— Ніна Михайлівна? — здивувалася Олеся, відкривши двері. На порозі стояла свекруха з сумкою.
— Начебто ще так мене звуть. Приїхала в гості, у мене відпустка. Чи не маю права до синочка приїхати?
— Маєте, звичайно. Попередити б можна було. Зустріли б вас, та й підготувалися б. У мене й їсти нічого, чесно кажучи…
— Хм… Чим же ти така зайнята, цікаво, що їсти не можеш приготувати? Валерій казав, що ти вдома працюєш, кігті робиш…
— Не кігті, а нігті. Я закінчила курси, звільнилася з роботи і ось тепер вдома. Клієнтів безліч, не встигаю нічого.
— А чим же Валерій харчується, цікаво?
— Їжею. Іноді готую я, іноді він, але частіше замовляємо доставку додому. Це дуже зручно і недорого. Багато часу йде на похід в магазин, потім готувати ще. Я непогано зароблю за цей час.
— Дурниця якась, звичайно. Де це бачено, їжу готову купувати. Зроду у нас такого не було. Гаразд, розберемося. Куди мені речі розкласти можна? Тумбочку або полицю в шафі виділи.
— Ой, у мене безлад у шафі, ніяк не можу там прибрати. А ви на стілець вішайте свої сукні з халатами, нічого страшного, не помнуться.
— Тю, все життя лаяла сина за те, що речі на стілець кидав, а ти спокійно так ставишся до цього… Дивна ти жінка, Олеся. Слів немає.
— Відпочиньте поки з дороги, я яєчню приготую, а до мене клієнтка через п’ятнадцять хвилин прийде. Телевізор подивіться або лягайте спати, мені ніколи з вами сидіти. Валера о шостій годині прийде тільки.
— Придумала теж, спати я не буду. Займуся вашою квартирою, порядок наведу хоч, та їжі приготую. Показуй, де тут у тебе швабра, відро. І яєчню сама їж. Я краще борщ зварю. Кісточки або м’ясо є в морозилці?
— Ні, кісточок немає, я не готую борщ. І взагалі ми м’ясо рідко їмо. Напхане воно, користі ніякої.
— Тю! А як же ви без м’яса?! Оце так. Хоч не веге… Як там… Вегетаріанці…?
— Ні, ми не вегетаріанці. Просто рідко їмо м’ясо. Рибу любимо більше. Гаразд, піду я. Господарюйте на кухні, я вам довіряю.
Ніна Михайлівна задоволено хмикнула. Ще б пак, не довіряли їй. Таку свекруху ще треба пошукати. Терпить невістку-ледарку. Але, на що не підеш заради синочка…
Олеся зачинилася в кімнаті з клієнткою. Ніна Михайлівна зварила суп з рибної консерви, яку знайшла в кухонній шафі. Помила підлоги, витерла пил. Ох, і нечупара ж ця Олеся…
Нігті пиляє там, сидить, пилюка по всій квартирі, напевно, розлітається… Треба подрузі Свєтці подзвонити, розповісти, яка невістка у неї непутяща…
— Олеся, я там супчик зварила, підлоги помила. Ох, і брудні ж вони були, шкарпетки прилипали аж. І пил у тебе столітній, витерла хоч. Подивлюся серіал трохи, втомилася.
Ой, жінко, а навіщо вам такі довгі нігті? Як ви жити будете? У носі поколупати навіть не можна, жах…
Клієнтка посміхнулася і нічого не відповіла на зауваження. Двері зачинилися. Ніна Михайлівна пішла в іншу кімнату.
— Ваша свекруха?
— Так, нагрянула в гості несподівано, тепер порядок наводить.
— Розумію, у мене така сама… Добре, що живемо окремо, рідко бачимося.
— Та вона далеко живе, годин п’ять їхати, частіше ми до неї приїжджаємо. Але ось вирішила відпустку свою провести у нас чомусь. Ну та добре, вона непогана в принципі, потерпимо.
