– Моїй Наді через 5 місяців 36 років буде. А у неї ні сім’ї своєї, ні дітей, – розповідає Олександра Антонівна. – Гаразд, якщо б вона хоча б заміжня була до цього. Але ж ні.
За весь час був один або два залицяльника, але не зрослося. Так далі треба продовжувати, шукати. Кажу їй пробувати ще, і чоловіка з часом знайдеш. А їй воно ніби й не треба.
Тиждень тому пішла на побачення з чоловіком. Хороший, говорила. Я вже було зраділа: раптом це той самий? Але на наступний день дочка заявляє, що більше він їй не подобається. Я мало не впала.
Надя дуже красива жінка. Розумна, освічена, забезпечена. Кого хочеш може закохати в себе. Але було б бажання. Крутить носом і перебирає чоловіків, як товар на полиці. Цей її не влаштовує, той надто такий-то, а інший недостатньо такий-то. Голова обертом просто!
Я намагаюся їй пояснити, що не всі люди повинні бути ідеальними. У кожної людини є свій недолік, але самотньою буде вона. Так, Надійка, ти добре заробляєш, але гроші тобі не замінять людського тепла. Як вона цього не розуміє?
Нещодавно я сама не витримала і заявила доньці, що вона залишиться старою дівою на все життя. Стало соромно, я вибачилася через день. Дочка промовчала.
Вона взагалі дивиться на мене так, ніби не бачить. І слухає неуважно. Цілком можливо, що саме через це я і зірвалася.
Я не кричу їй про те, що хочу онуків. Просто я не розумію, як можна хотіти залишатися однією. Адже це страшно. Роки йдуть, ніхто не молодіє.
І коли при цьому поруч немає друга, стає тоскно до неможливості. Саме це я і намагаюся їй пояснити. Але, можливо, вона ще не дозріла для розуміння подібних речей.
Коли у тебе є робота і вільні гроші, напевно, хочеться якомога більше жити для себе – я це розумію. Але ж можна з кимось ділити це чудове життя. Кохати і бути коханою. Це так прекрасно. А Надя немов сприймає це як явно провальну ідею.
Я дуже хочу, щоб моя дочка була щаслива і щоб через кілька років вона не плакала про те, що втратила щось важливе. Як мені донести до неї це?
