Росли у батька три красуні- доньки.
Дружина пішла з житя рано, сам їх виховував .Мріяв, щоб стали такими, як матінка їхня була.
Ольга закінчила дев’ятирічку й вступила до медучилища.Через рік її стежкою пішла Оленка.Ще за рік- Інна.
Всі з дитинства навчені у домі порядок підтримувати, людей поважати.Всі захотіли стати медсестрами.
Оля отримала диплом і вийшла заміж в Одесі за лікаря.Олена “вискочила” за військового й поїхала з ним служити в Херсон.А Інна, навчаючись на останньому курсі, їхала на вихідні додому й познайомилась в автобусі з хлопцем , який повертався зі служби в армії.
Це було кохання з першого погляду.Ігор здавався їй гарним, розумним, сильним , перспективним.З’явилася мрія, аби саме він, оцей красень в модному шкіряному пальто, став її супутником на все життя, бо з ним відчувала себе мов за кам’яною стіною.
Коли призначили день весілля- неначе злетіла на сьоме небо.
Сестри після знайомства й спілкування з Ігорем були шоковані.
– Іннусю, кого ти обрала в чоловіки? Ти ж у нас красуня і розумничка, а він? Якесь самозакохане страховисько…Ох і хльобнеш ти з ним горя,- зі сльозами на очах говорили дівчата.- Чим він тебе засліпив?
Інна лише щасливо всміхалася.
Оселилися молоді у новому будинку Ігоревих батьків. Народили дитинку.
Свекор зі свекрухою перебралися в нову, простору літню кухню.Їхня вулиця на околиці райцентру мала назву Нова.
Люди тут жили дуже дружно.І хати колективно зводили, й водопровід спільно провели, свята і сімейні урочистості разом відзначали.
Отож потрапила Інна в дружню атмосферу.Її, медсестричку, вся вулиця радо прийняла у свою родину, адже відтепер жителі мали свого безвідмовного медика.
Зухвалий же й самолюбивий Ігор, який на той час працював сантехніком, в цю сім’ю , де керувалися принципом “Один за всіх- і всі за одного!”, ніяк не вписувався .
Просить хтось щось полагодити чи хоч би підказати- порадити,- не піде, не допоможе.Він на своїй роботі втомлюється.” Я що їм- раб?”- виправдовувався перед дружиною.
Зате засліплену коханням Інну поступово перетворив на прислугу.Змалечку звик, що йому, меншенькому, найкращому, найрозумнішому, мама приділяла всю свою увагу, забувши про чоловіка й навіть про старшого сина .
П’ятирічного Андрійка відправила до своїх батьків аж до повноліття.Ще й в десять років “маленький” Ігорьок не вмів сам шкарпетки одягти, взутися, до школи зібратися.
Все найсмачніше матуся йому готувала, сорочки та штани прала й прасувала до самого одруження.
Тож не подасть Інна з малям на руках до обіду чи вечері хліб або ложку- виделку,- сам ніколи не візьме, ще й нагарлапанить з матюками на неї.Мовляв, вибрав на свою голову дружину — недотепу.
Вночі встати до дитини, допомогти втомленій тендітній стеблиночці? Де ви бачили! Заради чого такі подвиги?
Свекруха невістку повчала: “Ігорьок у нас – тонка натура, ти бережи його, не переч і не нервуй, створюй комфорт. Клята робота у нього стільки сил забирає…”
Обірвався тромб,пішла з життя свекруха.
Свекор через півроку зійшовся з тіткою Шурою, котра жила через дорогу.
Потім разом виїхали під Одесу до її доньки- онука бавити.Перед від’їздом батько поділив нерухомість між синами.
Меншому дістався будинок, півгороду й господарські будівлі, старшому — літня кухня та півгороду. Земельні паї не віддав нікому, не міг же в прийми йти ні з чим.
Отримавши спадщину, Ігор ще більше знахабнів.До Інни – безліч претензій.Для неї ж робота-головне.”А що чоловікові , коли вона на зміні, нікому їжу підігріти й подати, каву вранці в ліжко принести, – байдуже.І чому це я повинен робити те,чого ніколи не робив — про дрова та вугілля на зиму думати?