— Олеся, а що це за звір увімкнувся на підлозі, штука незрозуміла їде на мене прямо, і два синіх ока світяться? Я боюся її, — знову заглянула свекруха.
— Не бійтеся, це пилосос такий, робот. Він у певні години сам вмикається і пилососить.
— Ось ще дурниці! Я віником сама підмела, вимкни цю машину!
Олеся вийшла і вимкнула пилосос.
— Посуд я в посудомийці мию, речі в пральній автоматичній машинці перу. Ще мультиварка є, сама готує, тільки продукти закинути. Дуже зручно.
— Так, для ледарів зручно. Все життя руками прали, і нічого. У моєму селищі у багатьох ці машинки, а я не хочу, краще, ніж руками білизну не випереш.
Олеся зайшла на кухню і побачила незрозумілу ганчірочку, яка сушилася на ручці від духовки.
— А це що? Де ви взяли ганчірку?
— Так це я в шафі знайшла, плавки Валерія старі, в пакеті лежали. Ось вирішила ганчірочку з них зробити. М’яка, трикотажна, вологу добре вбирає. Все життя так роблю.
— Ну ось ще! У мене є спеціальні серветки для цього, в шафі лежать! Ще не вистачало трусами стіл витирати…
— Ну прямо там, вони ж чисті, сподіваюся, були… Та й не буду ж я по шафах лазити, це безпардонно.
Олеся мовчки викинула ганчірку у відро. Сенс сперечатися…
— І шкарпетки з дірками знайшла, дай мені голку з нитками, зашию. Тобі ж ніколи…
— Та це на викид шкарпетки, не встигла викинути. Ми не штопаємо їх, викидаємо.
— Ех, молодь, аби тільки марнотратити гроші! Пару стібків і вони як нові будуть! Викинути завжди встигнете…
— А, ну так, потім можна і в ганчірочки їх перетворити, забула. Суцільна економія!
— Так, правильно мислиш. Гаразд, іди працюй, а то кігті застигнуть у клієнтки. Серіал починається мій улюблений, гляну…
О шостій прийшов Валера. Олеся відразу повідомила, що мама приїхала.
— Оце новини! Піду привітаюся.
Зайшов у кімнату, де була мама. Телевізор голосно кричав, а мама солодко спала, хроплячи.
— Прослухала лекцію, яка я ледарка. Готуйся вислухати, яка у тебе дружина непутяща.
— Нічого, впораюся з маминими залізними аргументами. Не звертай уваги, така вже вона людина, з застарілими поглядами.
Як не дивно, Ніна Михайлівна ні слова не сказала Валерію. Навпаки. Захоплювалася Олесею, яка вона розумниця і красуня, і що порядок ідеальний у квартирі, похвалила.
Олеся подумки посміхалася, така тактика, мабуть, у свекрухи…
На щастя, у них була трикімнатна квартира, Ніні Михайлівні виділили цілу кімнату в розпорядження. Шафи тільки не було там, довелося на стільці речі складати.
На наступний день свекруха захворіла. Температура піднялася, кашель почався.
— Та що ж це таке, сто років не хворіла і на тобі… Невже у вас тут підчепила чого… Не думайте лікаря викликати, не люблю я їх. Соком часнику в ніс покапаю і все пройде.
Олеся купила ліки, сиропи, і вмовила лікуватися ними. Часник відставили в сторону.
У перервах між клієнтками, вона заходила в кімнату до свекрухи, дізнавалася про самопочуття, і навіть зварила курячий бульйон. Їй було шкода Ніну Михайлівну, так її засмутила хвороба.
Через три дні всі симптоми зникли, і свекруха радісна почала наводити порядок.
— Незручно так, приїхала допомогти і захворіла. Вибач, Олеся, що так вийшло…
— Та що ви, з ким не буває. Ніна Михайлівна, у мене до вас питання. Скільки років ви не були на морі?
— Ой, років двадцять точно. А що?
— Ми з Валерою купили вам путівку на тиждень, в санаторій на морському узбережжі, зараз це легко зробити через інтернет.
