– Елло, я повернувся! Уляна вдома? – Владислав поставив сумку в передпокої.
– Елло, борщ є? Підігрій мені, часник почисти, і хліба наріж побільше, домашнього хочеться!
Елла трохи скривилася, добре, що чоловік її не бачив, але подумала – ех, село! І пішла гріти борщ.
– Ти мені про Улянку нашу не відповіла, – Владислав вже переодягнувся в домашні штани і майку.
“Скільки вже казала – одягни шорти або джинси, для дому спеціально купила. Начебто нормально заробляє, з пристойними людьми спілкується, а вдома такий неохайний.
У ресторані йому несмачно, на прийомі – нудно. І не старий начебто, але лоску немає, модні речі носити не вміє! “- Дивлячись на чоловіка, подумала Елла, правда без роздратування і злості.
Даремно сподівалася, що він зміниться, та може і добре?
Сама ж Елла дивилася йому прямо в очі і говорила ласкавим голосом:
– Так знову Уляночка до подруги поїхала, – і чоловікові чарівно посміхнулася, підставивши щічку для поцілунку.
– Влад! А ти руки мив? Іди вимий, ти ж з дороги, а може ввечері до Коваленків сходимо? Вони знову кликали, – і Елла надула губки.
Чоловіка вона кохала, але їй так і хотілося його під себе переробити.
Владислав, дивлячись на дружину, посміхнувся – так, ось що значить одружитися з жінкою набагато молодшою за себе. Начебто все добре, але …
Матері його дочки Уляночки, не стало ще в лікарні, після того ,як дівчинка з’явилася на світ . Жили вони в селі. Спочатку бабусі з донькою йому допомагали, а потім він зустрів Еллу.
Випадково.
У простому сарафанчику на березі їхньої річки – вони з Уляною поїхали купатися, а тут вона з подругою.
Владислав з донькою в м’ячик грали, м’яч покотився в бік дівчат, Уляночка до них підбігла.
Елла їй кинула м’яч і розсміялася.
– Тримай!
Уляна їй назад кинула, потім подружці її теж, так і кидали, поки до них Владислав не підійшов,
– Ну що, дівчата, весело у вас, можна з вами? Приймете?
Всі троє давай реготати, у Елли в очах смішки, а що ж, Владислав чоловік видний, спортивний, та й молодий. І всього-то йому під сорок тоді було. А Еллочці – двадцять три.
Вони спочатку з Уляночкою дуже добре ладнали, дівчата ж, знайшли спільну мову.
А вже як Еллочка з ним, з Владиславом, ладнала! І чоловіком старшим за неї він їй тоді не здавався.
Він вже й забув майже, як це буває, а тут таке, загалом по коханню вони одружилися, і досі все у них добре, особливо вночі.
Та тільки дітей поки що немає, а вже дев’ять років як одружені.
Дочка Улянка зовсім стала доросла, скоро дев’ятнадцять, але ось у них з Еллою щось розбрати пішли.
Та й яка вона мачуха?
Звичайно, по-своєму вона Уляну любить. А всі її думки Владислав бачить по очах. Знає, що вона вважає його грубим, багато чого він помічає.
Але є те, що не зіграти. Елла в скрутну хвилину весь свій пафос забуває. Улянка якось сильно хворіла, так Елла від неї ночами не відходила.
А так, Елла любить похизуватися. Адже її чоловік три роки як став начальником, Владислав і сам не очікував, що його призначать. Так що, виходила нібито за звичайного чоловіка, а тепер генеральська дружина, ну це образно.
– Ти мене, Елло, Владиком не називай, не думай, що звикну, не дочекаєшся, – Владислав смачно відкусив півзубчика часнику, підчепив виделкою скибочку сала і зачерпнув дерев’яною ложкою гарячий бордовий борщ зі сметаною. Він любить їсти дерев’яною, вона не гаряча. Еххх, смачно Елла готує,
– Мати мене Славкою кликала, Славою і називай, ім’я гарне. Дід мій теж був Владислав, а батько – Іван. Ось подаруєш мені сина, теж Іваном назвемо. Зараз такі імена не в моді, ну нічого, не мучся, Елло, все у нас вийде.
Тільки не змушуй мене дружити з керівництвом.
Елла рукою підперла щоку, слухає. Ех, свого б їй дитя, переключила б думки, жінкою, матір’ю б стала. Владислав доїв борщ, Елла йому шматок відвареного м’яса виклала на тарілку і скибочки смаженої картоплі.
Чекала, приготувала, Владислав спробував:
– Еллочка, ну відразу відчуваю, що я вдома! А Уляна з чого це раптом у подруги? Не порозумілися чи що, знову? Ех, дівки, батько у відрядженні, так відразу сварки!
Він відклав ложку, обійняв дружину, і з Елли тут же вся надумана пиха і злетіла.
Ну навіть якщо трохи і грубий, і що? Хай вони так і думають, їм би такого чоловіка знайти! Заздрять, ось і базікають невідомо що, – вирішила Елла.
Старі знайомі досі в шоці, що Еллочка вийшла за простого тоді ще роботягу, та ще й з дитиною. Ось і капають їй періодично на мізки, що вони не рівноцінні.
*****
Уляна жила у подруги Алінки на дачі.
Вдома з Еллою стало просто неможливо, вона стала якась нервова, а ще недавно вони були як подруги. Увімкнула матусю, занадто молоду, Уляна не могла її в цій ролі сприймати.
Погода була чудова, вирішили піти на кар’єр покупатися. Там пісочок, майже як на курорті. Наплавалися, сіли біля води позасмагати.
Алінка щось про свого хлопця розповідала, а Уляна ліниво кивала їй, на природі її розморило після купання. І спостерігала за дівчинкою, що з м’ячиком купалася.
