– Бачила новоселів? – Новини двору баба Ганна завжди знала першою. – Відразу двоє малюків до нас приїхали!
– Близнюки? – ойкнула Петрівна. – Ой, це важка праця. Хлопчики?
– Не знаю поки, та й не близнюки вони, схоже.
– Однолітки?
– Ні, вони дуже маленькі, їм і року немає. Скоро все дізнаємося, Петрівно. Вони ж не будуть сидіти вдома.
Будь-який двір, оточений багатоповерхівками, перебуває у владі дітей, пенсіонерів і мам у декреті.
Багато сусідів знайомляться завдяки малюкам – спочатку разом гуляють з колясками, потім у пісочниці сидять і з гірок катаються. А там і в перший клас однієї школи ходять.
Ну а якщо вже є у дворі бабусі, вони зазвичай знають усіх від малого до великого і в курсі щоденних турбот і новин. Тим більше – якщо хтось народився, одружився або переїхав сюди з іншого району.
Дорослі, які проводять багато часу у дворі, розмовляють особливою мовою: в ній немає «я», тільки «ми» і «ви». Ви ж пам’ятаєте всі ці: «Ви такі великі стали! Вам уже скільки? Зубки прорізалися? А чому гуляти не виходили?» У мене в телефоні досі є «Жанна, мама Віталика» і «Юля, мама Марії».
Що стосується новоселів, вони в’їхали в трикімнатну квартиру, яку довго не продавали попередні власники – все не могли домовитися про розподіл спадщини.
Худенька втомлена жінка вперше з’явилася у дворі з коляскою для двійні, і всі подумали: у неї близнюки. Щиро співчували: тут одного вирощуєш – світла білого не бачиш, а ця тростинка на двох розривається.
Справа була взимку. Виходили вони рідко, частіше візочок стояв на балконі.
Навесні придивилися: ні, не двійнята, скоріше однолітки. Ще пізніше, коли малюків стали виносити на вулицю в легкому одязі, засумнівалися і в цьому: дуже вже невелика різниця між дітьми, на вигляд – не більше шести місяців.
Матуся не поспішала знайомитися з сусідами. Виходячи з візочком, де дітлахи паровозиком лежали один за одним, поспішала в парк: там тихіше.
Іноді її заміняв і щоразу допомагав заносити дітей додому теж худорлявий сивий чоловік, мабуть, дідусь малюків.
Чоловіки, які гуляють з дітьми у дворі, все ще рідкісні птахи, так що дідуся відразу помітили.
А вже коли стало ясно, що навички поводження з малюками у нього відмінні – міцно поважали. Якщо хтось із онуків прокидався, дідусь вправно підхоплював його на руки і майстерно заколисував, наспівуючи колискову.
Гуляв з ними довго, даючи відпочинок мамі.
У вихідні з коляскою по черзі виходили гуляти двоє молодих чоловіків. Один, припустили у дворі, батько сімейства, а інший чийсь брат – мами або тата.
Все прояснилося, коли баба Ганна підсіла до діда і запитала, заглянувши в візочок:
– Які гарненькі! Однолітки?
– Ні, двоюрідні брати, – відгукнувся дідусь. – Їхні матері – рідні сестри, мої дочки. Сашко народився, коли Івану виповнилося чотири місяці. Ось і ходжу тепер до них щодня, як на роботу. А це, скажу вам, не десять тисяч кроків ходити!
Співрозмовники виявилися однолітками, зав’язалася щира розмова. І вже наступного дня баба Ганна розповіла Петрівні подробиці рідкісної сімейної історії.
Лікарі не радили старшій з сестер народжувати: у неї з дитинства були проблеми зі здоров’ям. Але на порозі сорокаріччя жінка, яка палко мріяла про дитину, вирішила ризикнути: останній шанс…
Практично всю вагі…ть пролежала на збереженні, але народила благополучно.
Спочатку зі здоров’ям у матері все було нормально. А через два тижні вона відчула себе гірше нікуди. Через пару годин втратила свідомість.
Молоду маму терміново доставили в обласну лікарню. Її чоловік на машині примчав з новонародженим сином до своячки, яка ростила свого Івана. Він взяв відпустку і сподівався, що сестра дружини навчить його доглядати за малюком.
Спробували дати немовляті пляшечку з сумішшю – не бере. Кричить від голоду, а соску випльовує і все тут.
Тоді молодша приклала племінника до грудей, і питання про повернення крихітки в рідний дім відпало. Мамі його потрібна була складна операція і тривала реабілітація. Весь цей час молодша сестра годувала і доглядала племінника.
Всі чоловіки – дідусь (він овдовів кілька років тому), батько Івана і чоловік старшої сестри, який розривався між містами, – чим могли, допомагали матері, яка годувала двох немовлят.
– Коли старшу дочку нарешті виписали, вони з чоловіком приїхали за сином, молодша давай ревіти – так до малого прив’язалася, – згадував дід. – Добра душа у неї, рідкісне серце… Зовсім же замоталася з двома, не пам’ятає, коли нормально спала, а от дивись ти…просила залишити їй Сашка до року.
Але батьки, звичайно, забрали сина і поїхали в рідне місто. А через три дні примчали назад. Сашко кричав цілодобово, категорично відмовлявся від пляшечки, а головне, весь покрився висипом.
Педіатр припустила алергію на молочну суміш і порадила тримати якомога довше на грудному вигодовуванні.
Молодша сестра поверненню племінника щиро зраділа, а він – і слів немає. Опинившись у звичних руках, малюк відразу наївся і заспокоївся, висип скоро пройшов.
Ну а старшій що з усім цим робити? Довелося затівати терміновий переїзд. Треба тепер одну квартиру продати, іншу купити – недалеко звідси, а перш за все роботу тут зятю треба знайти. Такі справи. Хвилюються, бідні, як тепер привчити сина до себе.
– Треба ж, яка молодець, – підсумувала Петрівна розповідь баби Ганна. – Гаразд, в наші часи таких історій були десятки, такі роки тяжкі були, тоді і чужих вигодовували, але зараз… не очікувала. Сестра так сестра! Ось це материнський інстинкт.
Зовсім скоро гуляти з Іваном і Сашком стали обидві мами по черзі. Потім Сашко переїхав у сусідній двір. Брати ростуть нерозлучні і так сильно схожі один на одного, що всі навколо думають: близнюки.
Спеціально для сайту Stories