Там ви будете жити, харчування триразове, оздоровчі процедури. Ви заслужили поїхати у відпустку, відпочити. Згодні?
— Ой… У санаторій? Я там ніколи не була… Чоловік колись їздив, на роботі давали путівку, а мені ні. Це ж там він і підчепив коханку, до якої пішов від мене, хай йому грець…
— Може, і ви зустрінете там своє щастя, все може бути! Давайте поїдемо в магазин, і я допоможу вам вибрати одяг, взуття, всі витрати беру на себе. На знак подяки за вашу турботу про нас. Я непогано заробляю і хочу зробити подарунок.
Ніна Михайлівна заплакала від емоцій.
— Дякую, донько… Ніхто ніколи не дбав про мене… Адже я жила з мачухою, батько вживав, мене сильно ображали. Вийшла заміж за батька Валерія, так він теж любив випити, все було на мені. Я Валеру сама ростила і піднімала.
— Дякую вам за сина! Мені дуже пощастило з чоловіком, а вам із сином! І ви чудова жінка, хоч і бурчите іноді, але ми вас любимо! Згодні поїхати на море?
— Звичайно, згодна! Тільки незручно, я з порожніми руками приїхала, в дорогу не хотіла тягнути банки та овочі, а ви так до мене…
— Ну тоді поїдемо, одягайтеся! Я поки вільна, є час. І в перукарню заїдемо, зачіску змінимо.
З буркотливої жінки Ніна Михайлівна перетворилася на приємну даму в квітчастій сукні, капелюсі, окулярах, вона крутилася біля дзеркала вдома після поїздки в магазин.
— Олеся, я ніби двадцять років скинула. Така сукня гарна, і сарафан, що ти купила. Ось дівчата на роботі впадуть, коли мене побачать! Чим тобі не Софі Лорен!
— Ви нітрохи не гірше за Лорен! У вас природна краса, природна!
Валера захоплено дивився на маму і дружину. Як же вона спритно все придумала! Золото, а не дружина!
Ніна Михайлівна поїхала і постійно звітувала по телефону, що робила, куди ходила. Вона була в захваті від відпочинку, подружилася з жінкою з кімнати, в якій жила, разом ходили на море, в кафе.
— Діти, ну я вдома, відпочинок закінчився! Дякую, стільки вражень тепер! Мені тут всі заздрять, що такі діти хороші…
До речі, я вирішила купити пральну машинку. Зручно ж, навіщо руки псувати… І ще… Я манікюр почала робити, соромно було в санаторії з такими нігтями. Я взагалі іншою людиною стала ніби.
Ось що відпочинок з людьми робить. А то все робота та клопоти. Дякую, рідні! Ще б онука або онучку народили б, і я щаслива буду!
Олеся була рада, що сподобалася свекрусі. І тій добре, і Олесі. Тепер вони знали, куди в відпустку буде їздити Ніна Михайлівна. Поки дитина не народиться, тоді свекруха буде знову до них їздити. Але, може це й непогано, допомога буде потрібна…
***
— Алло, Свєта, ти не уявляєш, як мені пощастило з невісткою! Гроші пристойні заробляє, ось мені подарували відпочинок в санаторії…
— Ти ж казала, що вона ледарка, нічого вдома не робить, їсти нічого, пил стовпом…
— Так це я коли говорила — в перший день приїзду до них. На емоціях тобі зателефонувала тоді. А потім вона мене лікувала, в магазини возила, стільки речей купила, і путівка коштує шалених грошей, напевно.
Їй нічого не шкода для свекрухи. А те, що вона не готує — та й Бог з ним. Валера виглядає добре, вона теж, значить вистачає всього. І зовсім вона не ледарка, а зайнята жінка.
І всі ці штуки— пилососи та машинки, дуже зручна річ, скажу я тобі. Ширше треба дивитися на речі, сучасніше. Гаразд, побіжу я в магазин, потім на манікюр. Бувай!
Спеціально для сайту Stories