Навіть згадала, як вони з Еллою в такий же чудовий день познайомилися. Правда Уляна була старша, ніж ця дівчинка.
Дівчинка кидала м’ячик на воду і сміялася, за нею спостерігав хлопець з берега. Потім до хлопця підійшли знайомі, він відволікся. А дівчинка лягла на м’яч, обхопивши його руками, і крикнула:
– Дивись, я пливу!
Попливла, але м’яч з-під неї вислизнув, а вона злякалася, хоча там і не глибоко.
Уляна підскочила, допомогла їй вийти з води, але вона плакала.
– Василино, ти чого? – хлопець схопив її на руки, – Я ж тут, на секунду відвернувся!
– Тато, я плавала і впала, – схлипувала дівчинка, – А мій м’ячик втік, – від образи вона знову розплакалася.
Уляні стало її і шкода, і смішно, така мила! Вона зайшла у воду, наздогнала м’яч, вийшла і повернула його дівчинці,
– Тримай, і більше не губи, і не плавай одна, тільки з татом і з мамою, зрозуміла?
Малятко кивнуло, сльози відразу висохли.
– Так! – вона дивилася на Уляну так, ніби вона фея.
– Дякую, – хлопець взяв дівчинку на руки. – Ну що, тримайся міцніше, пішли додому! – і пішов, а дівчинка помахала вільною ручкою Уляні.
– Це Артем зі своєю донькою Василиною, гарненька, правда? Він один її виховує, уявляєш? Недалеко від нас живуть, його дівчина в пологовому будинку від дитини відмовилася і поїхала. Артем забрав і виховує її разом зі своєю матір’ю, – пояснила Аліна.
– Втекла? Від своєї доньки? – не повірила Уляна. – А навіщо взагалі на світ її привела?
– Та хто ж її знає, вони зустрічалися, Артем їй одружитися пропонував, не любила його напевно, хіба таких зрозумієш? – махнула рукою Аліна.
Наступного дня вже на підході до кар’єру Уляну мало не збила з ніг Василина:
– Ура, ти прийшла, будеш зі мною купатися?
Аліна глузливо похитала головою, а коли побачила Артема, який ніс їм лимонад і морозиво, присвиснула:
– Ну ось ми і припливли, здається, хтось комусь сподобався!
Коли Уляна їхала, Артем попросив її номер телефону, а Василина плакала і не хотіла її відпускати.
Вдома Елла і батько були якимись загадковими, Елла тепер називала батька Славою, так, як його бабуся називала. І взагалі щось змінилося, а через місяць Елла збентежено повідомила Уляні:
«Уяви, у тебе скоро буде братик або сестричка! А потім запитала якось улесливо: «Уляно, а ти мою дитину будеш любити?».
Уляні раптом стало шкода свою молоду мачуху, немов та була молодша за неї і не вміла сказати про те, що хоче, щоб у них була дружна сім’я.
І Уляна міцно обійняла Еллу, згадавши, як та жаліла її, годувала, втішала, і, схоже, розуміла і боялася, що не буде вона Уляні матір’ю, не зможе.
– А мені хлопець подобається, – раптом проговорилася їй Уляна, сама навіть не знає, і як вона так проговорилася! – Він мені дзвонить щодня, а у нього є дочка, ти уявляєш, Елло?
І Елла раптом обійняла Уляну і подивилася на неї не як зазвичай жартома, а інакше, майже по-материнськи.
– Так, звичайно, уявляю, Уляно, але це… це дуже непросто, ти зрозумій, краще не починати зустрічатися, якщо відчуваєш, що це тобі не під силу!
– Я не знаю, але мені Артем дуже подобається. Він такий сильний, мужній, мене до нього тягне! Він надійний, розумієш? А Василина, вона плакала, коли я їхала. Я ж така сама була, Елло! – намагалася пояснити Уляна, а Елла кивала їй, а сама думала, як же все це їй зрозуміло…
– Та які ж ви мачухи, га? З розуму з вами зійдеш, одна ще матір’ю не стала, а тепер і ти, Уляно! – бушував Владислав Іванович. Потім повернувся до Артема, примружився.
– Ну дивись у мене, хлопче!
І чоловіки потиснули один одному руки, причому Владислав Іванович дивився на Артема суворо, немов попереджав, а Артем – зухвало!
*****
Маленький Іван обожнює сидіти на руках у старшої сестри. Уляна гойдає братика
– Дивись, ось наша мама йде! Наша мама, – Уляна приміряє це слово на смак, вона його ніколи не говорила раніше, і їй подобається
– Мамо! Іди до нас швидше, ми тебе чекаємо!
Елла дивиться на падчерку запитливо і одночасно милується і Уляною, і синочком.
Так, мама, а чому ні? Вона почала це відчувати, і це відчуття заповнило її з появою Івана. І тепер їй стало здаватися, що і Уляна її дочка. Звичайно її, а як же, ну а чия ще. Адже це вона, Елла, була з нею завжди. Звичайно її.
– Мама прийшла, бачиш, Іване? – Уляна передала малюка Еллі, і не втрималася, обійняла її, прошепотіла: – Дякую тобі…
Це Василина вже називає Уляну мамою, їй легше, вона маленька. А Уляна поки не готова, але вона щаслива, що у неї є батько, і Елла. І звичайно Артем, він трохи схожий на батька, Елла сміється:
– Ходімо наших чоловіків годувати, вони з роботи прийшли.
І для Уляни в її житті тепер все правильно, все склалося, як їй було потрібно. Коли відчуваєш, що це твоє, рідне, можна сміливо йти з рідними вперед.
І так і повинно бути, коли в домі панує любов.
Спеціально для сайту Stories
