правда, математика у нього кульгала, доводилося Юлі щовечора майже пояснювати незрозуміле. А що? Даремно, чи що, вона технічний ВНЗ закінчила? Вже зі шкільною математикою розбереться якось!
Ось так і крутилася Юля всі чотирнадцять років шлюбу. І ніколи не скаржилася на втому або модне нині «вигорання».
«Це ж моя сім’я! – дивувалася вона, – як від них можна втомитися? Я їх люблю, вони люблять мене!” – і з гордістю демонструвала фото дорогого букета, який Сергій подарував їй на річницю весілля. Або на Восьме березня. Або на день народження.
Єгору було вже дванадцять, і він теж намагався залишити гроші зі своїх кишенькових для того, щоб купити мамі трояндочку на свято. Як же це було мило і зворушливо!
Чи шкодувала Юля про те, що розгубила майже всіх своїх подруг, а з тими, що залишилися, спілкувалася виключно повідомленнями в соцмережах? Мабуть, ні.
А про те, що забула про свою мрію навчитися танцювати? Напевно, теж не дуже – під кінець дня, бувало, так “натанцюєшся”, що мрія тільки одна – швидше лягти і заснути.
Вона не вважала це якимось жертвами або проявом героїзму. Просто вона дуже любила і чоловіка, і сина, і анітрохи не сумнівалася, що і вони її люблять. І це було для неї найважливішим у житті.
Біда, як це часто буває, прийшла раптово. Юля спокійно стояла на автобусній зупинці, коли в натовп людей влетів нетверезий лихач на позашляховику. На щастя, всі вижили, але серйозні травми отримали четверо. У тому числі, і Юля.
Її відвезли до лікарні, і вона, перед операцією, встигла написати чоловікові про те, що з нею сталося і в якій лікарні вона перебуває. Попросила приїхати ввечері, привезти речі. Та й просто… приїхати.
Їй дуже страшно. І дуже боляче – абсолютно незрозуміло, що далі буде з ногою.
Юля прийшла до тями ввечері, коли вже було темно. Все пройшло благополучно, її відразу відвезли в звичайну палату – реанімація зайнята більш важкими пацієнтами.
“Все буде добре! Ви молодець!” – підбадьорив її лікар і поспішив далі.
Юля увімкнула телефон – напевно, Сергій приходив, поки вона спала… Або знервувався, що вона не підходить до телефону… А Єгор?.. Боже, він, напевно, божеволіє від турботи за матір!..
На її величезний подив, від Єгора не було жодного повідомлення. А від Сергія – тільки одне: “Зрозумів. Подзвони, як буде якась ясність.”
Зрозумів?Ясність? Юля відчула, як по її щоках потекли сльози. І це все, що він може їй сказати? Вона згадала, як чотири роки тому він потрапив до лікарні з нападом панкреатиту, і як вона моталася до нього щодня, божеволіючи від занепокоєння. А тут – “зрозумів”?.. Вона що, сусідка?…
Юля набрала номер чоловіка.
– Сергій? — намагаючись говорити спокійно, запитала вона, — А ти де?
— Як — де? — здивувався чоловік, — Вдома, звичайно. Ну, а ти як? Все нормально?
– Так, знаєш, – Юля дуже старалася, щоб її голос не звучав занадто саркастично, – Ногу вдалося зберегти. А ти приїжджав?
– Ні, Юлю. Ну куди я поїду З роботи. що, просити відгул? Я мамі подзвонив, вона сказала, що ти все одно в реанімації, а туди не пускають. І речей ніяких не потрібно.
– Ні. Я в звичайній палаті.
– А. Ну це ж добре, так? Але ти все одно поки лежиш. Не встаєш, так? Тобі ж поки ні капці, ні одяг не потрібні? А зарядку, напевно, попросити у кого-небудь можна?
– Напевно, можна, – схлипнула Юля. – А Єгор? Ти йому сказав?
– Звичайно. Він великий хлопчик. Повинен знати правду. Він за тебе дуже переживає. Ледь не заплакав, уявляєш? Сказав, що завтра тобі обов’язково напише. А зараз в кіно з друзями пішов, сказав, що йому важко вдома перебувати.
– То коли ти приїдеш?
– Ну не знаю… Якщо все буде нормально. Напевно, в суботу…
– А якщо не буде нормально? Сергію, сьогодні четвер!..
– Я ж сказав – постараюся в суботу! Все, кохана, мені час. Кохаю тебе! Одужуй, ми за тобою дуже сумуємо!
Юля засунула телефон під подушку і розплакалася вже по-справжньому.
– Ні, ну а що ти хотіла? – похитала головою старенька сусідка із забинтованою головою. – Щоб вони все кинули і до тебе побігли? Ну немає у нього часу по лікарнях бігати. Тим більше, що у тебе все обійшлося. Вони що, повинні були все кинути і сидіти біля твого ліжка? Ти що, принцеса?…
– Ні, – похитала головою Юля. – До сьогоднішнього дня я думала, що я кохана дружина і мама…
Спеціально для сайту Stories