Гаразд, дав жінці сісти собі на шию, привіз. То маю ще й по сараях розносити, дрова рубати? Я хіба кінь- важкоатлет ? Навіщо тоді одружувався?”- скаржився братові.
Якось був у лікарні й побачив Іннин портрет на Дошці Пошани “Наша гордість”.
Ввечері , підзарядившись , влаштував сварку.
–Ти чого без мого дозволу портрета свого повішала ,щоб всі ходили і дивилися ?Я тобі зіпсую мордаху, більше не захочеш її всім демонструвати.Ти ж поглянь, влізла в мої хороми , погань, на все готовеньке , ще й фотографується !А картоплю посадила- я піду копати? Геть звідси, білоручко!
Досі Інна мовчки переносила страждання, біль, яких Ігор їй завдавав, боялася, що й дня не проживе без нього.Та чим важче доводилось, тим більше з’являлося сил для спротиву, зникала з очей полуда закоханості.
З синцями під очима від втоми ,взяла вона п’ятирічного Серьожку, валізу з його речами й подалася серед ночі до рідної тітки Галі.
Та прихистила, заспокоїла , допомогла грішми.Невдовзі оформила Інна кредит в банку і придбала трикімнатну квартиру.Тепер мала можливість більше займатися вихованням сина.
Хлопчик зростав добрим, чуйним до мами, однолітків, сусідів,став одним з кращих футболістів у школі, пізніше – в університеті.
А що ж жорстокий, розбещений , вихований у вседозволеності, з надмірною любов’ю батьків Ігор? Здав квартирантам будинок, мешкав у братовій так званій літній кухні.Набридло самому про себе дбати.
Зустрів сина- студента й каже:
-Ви, Серього, з мамою такі бездушні . Кинули тата напризволяще, хай пропадає.Мама, чув, у теплі та затишку живе, жирує…А я замерзаю…
Словом, пожаліли вони Ігоря, забувши, що люди не змінюються .
Прийшов, клявся “не повторювати старих помилок.”Проте , швидко освоївшись , відчув у квартирі себе тим самим самолюбом- господарем, повернувся його зверхній наказовий тон, а обіцянки де й поділись…
Сергій закінчив університет, працює в Одесі , грає у футбольній команді.Їхав на день народження до мами і… в автобусі доля звела з чарівною дівчиною Ларисою.
І треба ж — медсестрою за фахом, як мама.Такою ж ніжною, стрункою. Нутром відчув, зрозумів, що це та єдина жінка, яка йому потрібна.
Знайомство переросло в кохання.Дівчина згодом познайомила його зі своїми батьками.Мешкають вони в селі.Мама вчителює , тато – агроном- фермер.
В холодну пору року дає волю творчості.Все, що є в будинку, створене його руками.Переступив Сергій поріг – і потрапив у диво- казку.
Цю красу Олексій Іванович присвятив своїм коханим доньці й дружині.
Талановиті, освічені, прості й душевні люди сподобалися Сергієві.Настала його черга знайомити Ларису з мамою і батьком.Та вродлива і скромна дівчина не справила на тата очікуваного враження.Не так, як хотів би, подивилася на нього.
– Ще не невістка , а вже майбутнім свекром брезгуєш…Ти ж поглянь, прийшла в мою оселю й недовольство виявляє, селючка.А чи не пішла б ти ?
Інна давно пожалкувала,що послухала сина й помирилася з Ігорем.Його вже не перевиховати.Як ніс себе царем і Богом, так і почувається.Марна справа склеювати розбиту вдрузки чашу.
– Ні, чоловіче, цього разу підеш ти, до того ж, назавжди!-жорстко мовила Інна.
Ігор розгублено зиркнув на Сергія, ніби шукаючи захисту.
– Підтримки від мене не чекай.Я ніколи й нікому не дозволю принижувати людину.Тим більше,наречену.Прощавай!
Відтоді минуло три роки.Сергій з Ларисою живуть в любові та злагоді.Інна мабуть, закохалася, бо розквітла й помолодшала, наче ніхто й не ламав їй життя.
