Вперше за двадцять років шлюбу я їхала у відпустку сама. Щоправда, лише на два дні — туди й назад — на зустріч випускників.
Чоловік відмовився, пояснивши це тим, що ця частина життя належить лише мені, і він не хотів би заважати. Мене це влаштовувало, оскільки головною метою моєї поїздки була зовсім інша зустріч, і це дійсно нікого, крім мене, не стосувалося.
З однокласниками я зустрілася. Все було добре. Як завжди на подібних зустрічах – спочатку викладуємо особисті досягнення як свідчення недаремно прожитих років, а після кількох тостів, вже розслабившись, починаємо скаржитися на життя.
Скориставшись моментом, я вислизнула. Комусь сказала, що скоро повернуся. Комусь уже нічого не потрібно було говорити. Тетяна, – у старших класах ми дружили, – підвезла мене прямо до воріт цви..таря.
Я не знала, куди йти, і рушила навмання. Більше години, притискаючи до грудей букет білих троянд для моєї бабусі, я перестрибувала через чужі мо…и, але знайти її ім’я не могла. Було душно. Хотілося пити й вити.
До потяга залишалося три години. Як же я її знайду?! Розплакавшись від розчарування та відчаю, я почала кричати й кликати її, як у дитинстві: «Бабусю! Де ж ти?»
– Як її звати? Яке прізвище? – несподівано пролунав поруч хрипкий чоловічий голос. Від переляку я впустила квіти.
– Та не бійся, я не привид, я тут працюю, – відповіла мені кудлата голова біля свіжовикопаної мо..ли неподалік. За кілька секунд я відчула запах міцного, – біля мене стояв чоловік із лопатою.
– Федоренко Раїса. Моя бабуся. Я давно поїхала і жодного разу не була на її місці спочину.
– Ідемо, – скомандував чоловік і рушив у бік, протилежний моїм пошукам. Через 10–15 хвилин на блискучій мармуровій плиті я прочитала: «Федоренко Раїса Степанівна ».
– А звідки ви знаєте, хто де похований? – не втрималася я від запитання.
– Ось же, – чоловік тикнув пальцем у пам’ятник бабусі, – не на кожній мо..илі таке побачиш.
Я прочитала: «Залишаю рецепт повітряних пиріжків для моїх онуків і для всіх-всіх. Смакуйте! Любіть одне одного. Бабуся Раїса».
Серце моє колотилося, я впізнала бабусин почерк. А нижче був той самий рецепт, який колись передала мені моя мама. Я без сил опустилася на похилену лавку.
– Твоя бабуся у нас тут зірка, – говорив чоловік, – її всі знають. Мабуть, весела була. Це ж треба таке придумати! – і він підморгнув мені опухлим оком. – Пиріжки, між іншим, смачні.
Я дістала з гаманця кілька купюр і простягнула йому:
– Вибачте, я б хотіла побути на самоті, – попросила я його. Мені так багато потрібно було сказати моїй бабусі. Переконавшись, що чоловік пішов, я розстелила плащ і лягла на гарячу плиту, обхопивши її руками, навіть не здивувавшись цьому своєму пориву.
«Бабусю, – почала я майже пошепки, – я в Одесі, як ти хотіла. У мене є сім’я. Чоловік, дві прекрасні доньки – твої правнучки.
Працюю медсестрою. Робота важка, але престижна. Квартира у нас гарна. По світу поїздили. Усе нібито нормально, а радості в душі давно немає.
Чоловік сам по собі, я сама по собі. Не знаю, навіщо живу, для чого? Для кого?»
М’який порив вітру обдарував мене несподіваною свіжістю. Я прислухалася. І в дитинстві літній день, що схилявся до вечора, звучав таким самим стрекотінням коників, шелестом листя і шелестом трави. «Бабусю, я так сумую за тобою! – плакала я, не витираючи сліз. – Ніде і ніколи мені не було так добре, як з тобою».
Я закрила очі.
Бабуся, як завжди спокійно, без метушні, накрила стіл – на випадок, якщо хтось зайде: миска повітряних пиріжків, гречана каша, малосольні огірки. Теплі бабусині руки гладили мене по голові. «Люба, – неквапливо говорила мені бабуся, – не шукай, щоб хтось зробив тебе щасливою. Не біжи за різними дрібничками.
У тебе поки що є лише крапелька любові, тому ти й тужиш.
Думаєш, що якщо віддаси цю крапельку, то собі нічого не залишиться. А все навпаки: коли віддаєш людям любов, вона в тобі примножується».
– Ти що тут? Заснула? – я здригнулася, повертаючись із дитинства. Поруч стояв той самий чоловік із лопатою. – Я тобі пиріжків приніс, дружина якраз сьогодні напекла. І квас ось – наш, домашній.
Це було доречно. Я відчула, що зголодніла. Подякувавши, взяла пиріжки й автоматично поглянула на годинник. До потяга залишалося менше години. Ну, все! Не встигну…
– Як можна замовити таксі? Тут взагалі є таксі? – у паніці я не знала, куди бігти й що робити.
– Ідемо, – чоловік міцно взяв мене за руку, і вже через десять хвилин я сиділа в таксі, яке мчало до вокзалу.
І раптом все всередині мене похололо від думки, що сумочка з документами, квитком і грошима залишилася на тій самій лавці, біля бабусі.
– Повертайте назад, благаю! – закричала я водієві.
Він вилаявся, розвернув машину і різко загальмував. На дорозі стояв той самий чоловік з цви..аря:
– Тримай свою сумку, – ледве вимовив він, задихаючись. Поруч на дорозі валявся старенький велосипед.
Я обійняла його, як рідного, і дістала з гаманця купюру.
– Ні, я не заради грошей, я для бабусі. Сам часто заходжу до неї. Посиджу, поговорю – і на серці теплішає, навіть пити не хочеться.
Коли, вже сидячи в потязі, я прийшла до тями, то відчула таку вдячність і до цього чоловіка, з яким мене звела бабуся. І до таксиста, який не задавав мені зайвих питань, поки я плакала по дорозі на задньому сидінні.
І до тих незнайомих людей, які списують з пам’ятника бабусин рецепт повітряних пирогів, щоб порадувати близьких.
І до чоловіка, який, як не намагався, останнім часом ніяк не міг мені догодити. І до дочок, які, не завжди прислухалися до моїх порад.
На правильний шлях мене наставила моя мудра бабуся Раїса. Нагадала, що ніхто не зробить мене щасливою, якщо я сама не стану джерелом радості, впевненості, тепла та енергії для інших.
Я відкрила в телефоні фотографію бабусиного рецепта і несподівано для себе голосно розсміялася. Довелося пояснювати здивованій жінці причину своєї радості.
Вона одразу попросила надіслати їй на телефон рецепт пиріжків і розповіла про нього подрузі, з якою поверталася з відрядження.
Так і поширилася моя історія по потягу. Ми сміялися разом, знайомилися та розповідали про своїх бабусь і історії з дитинства.
Коли я приїхала, моїх не було вдома: доньки в школі, чоловік на роботі. Я прийняла душ і пішла готувати тісто на пиріжки.
