– Донечко, у моєї колеги Ольги Сергіївни дочка виходить заміж, хочуть у тебе замовити весільну сукню. Візьмешся?
– Ні, мамо, роботи дуже багато, нічого не встигаю. Нехай іншого майстра пошукають.
– Вона тільки до тебе хотіла, дуже вже ти добре шиєш, всі тебе радять.
– Ну не можу ніяк…
– Ну добре. Звичайно, вони будуть засмучені…
Світлана працювала вдома, клієнтів було безліч, доводилося багатьом відмовляти. Те, що буде шити одяг, вона знала ще з дитинства, обшиваючи своїх ляльок. Після школи точно знала, куди вступатиме.
Шила дуже акуратно, речі сиділи ідеально по фігурі, всі клієнти були в захваті. Робота приносила їй задоволення і хороший дохід. Незважаючи на велику кількість одягу в магазинах, багато хто віддавав перевагу індивідуальному пошиттю.
Через тиждень її мама прийшла до неї в сльозах.
– Донечко, яке горе… Дочка Ольги Сергіївни, Ніна, яка хотіла замовити сукню, потрапила в аварії з нареченим. Поїхали в інше місто до родичів, і наречений заснув вночі за кермом. Машина на швидкості з’їхала з дороги і врізалася в дерево.
Вони такі молоді були, щасливі, до весілля готувалися, і така доля жорстока… Замість весілля тепер похорон, жах…
Свєта дуже засмутилася. Як несправедливе буває життя…
– Батькам тепер доведеться купувати весільну сукню, ховати Ніночку в ній… Не встигли вони замовити пошиття… Якийсь кошмар, ховати дочку…
Світлана шила до пізньої ночі і весь час думала про цю трагедію. Бог не дав їй дітей, лікарі поставили діагноз безпл… Спочатку вона дуже переживала, а потім змирилася.
Та й вік вже був не найвідповідніший, нещодавно виповнилося 43 роки. Вона уявляла, яке це горе, ховати свою дитину, дуже співчувала батькам молодих.
Раптом різко відчинилося вікно в кімнаті. Світлана в подиві пішла зачиняти його. Як таке може бути, само відчинилося…
Повертаючись на своє робоче місце, вона побачила біля столу дівчину. Вона була ніби прозора, крізь неї було видно кімнату.
– Ну ось, допрацювалася, глюки вже почалися, треба терміново спати йти…
– Зшийте мені сукню, будь ласка. Мені не судилося вийти заміж на землі, хоч туди піду в тому, в чому хочу… Це моя остання сукня… Ми з Артемом будемо разом тепер назавжди. Так було визначено нам згори…
– Дівчино, ви хто? Що це за жарт такий?
– Я Ніна… Тільки ви зможете пошити так, як я хочу…
Мені дали можливість побачити, що мене чекає далі, і знаєте, там чудово, я не боюся йти, тим більше коханий буде поруч… Але я так хочу бути красивою, востаннє…
Світлана ошелешилася. Невже це з нею відбувається? Таке вона бачила тільки в кіно. Якась маячня.
Треба йти спати. Напевно, вона багато думала про цю трагедію, ось і примарився тепер привид нареченої…
Світлана пішла в спальню і відразу заснула глибоким сном. Вранці вона знову взялася за роботу. Те, що було вночі, вона прийняла за сильну втому і багату уяву.
Увечері вона вирішила лягти раніше. Прибравши робоче місце, Світлана знову побачила дівчину в прозорому серпанку.
– Знаєш, я починаю звикати до свого стану… Тільки важко дивитися на маму, як вона вбивається… Я намагалася до неї достукатися, але вона занадто засмучена, не може вловити мої вібрації, а ти можеш… Не всім людям це дано.
– Ніна, а що буде потім, коли тебе поховають? Ти підеш на небо, чи як це відбувається?
– Мій провідник сказав, що поки я буду тут, в тому місці, де жила. А потім він забере мене туди… Більше я не можу нічого сказати, не можна. Мені відкрилося багато речей.
Насправді, немає нічого страшного, це перехід в інший стан, там зовсім інший світ, де я продовжу своє існування. Прийде час, і я повернуся в новому тілі, і не обов’язково дівчинкою.
А цей земний шлях я хочу завершити в образі красивої нареченої. Будь ласка, допоможи мені в цьому…
Світлана розгублено знизала плечима. Як це взагалі можливо, пошити сукню для покійниці на її прохання…
– Але я ж навіть не знаю, яку сукню ти хочеш, який у тебе розмір… Та й твоїм батькам як я це поясню?