А Ігор?Повернувся в літню кухню.Влітку, у спеку, там нормально, прохолодно.Якісь гроші за оренду будинку крапають, працює охоронником кафе,милосердні жінки в пекарні хлібину, булочку дадуть.
Прийде, бувало, влітку до старшого брата, а той паркан біля дому ремонтує або на городі овочі з дружиною шарує.
-На футбол ідеш?- запитує.
-Та ніколи, бачиш , чим займаюсь.Один вихідний, треба хоч трохи Маші допомогти.
-Ну, то я пішов.
Іншого разу приходить – брат з Марією затіяв ремонт в залі, гостей чекають.Через вікно жінка подає важкі довгі дошки- брат з хворою спиною бере їх і складає на подвір’ї.
– Привіт!На футбол йдемо?
— Який там футбол, ремонт в розпалі…
– Гаразд, піду сам.
Наступного вихідного прийшов- брат з найнятими чоловіками каналізацію до ванної підключає.
– На футбол ідеш?
– Ти що, знущаєшся?
– То, може, хоч обідом пригостиш, зранку в роті крихти не мав.
– Іди, там Маша вареники ліпить.
– Ну, то я побіг! О, Машко, в тебе тут так печенею пахне!Андрій сказав, що ти мене нагодуєш…
– Звісно, раз сказав.А братові допомогти- слабо? Ти ж сантехнік… А ми чужим людям гроші платимо.
– От ти, Машко, злого язика маєш, найголоднішому апетит зіпсуєш!
– Якби ти Інні життя не псував- не бомжував би оце…
…Листопад завершується, надворі зимно.В Ігоревій хаті взагалі колотун, ще жодного разу плиту не запалив, бо дров нема.
Два дні працює- два вдома.Десятки кубометрів дров можна було заготовити.” Ага, я не можу, я на це не вчився”,- зухвало каже.
… Пізнього вечора на господарському дворі загавкав пес Дружок.Маша згадала, що не закрила на ніч двері в котельній.
Вийшла ,біля дверей Ігор стоїть.
– Ти що тут робиш?
–Замерз вдома, пустіть переночувати на кушетці.Тут тепленько.
– Заходь.
– Я що хотів сказати, Машко, може, повечеряти дасиш…
– Борщ будеш їсти?
– А що – більше нічого нема?
– Андрію!Іди сюди,тут брат малий прийшов. Так хоче їсти, що нема де й заночувати,- покликала чоловіка.
Повів він молодшого на кухню, пригостив, ковбаскою, голландським сиром та чаєм.
– О, це інша справа, а Машка борщ пропонувала… От злидня!Тепер можна й поспати.
Андрій проводжає брата “ на кушетку” мимо зали, той питає:”А що, сюди не можна?”
– Там не опалюється, ти ж дрова не хотів рубати,- відповіла за чоловіка Маша. -На ось постіль, ти просився на кушетку.
А самі з Андрієм до ранку не могли заснути.
За метр від кушетки стоїть газовий котел, на ньому- пачка Ігоревих сигарет.Він вночі без кінця палить.Впаде іскринка на ворсистий плед — і страшно подумати, що буде.
Не пустити цього брудного егоїста і невдаху переночувати?Він дивиться на тебе такими очима…Пустити в чисту, затишну, щойно відремонтовану залу- ось-ось мають син з невісткою в гості приїхати, для них старалися…В Ігоря ж совісті нема.
Вранці, дорогою на роботу, зустріла Марія Ігореву куму Настю.
Її донька — його похресниця.Розповіла про безсонну ніч.Та розсміялася, а тоді з сумом сказала:
– Молодець, Ігорьок, ну й гад…У нього два дні зміна, два- відпочинок.То й вирішив , чоловіче , проблему з теплом. Сьогодні переночував і смачненько поїв у вас, перед цим цілу добу у нас з Петром без запрошення гостював.
А вулиця Нова знаєш яка довга? Там здебільшого немолоді друзі його батьків мешкають.
От він і відвідує з ночівлею бабусь.Ті й раді, що жива душа до хати зайшла. Погодують на мізерну пенсію, останнє від себе відірвуть.
Ну абсолютний егоїст, що тут ще скажеш! Залюбили його батьки,отак і буде до старості ходити по хатах нікому насправді непотрібний.
