Два роки тому донька Віра вийшла заміж за чоловіка, у якого двоє дітей від першого шлюбу. Він ніколи сильно не рвався з ними спілкуватися, так як з першою дружиною розлучився на негативних нотах, а бачитися з дітьми – значить, і контактувати з колишньою.
Перший час після їхнього весілля з дочкою я навіть не знала, що у нього є діти, поки дочка не почала активно налагоджувати зв’язок між ними.
Заради них Вірочка годинами стоїть біля плити і наводить порядки, щоб запросити хлопців в чистий будинок і смачно нагодувати. На вихідних вона сама телефонує їх матері і домовляється про те, щоб діти пожили з татом до понеділка.
А замість того, щоб прикупити щось для майбутнього малюка, підбиває зятя купувати подарунки чужим дітям!
Я проти цього, так як дочці скоро самій народжувати і їй варто було б перш за все подбати про себе і свою дитину. Кілька разів намагалася поговорити з нею на цю тему і переконати її перестати витрачати свої сили на відновлення чужих сімейних уз.
Тим більше, коли немовля з’явиться, йому буде потрібно максимум уваги від обох батьків.
А що, якщо зять вирішить повернутися до колишньої дружини і залишить мою дочку одну з немовлям на руках? Або вирішить переписати на дітей від першого шлюбу все своє майно? І якщо це трапиться, мій онук залишиться на вулиці? Не дай Боже, звичайно! Але всяке в житті буває …
Дочка ж у відповідь звинувачує мене в меркантильності. Каже, мовляв, чужих дітей не буває і, навіть якщо батьки розлучаються, це не привід позбавляти хлопців батьківської уваги і підтримки.
Днями Віра заявила, мовляв, то, як її чоловік ставиться до дітей від першого шлюбу, – показник того, як він буде ставитися і до їхнього малюка. А я ось впевнена, що вона не права. І як же мені до неї достукатися?