– Ти ший, і ні про що не думай. Все складеться так, як треба. Ось дивись, якою вона має бути.
Дівчина закружляла по кімнаті в красивій білій сукні, потім зупинилася. Свєта уважно вивчала фасон і всілякі деталі. Сукня дійсно була дуже красива, мереживна.
Свєта почала малювати ескіз, приділяючи увагу різним деталям. Коли вона закінчила малювати, дівчина розчинилася, немов дим.
Вранці Світлана підійшла до столу і побачила свій ескіз. Значить, це все було насправді, це не сон.
Світлана поїхала в магазин і купила найкрасивіше мереживо і найкращу тканину. Розмір сукні вона визначила на око, дівчина була худенькою. Прийшовши додому, вона відразу сіла шити. Прокинулася вже ввечері. Чоловік трусив її за плече.
– Світлано, з тобою все нормально? Ти сама не своя ці дні. Що сталося?
– Розповім, не повіриш або за ненормальну мене приймеш… Тому, не буду нічого говорити, не ображайся…
Через два дні сукня була готова. Ніколи їй так легко і швидко не шилося, ніби хтось допомагав. Одягнувши на манекен сукню, Свєта замилувалася своєю роботою. Як шкода, що в житті Ніна не встигла побути нареченою…
Увечері до неї прийшла мама з новинами.
– Уявляєш, ніяк не поховають Ніну… То тіло не віддавали, то щось з документами… І сукню ніяк знайти не можуть, відмовляються їм продавати, де це бачено… Нісенітниця якась. Оля сама не своя.
– Мамо, я пошила сукню для Ніни… У ній її і поховають…
– Донечко, як це так? Ти ж не хотіла шити, та й мірки не знімала…
– Мамо, нехай забирають, так треба, повір…
Наступного дня родичі Ніни забрали сукню. Грошей Свєта з них не взяла.
З Артемом їх поховали в один день. Сукня підійшла ідеально. Якимось дивом вони змогли одягнути її , тіло дівчини тимчасово стало м’яким і податливим.
– Донечко, вона лежала така красива і посміхалася… Царство небесне їй і Артему…
Через кілька днів Світлані приснилася Ніна. Вона кружляла в танці з нареченим, і на обличчі сяяла посмішка. Вони перебували в прекрасному саду, з незвичайними квітами і рослинами. Щебетали птахи, десь шуміло джерело.
Закінчивши танцювати, Ніна подивилася на Світлану.
– Воно шикарне, дякую! Я щаслива! І ще… Скоро в твоєму житті з’явиться Аліса. Я допомогла їй знайти дорогу до тебе…
Світлана різко прокинулася. Ніна щаслива, сукня сподобалася, значить, все це було не дарма… Про яку Алісу йшлося, незрозуміло…
Світлана знову занурилася з головою в роботу. Періодично вона ходила в гості до подруги, щоб трохи відволіктися від шиття. Вони пили чай і згадували молодість.
– Ой, Віро, щось мені останнім часом погано, треба шлунок перевірити, заробилася зовсім. Та й до гінеколога давно не ходила, мені здається, що клімакс почався, цикл припинився давно. Завтра обов’язково сходжу, до платного, щоб в чергах не стояти.
– Свєта, давно пора! Ти зовсім занедбала себе з цією роботою!
– Світлано, у вас буде дитина. Це трохи дивно, у вашому віці важко багатьом це дається…
– Не смішіть, у мене не може бути дітей. Перевірте краще…
– Сумнівів немає. Ось, дивіться на екран, сердечко б’ється, все добре у дитини, все в нормі. І це дівчинка. Вітаю!
Світлана вийшла від лікаря в сльозах. Сльозах щастя. Це було якесь диво… Після стількох років очікування… Дівчинка… Ось про кого говорила Ніна, Аліса прийшла до неї, донечка!
Купивши букет квітів, Світлана йшла по цвинтарю, шукаючи місце спочину Ніни. Знайшла швидко, як не дивно, вона не мала поняття, де вона була похована. Ноги ніби самі йшли в потрібне місце.
– Дякую тобі, Ніно. Ти подарувала мені найдорожче, дитинко… Сподіваюся, ви з Артемом теж щасливі там…
Поклавши букет, Свєта йшла додому з посмішкою на губах, погладжуючи живіт. Якби вона не допомогла з сукнею, не було б дитини… Роби добро, і воно до тебе повернеться…
Спеціально для сайту Stories
