Ніна Федорівна зітхнула і сіла на кухні. Дорога давалася все важче, щороку вона не стає молодшою. Троє дітей стали зовсім дорослі, самостійні, розлетілися з батьківського гнізда. Кожен мав своє життя. Часу на старого батька та матір зовсім не знаходили.
Старший син останні роки живе у Британії. Він давно сімейний чоловік, у самого вже троє малюків. Щоправда онуків батькам ніколи не привозив, лише фото та відео. Часу на спілкування навіть телефоном або через інтернет не знаходить.
Навіть може забути, що у батьків дні народження, навіть не привітає на словах. За кілька днів правда згадує. Скільки б не просили батьки хоч раз привести онуків, він посилається на зайнятість та переносить приїзд. Середній син давно живе в іншому місті.
Він теж одружений, виховує сина та дочку. Щоправда, дзвонить дуже рідко, а приїжджав останній раз з онуками дуже давно. Ну хоч би не забуває. Молодша дочка завжди була улюбленицею у сім’ї. Вона начебто й живе зовсім недалеко від батьків.
Вона вже теж має сина, а особисте життя все не складається. Батьки намагалися допомагати з вихованням дитини. Майже до самої школи виховання онука майже повністю було на плечах батьків, а потім вона трохи освоїлася у місті, забрала сина, а батьки виявилися майже непотрібними.
Сама їздити до батьків перестала, онука також не возить. При цьому заміжня вона взагалі ніколи не була, батько малюка зник, як тільки почув про нього. Єдиний онук поруч, і з тим немає можливості спілкуватися. Звичайно, бабуся і за ним сумує.
Телефон живого спілкування не замінить, і всі вони кудись поспішають, чимось зайняті. Можуть взагалі кілька днів на дзвінки не відповідати. Багато разів просились у гості, але дочка завжди знаходила привід відмовити. Тут серце Ніни Федорівни не витримало.
Вона вирішила просто зібратися та приїхати не питаючи. Хіба вона могла розраховувати, що їй так не радітимуть. Дід теж хотів їхати, та серце болить, тиск високий, вирішив залишитися вдома. Жінка похилого віку явно втомилася в дорозі, тільки родичі цього не цінують і явно не раді її бачити.
Оксана накинулася на матір, бо ж не попередила про приїзд. А що було б, якби Оксана поїхала у відрядження. Почувся звук вхідних дверей. Зайшов Сергій. Явно не в дусі, мати його обіцяла забрати, а тут автобусом їхати. Незважаючи на відсутність сил, Ніна Федорівна побігла обіймати онука.
Оксана накрила стіл. Очевидно щось модне, крихітні порції. Тільки хлопчик росте, хіба може він наїстись такою порцією. Напрочуд їжі всім вистачило, навіть залишилася. Ніна Федорівна подумала про себе, може у дочки просто не вистачає грошей на харчування хороше, а тут ще вона зі своєю тугою.
Може правильно грошима допомогти, трохи зібрали з дідом. Після вечері жінка пройшлася по дому. Меблі дорогі і добротні, техніки повно. Явно ніхто тут не відчував брак грошей. Дочка поспішила поцікавитися, коли ж мама назад поїде, а потім сказала, що наступного дня купить квиток.
Довелося погоджуватися. Що робити, якщо тобі натякнули, що затримуватись не варто. Увечері дивилися фото Сергія, відео. Він хвалився здобутками. Кілька фото попросили для діда, він теж скучив за онуком. Чотири дні Ніна Федорівна намагалася догодити обідами, вечерями.
Тільки все не так. Занадто жирно, то не модно. У онука вже свої смаки, і навіть підлаштовуватись він не планував. То на прогулянки з друзями, то у своїй кімнаті двері закриває і в ігри на комп’ютері ріжеться. Дочка поверталася чи пізно чи знову йде ввечері.
Суспільство бабусі явно нікого не цікавило, їй явно давали зрозуміти, наскільки вона зайва і непотрібна. Останньою точкою стала випадково почута розмова. Двері до кімнати дочки були нещільно закриті, і Сергій цікавився у матері, коли ж бабуся додому вже поїде.
Йому набридло відповідати на нескінченні бабусині запитання, друзів не запросити, нудьга одна. Від цих слів серце стукало як шалене, а на очах наверталися сльози. Жінка відразу зібрала свої речі, і вже пішла виходити. Поміняти квиток так і не вдалося.
Загорнувшись у хустку, літня жінка думала про своє. Як так виходить, що вклавши всю душу в дітей, можна виявитися їм зовсім не потрібною, дратувати і заважати. Майже все життя відмовляли собі у всьому, аби дати все дітям. Тепер виявилися зовсім непотрібними, зайвими.
Вдома була надвечір. Чоловік був радий як немовля. Він нескінченно ставив запитання, цікавився онуком та дочкою. Чоловік на неї точно чекав. Він за кілька днів навіть схуд, сумував і нічого не їв. Ось вони один одному тільки й потрібні на старість років…
